21 лютого 2025 рокусправа № 380/16951/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на момент подання заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу від 17.05.2024 (Закон № 3161-ІХ від 28.06.2023);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на момент подання заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу від 17.05.2024 (Закон № 3161-IX від 28.06.2023);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. 17.05.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої додав документи для підтвердження обставин, зазначених у ній. Вказує, що заява отримана відповідачем 21.05.2024, проте відповіді на неї не надав. З метою отримання інформації щодо результату розгляду заяви, представник позивача скерував на адресу відповідача адвокатські запити, а саме від 29.05.2024, 14.06.2024, 19.06.2024, 25.07.2024. Констатує, що відповідач отримав зазначені адвокатські запити, про що свідчать трекінги «Укрпошти». Проте жодної відповіді не отримав. Вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. За захистом порушених прав позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 12.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
11.09.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що 18.05.2024 внесено зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у тому числі і до ст. 23. Враховуючи те, що заява позивача від 17.05.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу надійшла 22.05.2024, то застосуванню підлягає чинна редакція Закону №3543-XII, тобто зі змінами від 18.05.2024. Зазначає, що позивач покликається на абз. 12 ч. 1 ст. 23 цього Закону, однак додає документи, які стосуються абз. 14 ч. 1 ст. 23. Стверджує, що посвідчення про приписку до призовної дільниці не є дійсним військово-обліковим документом і не може зазначатися у довідці про надання відстрочки. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
10.09.2024 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій акцентував на тому, що реалізація ОСОБА_1 права на отримання відстрочки від призову на військову службу має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення у формі конкретних дій, тобто на момент подання заяви. Стверджує, що датою подання заяви вважається дата подання письмової кореспонденції для пересилання (дата відправлення), яка відбивається на адресному боці поштового відправлення та описі, тобто 17.05.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , про що свідчать копії свідоцтв про народження позивача від 12.02.1993 серії НОМЕР_1 та ОСОБА_3 (матері позивача) від 18.07.1973 серії НОМЕР_2 .
Згідно з висновком лікарської комісії від 10.05.2024 №55 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_4 рекомендовано таку соціальну послугу як догляд вдома.
Спільне проживання позивача разом з ОСОБА_4 (дідусем), ОСОБА_5 (матір'ю) та ОСОБА_6 (батьком) за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується довідкою, виданою старостинським округом №3 Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області від 14.05.2024 №232.
Як вбачається з акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 14.05.2024, позивач доглядає за своїм важкохворим дідом похилого віку ( ОСОБА_4 ), який не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребує постійного догляду.
16.05.2024 структурним підрозділом з питань соціального захисту населення Добромильської міської ради зареєстрована заява ОСОБА_1 №40-142 про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та заява ОСОБА_4 про згоду отримувати соціальні послуги.
Згідно з рішенням Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, від 16.05.2024 ОСОБА_1 немає права на компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (пов'язана особа - ОСОБА_4 ), оскільки середньомісячний сукупний дохід перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім'ї.
17.05.2024 засобами поштового зв'язку позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі, яка здійснює постійний догляд за ОСОБА_4 (рідним дідом). За змістом заяви інші особи, які могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 , відсутні.
Як вбачається з тексту заяви та опису вкладення до листа, до заяви додано: нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_6 ; нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_4 ; нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_5 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 12.02.1993 серії НОМЕР_1 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 18.07.1973 серії НОМЕР_2 ; нотаріально завірену копію довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 ; нотаріально завірену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 ; нотаріально завірену копію акту від 14.05.2024 обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї; нотаріально завірену копію рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 16.05.2024; нотаріально завірену копію висновку від 10.05.2024 №55; переклад на українську мову візи паспорта ОСОБА_7 ; лист Самбірсько-Дрогобицької Єпархії від 20.08.2019 з українським перекладом; лист Україно-Католицької Архиєпархії в Вінніпегу від 02.10.2017 з українським перекладом; переклад на українську мову картки постійного резидента ОСОБА_8 ; засвідчену адвокатом копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та адвокатський ордер.
Заяву скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв'язку листом з оголошеною цінністю з описом вкладення, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, інформацією про відправлення Укрпошта Експрес №7900733943250, та вручено відповідачу особисто 21.05.2024, про що свідчить трекінг поштового відправлення. Однак відповіді на вказану заяву не надано.
З метою отримання інформації щодо результату розгляду заяви, представник позивача скерував на адресу відповідача адвокатський запит від 25.05.2024. Відповідач отримав запит 01.06.2024, що підтверджується копією поштової квитанції та трекінгу з вебсайту «Укрпошта», проте відповіді не отримано.
14.06.2024 представник позивача повторно звернувся з адвокатським запитом щодо надання відповіді на вищевказану заяву та долучив до нього посвідчення про приписку до призовної дільниці від 26.01.2010. Згідно з трекінгом з вебсайту «Укрпошта» №7900733904778 запит вручено відповідачу 18.06.2024.
19.06.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 скеровано адвокатський запит з метою отримання відомостей про розгляд заяви від 17.05.2024 та з проханням зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відповідь на раніше поданий адвокатський запит від 14.06.2024.
