про залишення позовної заяви без руху
24 лютого 2025 року справа № 320/2537/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.07.2021 №1404343-2411-1013 Головного управління ДПС у Київській області, за податковий період 2020 року у розмірі 6273,32 грн на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області;
- визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.11.2024 №1783335-2412-1013-UA35080170000077673 Головного управління ДПС у Київській області за податковий період 2023 року у розмірі 9708,30 грн на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області;
- визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Київській області, податкового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваного фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості на споруди котельні №6, а саме: насосна мазуту, резервуарів залізобетонних 2х500 м.куб, за адресою Кіровоградська область, місто Світловодськ, вулиця 9 Січня, буд. 7/1 та стягнути з Головного управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 сплачені ним платежі податку: 21.07.2021 у сумі 6884,70 грн; 28.07.2021 у сумі 2884,60 грн; 28.07.2021 у сумі 2901,91 грн; 22.12.2023 у сумі 5187,00 грн; 22.12.2023 у сумі 9418,50 грн, а загалом на суму 27276,71 грн.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
З'ясовуючи питання щодо дотримання позивачем строку на звернення до суду із даним позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов'язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.
Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як уже зазначено, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 58 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Зі змісту пунктів 56.2, 56.3, 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 ПК України вбачається, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов'язаннями, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК України. Строк для подачі первинної скарги за загальним правилом становить 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 у справі № 640/20468/18 за результатом комплексного аналізу правового регулювання зазначив, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відтак, для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, Верховний Суд зазначає, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права.
Одночасно Верховний Суд зазначив, що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк становить 1095 днів.
Також Верховний Суд зробив висновок, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено лише спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
Водночас правового висновку про те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова Верховного Суду не містить.
У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у складі судової палати вважає за необхідне змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.
Верховний Суд у складі судової палати вважає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Отже, Верховний Суд у складі судової палати вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Таким чином, у випадку досудового вирішення спору, тобто оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, встановлюється місячний строк звернення до суду, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. У разі, якщо процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення не застосовувалась, для оскарження податкового повідомлення-рішення застосовується шестимісячний строк звернення до суду, передбачений абзацом першим частини другої статті 122 КАС України.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 28.07.2021 №1404343-2411-1013 на суму 6273,32 грн.
При цьому, у позовній заяві позивач не вказує, коли саме позивачем отримано оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 28.07.2021 №1404343-2411-1013.
У той же час, до суду позовну заяву направлено на адресу суду засобами поштового зв'язку 09.01.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, суд доходить висновку, що для запобігання обмеження права позивача на звернення до суду, останньому необхідно надати докази отримання оскаржуваного ППР від 28.07.2021 №1404343-2411-1013 та надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
Крім того, згідно з частиною першою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з частиною другою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС у позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
Суд зазначає, що пункт 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на невичерпний перелік інформації, яка може бути висвітлена в адміністративному позові задля правильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Позов в адміністративному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).
При цьому складовими частинами позову є предмет позову та підстави позову.
Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, направлені на захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Тобто це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення, та які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи.
Суд звертає увагу позивача на те, що дії суб'єкта владних повноважень активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору, по суті, має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та діями відповідача із винесення оскаржуваного рішення позивач зобов'язаний окремо обґрунтувати кожну із заявлених вимог.
У п. 3 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Київській області, податкового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваного фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості на споруди котельні №6, а саме: насосна мазуту, резервуарів залізобетонних 2х500 м.куб, за адресою Кіровоградська область, місто Світловодськ, вулиця 8 Січня, буд. 7/1 та стягнути з Головного управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 сплачені ним платежі податку: 21.07.2021 у сумі 6884,70 грн; 28.07.2021 у сумі 2884,60 грн; 28.07.2021 у сумі 2901,91 грн; 22.12.2023 у сумі 5187,00 грн; 22.12.2023 у сумі 9418,50 грн, а загалом на суму 27276,71 грн.
