24 лютого 2025 року № 320/30057/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 26.02.2024 НОМЕР_2.
Ухвалою суду від 02.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на відсутність правових підстав для його прийняття.
За час розгляду справи відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву або іншого документу, зі змісту якого можливо було б з'ясувати його ставлення до заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.02.2014 у справі №75 6/16793/13-ц (унікальний номер 2605/16793/13-ц; справа №2/756/891/14) задоволено позов публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, а саме стягнено на користь ПАТ «ОТП Банк»:
- заборгованість за кредитним договором №МL-001/972/2005 у розмірі 131 509 доларів США 36 центів США, що за курсом НБУ, станом на 16.10.2013, становить 1 051 154 гривні 31 копійок;
- заборгованість по відсоткам за договором №МL-001/972/2005 у розмірі 23 272 доларів США 81 центів США, що за курсом НБУ, станом на 16.10.2013, становить 185 779 гривень 78 копійок;
- заборгованість за кредитним договором №ML-001/020/2007 у розмірі 235 987 доларів США 03 центів СІЛА, що за курсом НБУ, станом на 16 жовтня 2013 року, становить 1 051 154 гривні 31 копійку;
- заборгованість по відсоткам за договором №ML-001/020/2007 у розмірі 55 256 доларів США 63 центів, що за курсом НБУ, станом на 16 жовтня 2013 року, становить 441 666 гривень 24 копійки.
18.12.2015 на виконання вищезазначеного рішення Оболонського районного суду міста Києва було видано виконавчий лист №2/756/891/14, який в подальшому було пред'явлено до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою органу державної виконавчої служби від 11.01.2017 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2756/891/14, виданого 15.12.2015 Оболонським районним судом міста Києва про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму боргу 2 729 754, 64 грн.
В подальшому на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 11.05.2023 у справі №756/16793/13-ц про заміну сторони виконавчого провадження стягувана з АТ «ОТП Банк» на ОСОБА_2 , органом державної виконавчої служби винесено постанову від 21.02.2024 про заміну сторони виконавчого провадження НОМЕР_2.
Постановою органу державної виконавчої служби від 26.02.2024 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 повернуто без виконання виконавчий документ стягувану на підставі письмової заяви стягувана - ОСОБА_2 від 24.01.2024.
Разом з цим, постановою органу державної виконавчої служби від 26.02.2024 у рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 із ОСОБА_1 на користь органу державної виконавчої служби стягнуто виконавчий збір у розмірі 44 448, 03 дол. США.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 10 Закону №1404-VІІІ заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір не стягується:
- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
- у разі виконання рішення приватним виконавцем;
- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Частиною 9 цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 5 статті 37 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувану, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини 5 статті 37 Закону №1404-VІІІ повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, З, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Водночас Законом України від 03.07.2018 №2475-VІІІ, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ, за змістом яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Таким чином, з урахуванням редакцій Закону №1404-VІІІ, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 -10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
У постановах від 28.01.2021 у справі №420/769/19, від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, від 21.01.2021 у справі №640/3430/19, від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі №400/878/20 Верховний Суд констатував, що положення статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон №2475-VІІІ), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Як вже зазначалось, постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 винесена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Поліщук Вітою Віталіївною 11.01.2017, тобто в момент дії редакції Закону № 1404-VІІІ до 28.08.2018, що передбачає стягнення виконавчого збору виключно у випадку фактичного стягнення боргу.
Таким чином, під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 від 26.02.2024 у розмірі 44 448, 03 доларів США орган державної виконавчої служби повинен був застосовувати редакцію статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до 28.08.2018, що передбачає стягнення виконавчого збору виключно у випадку фактичного стягнення боргу.
При цьому, з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2 вбачається, що органом державної виконавчої служби не було стягнуто з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом №2756/891/14, виданими Оболонським районним судом міста Києва про стягнення заборгованості.
Таким чином, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, дії органу державної виконавчої служби, які не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом про стягнення заборгованості, не можуть бути підставою для стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові від 26.25.2024 про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону 1404-VІІІ.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №761/11524/15-ц, постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/1587/13 та постанові Великої Палата Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.
Отже, органом державної виконавчої служби під час винесення 26.02.2024 постанови про стягнення виконавчого збору було порушено норми Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із стягнення виконавчого збору без фактичного стягнення із боржника суми боргу за виконавчим листом, виданим Оболонським районним судом міста Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк».
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 15; код ЄДРПОУ 43315602) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 26.02.2024, прийняту в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 1 211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.