11.07.2024 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про долучення до матеріалів заяви від 17.05.2024 ОСОБА_1 про надання відстрочки на військову службу копії посвідчення про приписку до призовної дільниці.
25.07.2024 скеровано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо надання інформації про направлення документів на розгляд комісії для вирішення питання про надання відстрочки.
Крім того, 25.07.2024 подано скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо усунення порушень, допущених відповідачем, стосовно нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 17.05.2024.
Відповіді на адвокатські запити та скаргу не отримано.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача, яка полягає у нерозгляді заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та вважаючи таку протиправною, позивач пред'явив цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із нерозглядом заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви про надання відстрочки від призову на військову службу від 17.05.2024.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
За правилами ч. 1-4 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ унормовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до ч. 5 ст. 1 цього нормативно-правового акта від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан.
Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 272/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024 продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів унормовані Законом України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).
До спірних правовідносин суд застосовує редакцію Закону №3543-XII, чинну на час виникнення спірних правовідносин, а саме, станом на 17.05.2024, дату надіслання відповідачу заяви позивача від 17.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації засобами поштового зв'язку.
Суд критично оцінює судження відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону №3543-XII зі змінами, внесеними Законом 3633-IX, тобто у редакції станом на 18.05.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав заяву відповідачу 17.05.2024 (надіслав засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, інформацією про відправлення Укрпошта Експрес №7900733943250), тобто до внесення зазначених вище змін, а тому реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій (звернення до суб'єкта владних повноважень).
Тому підлягає застосуванню конституційний принцип незворотності дії закону у часі. Особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негайний характер, і це означає обов'язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної дії.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від -09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Конституційний Суд України також сформував позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб'єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.
Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом, що узгоджується з принципом правової визначеності.
Відтак, заява позивача про надання відстрочки підлягає розгляду з огляду на ті норми Закону №3543-XII, що діяли на момент її подання.
Відповідно до ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-XII визначено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
За відомостями, які містяться в матеріалах справи, позивач здійснює догляд за ОСОБА_4 на непрофесійній основі, про що свідчать акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 14.05.2024, рішення Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, від 16.05.2024.
Крім того, на підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 , позивач до заяви від 17.05.2024 додав копії таких документів:
- копію довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААА №858066, відповідно до якої дочка ОСОБА_9 є особою з інвалідністю ІІІ групи;
- копію листів Самбірсько-Дрогобицької Єпархії від 20.08.2019, Україно-Католицької Єпархії в Вінніпегу від 02.10.2017 та картки постійного резидента, з яких вбачається, що син ОСОБА_4 - ОСОБА_10 проживає за кордоном;
- копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_11 (дружини ОСОБА_4 ).
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до абз. 9 п. 11 положення №154 (у редакції, чинній на момент подання заяви) районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Ця функція закріплена і у чинній редакції п. 11 положення №154.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - порядок №1487), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
За змістом п. 2 порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з пп. 8 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додатку 2 до порядку №1487 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд звертає увагу, що порядком №1487 не визначено конкретних способів надання документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (власноручно, поштою, тощо), як і не містить положень, відповідно до яких військовозобов'язаний повинен прибути до органу, в якому він перебуває на військовому обліку, з метою подання відповідних документів.
Отже, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують, на його думку, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 19 порядку №1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно з п. 4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до постанови №1487) громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або спеціальних зборів, від призову на базову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.
Відтак, порушення вимог правил військового обліку може мати наслідком настання відповідальності, однак це не може слугувати підставою для нерозгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
За таких обставин, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отримавши заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів, які, на його переконання, підтверджують таке право, повинен розглянути заяву, прийнявши відповідне рішення.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не розглянув заяву позивача та не прийняв рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про обґрунтовану відмову в її наданні, що свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. У спірних правовідносинах вона полягає у нерозгляді заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд виснував, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності та порушує право позивача на розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З урахуванням того, що відповідач не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд у контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача, за результатами розгляду якої прийняти відповідне рішення.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на момент подання заяви від 17.05.2024, є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки встановлення права особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, розгляд та оцінка отриманих документів є повноваженнями ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач не ухвалював жодного рішення, яке віднесено до його компетенції, відповідно суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Крім того, у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За правилами ч. 1 ст. 382 КАС України (у редакції, чинній на момент пред'явлення позову) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу наведеної процесуальної норми вбачається, що встановлення зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Використання передбачених приписами ст. 382 КАС України інструментів здійснюється у випадках, коли є ознаки неналежного виконання суб'єктами владних повноважень ухвалених щодо них рішень. Тобто для встановлення судового контролю необхідна наявність у суду об'єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами, підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Проте у позовній заяві позивач не навів аргументів, які б свідчили про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду, та не надав доказів, які б підтверджували ці обставини. Тому заявлена позовна вимога щодо покладення на відповідача зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї пасивної форми поведінки, пов'язаної з нерозглядом заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України регламентовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн.
З урахуванням задоволення позову частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 17.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на момент подання заяви.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.05.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 12 ч. 1 ст. 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на момент подання ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу від 17.05.2024, та прийняти за результатами її розгляду рішення.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна