24 лютого 2025 року справа №320/33189/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач-1), Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_6), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 №51/1-11/121-334 від 25.07.2023;
- зобов'язати відповідача-2 провести перегляд свого рішення №51/1-11/121-334 від 25.07.2023 відносно визначення дій ОСОБА_1 такими, що можуть загрожувати національній безпеці України та здійснити повторну перевірку особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати відповідача-1 прийняти рішення про продовження розгляду справи за клопотанням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо набуття громадянства України.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачка є громадянкою республіки Білорусії та вже довгий час проживає на території України, що підтверджує посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 .
Позивачка маючи намір продовжити проживання в Україні подала до відповідача-1 клопотання разом з усіма належними документами щодо набуття громадянства України.
Проте 17.08.2023 позивачка отримала від відповідача-1 листа від 28.07.2023 стосовно того, що матеріали справи про оформлення набуті громадянства України повернуто, оскільки після проведення перевірки особи позивача відповідачем-2, відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 року №51/1-11/121-334 визначено, що дії ОСОБА_1 можуть загрожувати національній безпеці України.
Водночас копії самого листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 року №51/1-11/121-334 ОСОБА_1 надано не було і його змісту, до її відома, не було доведено, що, на думку позивача, суперечить чинному законодавству та порушує конституційні права позивача.
Позивач зазначає, що відповідач-1 не перевіривши належність вказаних у відповіді відповідачем відомості, а саме не розібрався яким засобом було доведено наявність небезпеки зі сторони позивача, яким чином проводилась перевірка особи, повідомив відносно подальшого закриття справи позивача про оформлення громадянства.
Позивач вважає дії відповідача-1 не компетентними та неправомірними в частині закриття справи щодо оформлення громадянства України позивача лише на підставі листа СБУ.
Отже, на думку позивача, рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 року №51/1-11/121-334 було прийнято з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, без зазначення конкретних фактичних обставин, які були порушені позивачем, чи яким чином позивач додає небезпеки державі, яким способом це було доведено та перевірено, а тому позивач вважає, що вказане рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Також дане рішення відповідача-2 спричинило труднощі в розгляді справи відносно оформлення громадянства позивачем.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що 26.07.2023 ЦМУ ДМС за результатом розгляду заяви та документів позивача про набуття громадянства України за територіальним походженням матеріали справи позивача повернуто до Дніпровського відділу ЦМУ ДМС для вжиття заходів відповідно до вимог законодавства України про громадянство, оскільки відповідно до листа ГУ СБУ від 25.07.2023 № 51/1-11/121-334 доцільно відмовити позивачу в оформлені набуття громадянства України оскільки його дії можуть загрожувати національній безпеці України. Виходячи із вищевказаного, 28.09.2023 Дніпровським відділом ЦМУ ДМС прийнято рішення про припинення провадження за заявою позивача.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень Порядку у територіальних органах ДМС відсутні підстави для прийняття та розгляду заяви позивача про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону. Таким чином, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з відзивом відповідачем подано до матеріалів справи копію особової справи позивачки № 8.1-349/2023.
Відповідач-2 не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь, що підтверджується національним паспортом громадянина РБ серії НОМЕР_2 виданий 27.08.2019 МВС Республіки Білорусь.
09.02.2022 позивачка отримала дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200071526/307
01.08.2022 позивачка отримала посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 з терміном дії 01.08.2032.
26.05.2023 позивачка подала до Дніпровського відділу ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області заяву № 8027-000050015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Позивачка разом із заявою про набуття громадянства України та іншими необхідними документами подала, зокрема, документи, що підтверджують особу та громадянство Республіки Білорусь - національний паспорт громадянина РБ серії НОМЕР_2 виданий 27.08.2019 МВС Республіки Білорусь.
07.06.2023 Дніпровським відділом ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області матеріали справи про набуття громадянства України позивачем направлено до ЦМУ ДМС.
26.07.2023 ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області за результатом розгляду заяви та документів позивача про набуття громадянства України за територіальним походженням матеріали справи позивача повернуто до Дніпровського відділу ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області для вжиття заходів відповідно до вимог законодавства України про громадянство, оскільки відповідно до листа ГУ СБУ від 25.07.2023 № 51/1-11/121-334 - доцільно відмовити позивачу в оформлені набуття громадянства України оскільки його дії можуть загрожувати національній безпеці України.
28.09.2023 Дніпровським відділом ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області прийнято рішення про припинення провадження за заявою позивача. Підставою рішення вказано частину першу статті 8 Закону України «Про громадянство України» та лист ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 № 51/1-11/121-334, згідно якого дії ОСОБА_1 можуть загрожувати національній безпеці України.
Не погоджуючись з таким рішеннями відповідача, позивачка і звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначається Законом України від 18.01.2001 №2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-ІІІ).
Частиною першою статті 4 Закону №2235-ІІІ визначено, що питання громадянства України регулюється Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону№2235-ІІІ громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров'я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215).
Згідно з пунктом 93 Порядку № 215 територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.
За пунктом 94 Порядку № 215 територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про оформлення набуття особою громадянства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України.
Належно оформлені особою документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України, який здійснює перевірку наявності фактів, з якими Закон № 2235-ІІІ пов'язує набуття особою громадянства України, за результатами якої керівник такого органу або його заступник приймає вмотивоване рішення про оформлення набуття особою громадянства України або про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України.
В разі встановлення територіальним органом Державної міграційної служби України невідповідності поданих особою документів вимогам законодавства України, такі документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, який надсилає їх особі для усунення недоліків. По завершенню двомісячного строку з дня повернення документів, за умови, що особа не усуває недоліки і не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за заявою цієї особи.
З матеріалів справи вбачається, що 26.05.2023 позивачка подала до Дніпровського відділу ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області заяву № 8027-000050015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ.
07.06.2023 Дніпровським відділом ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області матеріали справи про набуття громадянства України позивачем направлено до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області.
26.07.2023 ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області за результатом розгляду заяви та документів позивача про набуття громадянства України за територіальним походженням матеріали справи позивача повернуто до Дніпровського відділу ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області для вжиття заходів відповідно до вимог законодавства України про громадянство, оскільки відповідно до листа ГУ СБУ від 25.07.2023 № 51/1-11/121-334 - доцільно відмовити позивачу в оформлені набуття громадянства України оскільки його дії можуть загрожувати національній безпеці України.
28.09.2023 Дніпровським відділом ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області прийнято рішення про припинення провадження за заявою позивача. Підставою рішення вказано частину першу статті 8 Закону України «Про громадянство України» та лист ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 № 51/1-11/121-334, згідно якого дії ОСОБА_1 можуть загрожувати національній безпеці України.
З наведених обставин слідує, що фактичною підставою для припинення провадження за заявою позивачки слугував лист Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2023 № 51/1-11/121-334.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 про відкриття провадження в адміністративній справі суд витребував у Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області: належних чином засвідчену копію рішення від 25.07.2023 №51/1-11/121-334 відносно позивачки, а також належним чином засвідчені копії документів, що можуть слугувати підтвердженням вчинення позивачем дій, які несуть загрозу національній безпеці України; повідомити суд чи є витребувані документи таємною інформацією відповідно до Закону України «Про державну таємницю».
Проте відповідачем-2 засвідчену копію рішення від 25.07.2023 №51/1-11/121-334 суду не подано, відзиву чи пояснень стосовно спору не надано.
Судом встановлено, що матеріали особової справи позивачки № 8.1-349/2023 також не містять вказаного листа (рішення) ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 №51/1-11/121-334.
Також як вбачається з матеріалів справи представник позивача 22.08.2023 звертався до відповідача-2 з адвокатським запитом щодо надання копії листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 №51/1-11/121-334.
