24 лютого 2025 року № 320/26563/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко Анни Сергіївни від 07.02.2024 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у сумі 3 400, 00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність у відповідача законодавчих підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
За час розгляду справи відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву або інших докумнетів, зі змісту яких було б можливо встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2024 Старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко Анною Сергіївною відкрите виконавче провадження з примусового виконання ухвали № 759/11905/23 виданої 07.12.2023 Святошинським районним судом м. Києва про, якою зобов'язано ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи та неділі місяця з 11.00 год до 18.00 год, за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності батька.
12.01.2024 адвокат М.Якименко надав державному виконавцю висновки психологів та судових експертів за результатами обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також відео та аудіо записи, на яких дитина висловлює своє небажання зустрічатися з матір'ю.
19.01.2024 представник ОСОБА_1 адвокат Микола Якименко направив державному виконавцю заяву, якій повідомляв причини неможливості 20.01.2024 та 21.01.2024 об 11:00 привести малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_2 для спілкування з матір'ю, та просив відкласти проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №73743774 з виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 07.12.2022 №759/11905/23 на строк 10 робочих днів.
Вказана заява була направлена 19.01.2024 року на електронну пошту Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Заява була зареєстрована 22.01.2024 за №2663.
Водночас 23.01.2024 до Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) були завантажені Акти державного виконавця датовані 20.01.2024 та 21.01.2024, згідно з якими «виходом державного виконавця за адресою вул. Гната Юри, 8 встановлено, що боржник не з'явився, дитину не привів, побачення не відбулося, рішення суду та вимога державного виконавця не виконано».
Також, 23.01.2024 винесено та завантажено в АСВП постанову державного виконавця про накладення штрафу. За змістом постанови Старший державний виконавець Пономаренко А.С. постановила «За невиконання рішення суду та законної вимоги державного виконавця накласти на боржника: ОСОБА_1 дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса: АДРЕСА_3 РНОКПП: НОМЕР_1 штраф на користь держави у розмірі 1700 грн.».
Водночас, відповіді за результатами розгляду заяви про відкладення проведення виконавчих дій ОСОБА_1 не отримав.
07.02.2024 Старший державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко Анна Сергіївна винесла постанову, якою за невиконання рішення суду та законної вимоги державного виконавця наклала на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 3 400, 00 грн.
Не погоджуючись з такими рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22 викладений правовий висновок щодо накладення штрафу державним виконавцем: « 55. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
56. Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
57. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення».
Аналогічна позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 761/17501/21.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2021 у справі № 640/11833/19 звернув увагу на те, що «від дослідження дотримання процедури складення вказаних актів та процедури складення постанов про накладення штрафу на підставі вказаних актів, залежить вирішення питання відповідності дій державного виконавця, під час складання оскаржуваних постанов, вимогам статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас, відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що державний виконавець у актах та постанові обмежилась лише фіксацією факту невиконання судового рішення 03.02.2024 та 04.02.2024. Так, згідно з актами «виходом державного виконавця за адресою вул. Гната Юри, 8 встановлено, що боржник не з'явився, дитину не привів, побачення не відбулося, рішення суду та вимога державного виконавця не виконано»; згідно з постановою «За невиконання рішення суду та законної вимоги державного виконавця накласти на боржника: ОСОБА_1 дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса: АДРЕСА_3 РНОКПП: НОМЕР_1 штраф на користь держави у розмірі 3400 грн.».
Вказане свідчить про те, що державний виконавець не з'ясовувала причини невиконання судового рішення 03.02.2024 та 04.02.2024, не пересвідчилась у відсутності поважних причин невиконання судового рішення, не врахувала подані боржником докази і заяву про відкладення виконавчих дій.
Статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена можливість накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
Згідно з пунктом 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувана з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.
Відповідно до пункту 8 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень (пункт 8 розділу І) акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження (АСВП), державний або приватний виконавець (далі - виконавець) після отримання виконавчого документа у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», приймає рішення про відкриття виконавчого провадження чи про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання. Виконавцем до Системи обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов'язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офісу приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення. У разі тимчасової відсутності доступу до Системи (через перебої в електропостачанні тощо), як виняток, допускається виготовлення документів виконавчого провадження без використання Системи з подальшим обов'язковим внесенням таких документів до системи в день усунення причин, що перешкоджали доступу до неї.
Між тим, акти державного виконавця не були внесені до АСВП у наступний після їх складання робочий день - понеділок 05.02.2024.
У постановах від 08.07.2021 у справі №640/11833/19, від 18.07.2023 у справі №380/16763/22, від 13.09.2023 у справі № 761/17501/21 Верховний Суд прийшов до таких висновків: «Конституцією України визначено, що сім 'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).
40. Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-111 від 26 квітня 2001 року передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов 'язків відповідно до закону.
41. Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
42. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
43. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
44. Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
45. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а».
Водночас, відповідно до наданих державному виконавцю 12.01.2024 адвокатом М.М. Якименком висновків психологів, рекомендовано не допускати дитини, примушування до спілкування з матір'ю без бажання на те дитини; здійснювати примус до ОСОБА_3 щодо контактів з матір'ю, зміни місця проживання є недопустимим, оскільки примус містить у собі ознаки психологічного насильства.
Так, 16.06.2023 було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_3 ОСОБА_4 , за результатами якого:
- встановлено, що дитина піддавалась стресогінному впливу з боку матері, тому при визначенні графіку спілкування ОСОБА_3 з матір'ю необхідно враховувати бажання або небажання дитини йти на контакт із матір'ю;
- рекомендовано не допускати повторне травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір'ю без бажання на те дитини, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою.
09.06.2023 було проведено психодіагностичне обстеження ОСОБА_3 , за результатами якого встановлено, що ОСОБА_3 стикалася з порушенням почуття її базової безпеки через непередбачувану, агресивну поведінку її матері, що призвело до підвищеної тривожності та формуванні страхів у ОСОБА_3.
08.07.2023 за заявою ОСОБА_1 була проведена судова психологічна експертиза Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (головним експертом сектору психологічних досліджень відділу мистецтвознавчих та психологічних досліджень лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій ОСОБА_6 , яка має вищу психологічну освіту, доктора філософії у галузі психології, експертом четвертого класу та має кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової психологічної експертизи, зі стажем роботи з 2020 року, та судовим експертом відділу фототехнічних та портретних досліджень лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій ДНЕКЦ МВС України ОСОБА_7, яка має вищу психологічну освіту та кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової психологічної експертизи).
Вказані експерти прийшли до висновків, що:
- ставлення ОСОБА_3 до матері ОСОБА_2 амбівалентне: дитина з одного боку визнає матір, проте, з іншого боку, наявні ознаки психологічного та фізичного насильства матері над дитиною, дитина боїться матір та не виявляє бажання з нею спілкуватися, наявна порушена прив'язаність;
- здійснювати примус до ОСОБА_3 щодо контактів з матір'ю, зміни місця проживання є недопустимим, оскільки примус містить у собі ознаки психологічного насильства. Примусове спілкування та зміна місця проживання є психотравмувальним фактором для дитини.
18.10.2023 був підготовлений висновок експерта Київського НДЕКЦ МВС №СЕ-19/111-23/42178-ПС за результатами проведеної судової психологічної експертизи щодо ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За результатами проведеної бесіди виявлено, що у ОСОБА_3 наявні ознаки пережитого психотравмуючого досвіду, який пов'язаний з умовами спільного проживання з матір'ю; матір сприймається дитиною менш турботливою, брак уваги матері до дитини в період проживання за кордоном; на момент дослідження у дитини відсутнє бажання спілкуватися та взаємодіяти зі свою матір'ю, наявне порушення довіри, втрата позитивного психоемоційного зв'язку дитини з матір'ю: негативне вербальне ставлення до матері, яка на момент проведення дослідження проживає окремо та окреслення її образу у сприйнятті дитини як «погана та зла мама»; страх позбавлення контактів ОСОБА_3 з батьком; наявність ознак фізичного та психологічного насильства з боку матері; у ОСОБА_3 з батьком налагоджений сприятливий психоемоційний контакт; дитина отримує із сім'ї батька необхідну турботу щодо її розвитку, виховання та актуальних потреб; дитина бажає проживати з батьком; у дитини наявний страх непередбачуваних, небажаних подій (що мати може несподівано її забрати від батька), що провокує виникнення відчуття внутрішньої напруги у дитини.
Також, як свідчать матеріали справи, 12.01.2024 державному виконавцю були надані на флеш носії 3 відео- та 3 аудіо записи, на яких ОСОБА_3 висловлює своє небажання щодо зустрічей з матір'ю.
Між тим, як вже зазначалось, оскаржуване рішення було прийняте без надання будь-якої оцінки вказаним вище обставинам, які в сукупності можуть свідчити про наявність поважних причин невиконання судового рішення.
Вказане свідчить, що постанова державного виконавця від 07.02.2024 про накладення штрафу у розмірі 3 400, 00 грн винесена без достатніх правових підстав, а саме без встановлення поважності/неповажності причин невиконання судового рішення та передчасно, оскільки державним виконавцем не розглянута заява позивача про відкладення виконавчий дій.
Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими заявлені позовні вимоги.
Беручи до уваги зазначене, враховуючи ігнорування відповідачем наданого йому права на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9; код ЄДРПОУ 34999049) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко Анни Сергіївни від 07.02.2024 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у сумі 3 400, 00 грн (три тисячі чотириста гривень).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 1 211, 00 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.