Заявлені позовні вимоги у зазначеному вигляді не відповідають положенням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адже є незрозумілими, не містять реквізитів оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
У зв'язку з цим позовні вимоги підлягають уточненню шляхом викладення їх в уточненій позовній заяві відповідно до вимог частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, із чітким зазначенням реквізитів оскаржуваних рішень відповідача.
Крім того, частиною першою статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно з частинами першою та третьою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Як було зазначено судом вище, у п. 4 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути з Головного управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 сплачені ним платежі податку: 21.07.2021 у сумі 6884,70 грн; 28.07.2021 у сумі 2884,60 грн; 28.07.2021 у сумі 2901,91 грн; 22.12.2023 у сумі 5187,00 грн; 22.12.2023 у сумі 9418,50 грн, а загалом на суму 27276,71 грн.
Проте Головне управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області не вказано у позовній заяві в якості відповідача.
У зв'язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно або уточнити склад учасників справи, або прохальну частину позовної заяви, з урахуванням вказаних судом зауважень.
Також суд зазначає, що згідно з частиною третьою ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (зі змінами та доповненнями) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст.6 ЗУ №3674-VI).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.
При цьому, суд вбачає за доцільне зауважити про те, що такі вимоги мають бути пов'язані одна з одною.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-IX установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 року - 3028 гривень.
Суд звертає увагу, що окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи, оскільки реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи.
Відповідно, оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.
За практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, у справі "Щокін проти України") реалізація податковим органом своєї функції щодо здійснення контролю за правильністю нарахування та сплати суб'єктом господарювання податків, наслідком якої є винесення рішення, що впливає на склад майна позивача, є втручанням до його майнових прав, а отже й вимога про визнання протиправним такого рішення суб'єкта владних повноважень є майновою.
У разі незгоди з винесеною податковим органом податковою вимогою як такою та подання позову про її скасування позивач зобов'язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору.
Позовні вимоги в частині оскарження податкового повідомлення - рішення є вимогою майнового характеру.
Позивачем до позовної заяви в якості доказів сплати судового збору за подання даного адміністративного позову додано оригінал квитанції від 06.01.2025 №1435770539 на суму 1211,20 грн.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що позивачем не правильно визначено суму судового збору за звернення до суду з даним позовом.
Так, позовна заява містить вимогу майнового характеру (щодо оскарження податкового повідомлення - рішення від 28.07.2021 №1404343-2411-1013 у розмірі 6273,32 грн та від 21.11.2024 №1783335-2412-1013-UA35080170000077673 у розмірі 9708,30 грн; щодо стягнення з Головного управління державної казначейської служби України у Кіровоградській області на користь позивача сплачені ним платежів податку на суму 27276,71 грн, а всього на суму 43258,33 грн, сума судового збору за звернення з якою становить 1211,20 грн (43258,33х1%=432,58 грн, що є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У той же час, визначити та перевірити остаточну суму судового збору неможливо, оскільки є не зрозумілими вимоги, викладені в п. 4 прохальної частини позову щодо оскарження податкових повідомлень-рішень за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваного фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості на споруди котельні №6, а саме: насосна мазуту, резервуарів залізобетонних 2х500 м.куб, за адресою Кіровоградська область, місто Світловодськ, вулиця 9 Січня, буд. 7/1.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху, а позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 123, 160, 161, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати докази отримання оскаржуваного ППР від 28.07.2021 №1404343-2411-1013 та надати обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом із доказами поважності причин його пропуску щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 28.07.2021 №1404343-2411-1013;
- надати уточнену позовну заяву, в якій чітко визначити зміст позовних вимог позивача до відповідача (чів) відповідно до вимог частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, викладений у п. 4 прохальної частини позовної заяви, а також уточнити склад учасників справи або прохальну частину позовної заяви;
- надати докази сплати судового збору щодо усіх позовних вимог після їх уточнення.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.