У відповідь ІНФОРМАЦІЯ_6 листом від 04.09.2023 № 51/17/К повідомив, що Головним управлінням за запитом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області проводились перевірочні заходи стосовно громадянки республіки Білорусь ОСОБА_2 за результатами чого надано відповідь у встановленому порядку. Відповідь готувалася в одному примірнику, у зв'язку із чим надати її копію не вбачається за можливе. Водночас, у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану, матеріали, щодо результатів проведення перевірочних заходів стосовно вказаної іноземки знищені у встановленому порядку.
Відтак, покладений в основу оскаржуваного відповідача-1 рішення лист (висновок) Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській від 25.07.2023 №51/1-11/121-334 про те, що дії позивачки можуть загрожувати національній безпеці України, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом цього спору, оскільки на підтвердження існування цих обставин та фактів останнім не надано до суду жодного доказу.
Варто зазначити, що під час розгляду листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2023 №51/1-11/121-334 Дніпровським відділом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області та Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, зокрема, не оцінювали та не перевіряли реальність існування обставин, наведених третьою особою у згаданому листі, а фактично дійшли висновку про необхідність припинення провадження за заявою позивачки формально, тобто за наявності самого факту надходження вказаного листа.
Крім того, як свідчать матеріали справи Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області приймаючи рішення від 28.09.2023 про припинення провадження за заявою позивача навіть не намагалось перевірити обставини вказані у листі Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 25.07.2023 №51/1-11/121-334.
При цьому інших обставин для припинення провадження за заявою позивачки про набуття нею громадянства України відповідачами не наведено, а судом з матеріалів справи не встановлено.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивачка на даний час законних підставах проживає на території України і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями від відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА.
Позивачка має чоловіка громадянина України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким 01.06.2013 оформлено шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис № 331 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .
Крім того, у ОСОБА_1 батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що зафіксовано в свідоцтві про народження позивачки серії НОМЕР_4 та в свідоцтві про народження батька серії НОМЕР_5 .
Також, у позивачки є двоє дітей: ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадяни України за народженням, які проживають разом з нею та батьком на території України, що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження дітей та довідок про реєстрацію громадянином України.
Отже вся родина позивачки є громадянами України і проживає на її території.
Суд зауважує, що оскаржуване рішення відповідача-1 від 28.09.2023 про припинення провадження за заявою позивача в подальшому неминуче призведе до негативних наслідків для позивача.
Такими наслідками буде скасування посвідки на тимчасове проживання та скасування дозволу на імміграцію, що в свою чергу відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19).
Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.
При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
Отже судом встановлено, що позивачка має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною, адже в Україні проживають її чоловік та діти, які народилися на території України.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS №192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом №166-V від 20.09.2006 (ст. 4)).
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини, «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, №307, р. 55, § 86).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищезазначене, рішення відповідача-1 суперечить принципу пропорційності, передбаченому пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Окрім цього суд враховує, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли, оскільки, при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну.
Крім того, відсутність фізичного існування рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 №51/1-11/121-334 позбавляє суд надати йому оцінку на предмет дотримання чинного законодавства України та, на переконання суду, не може слугувати доказом у справі, мати негативні наслідки для позивача, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне задовольнити позовну вимогу в цій частині та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.07.2023 №51/1-11/121-334, викладене у листі.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Частина друга статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду відповідачем-1 та відповідачем-2 не доведено правомірності свої дій та рішень.
Відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13 січня 2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог.
Водночас суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області провести перегляд рішення №51/1-11/121-334 від 25.07.2023, оскільки вказане рішення підлягає скасуванню в судовому порядку.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 та відповідача-2.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 28.09.2023 про припинення провадження за заявою громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Дніпровський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області поновити провадження за заявою громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 про набуття громадянства України за територіальним походженням.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області №51/1-11/121-334 від 25.07.2023, викладене у формі листа, стосовно громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
5. Зобов'язати Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області здійснити повторну перевірку громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .
6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
7. Стягнути на користь громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у сумі 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02094, м. Київ, вул. вул.. Юрія Поправки, буд. 14-А; код ЄДРПОУ 42552598).
8. Стягнути на користь громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у сумі 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (01010, м. Київ, Аскольдів провулок 3-А; код ЄДРПОУ 20001792).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.