21 лютого 2025 року справа № 320/35832/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якому позивач просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітну плату з 16.09.2021 по 05.12.2021 у розмірі, що складає різницю між заробітною платою, обчисленою в порядку ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, та фактично виплаченою йому заробітною платою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідачем нарахування заробітної плати позивачу здійснювалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка установлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).
Наголошує, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 20 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно позивач вважає, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 16 вересня 2021 року по 05 грудня 2021 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15.12.2023 на адресу суду від представника відповідача Офісу генерального прокурора надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
15.12.2023 до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки з урахуванням положень абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» оплата праці прокурорів, яких не переведено до новостворених прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.
Звертає увагу на те, що абзац 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є чинним.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Офісу Генерального прокурора про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
З жовтня 2000 року ОСОБА_1 працює в органах прокуратури.
Наказом № 1020ц від 26.10.2017 позивача призначено на посаду заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
07 жовтня 2019 року позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Рішенням першої кадрової комісії № 1 від 24.10.2019 ОСОБА_1 допущено до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички.
За даними протоколу засідання другої кадрової комісії № 4 від 08.11.2019 та рішення № 1 від 08.11.2019 позивача допущено до етапу співбесіди, як такого, що набрав 131 бал за результатами анонімного тестування.
06 грудня 2019 року кадровою комісією № 2 прийнято рішення № 12-1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
На підставі рішення кадрової комісії № 2 Генеральним прокурором видано наказ №2076ц від 21.12.2019, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24 грудня 2019 року на підставі статті 9, пункту 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Позивач, вважаючи своє звільнення протиправним, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії від 06 грудня 2019 року № 12-1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2076ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 503 713, 56 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року змінено, викладено п'ятий абзац резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 р. по 19.01.2021 р. в розмірі 501 819 грн. (п'ятсот одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять) грн. 90 коп.».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року залишено без змін.
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 14.09.2021 №1321ц позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
Згідно наказу Офісу Генерального прокурора від 03.12.2021 №1644ц переведено позивача на посаду прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора (з місцем дислокації в Київській міській прокуратурі) з 06.12.2021.
Позивач вважає, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси, адже відповідач був зобов'язаний застосовувати приписи ст.81 Закону України «Про прокуратуру» при виплаті позивачу заробітної плати за період з 16.09.2021 по 05.12.2021, оскільки постанова Кабінету Міністрів України №505 з 26.03.2020 на підставі рішення Конституційного Суду України №6-рп/2020 втратила чинність.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі, зокрема, керівника підрозділу регіональної прокуратури - 1,27 - 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури.
Частиною дев'ятою статті 81 цього Закону установлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Приписами частини першої статті 90 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Згідно зі статтями 8 і 13 Закону України «Про оплату праці» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема розділ VI «Перехідні положення» доповнено пунктом 26, яким передбачено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.
Пунктом 9 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (зі змінами і доповненнями), пунктом 11 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено, що частина друга статті 33, стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України №505, приписами пунктів 2, 6 якої надано право керівникам органів прокуратури, у межах затвердженого фонду оплати праці, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.
Абзацом 2 підпункту 1 пункту 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність до цього Закону.
Водночас, на виконання наведених приписів Закону України «Про прокуратуру» Кабінетом Міністрів України до Постанови №505 не було внесено змін щодо розмірів окладів працівників прокуратури, що свідчить про невиконання уповноваженим органом обов'язків, покладених на нього пунктом 13 розділу ХІІІ указаного Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини указаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Указаній нормі кореспондує частина перша статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України указав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).
Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2020 року у справі №4819/49/19.
Дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Водночас, спірні правовідносини між сторонами стосуються нарахування і виплати заробітної плати прокурору після прийняття Конституційним Судом України указаного рішення.
Так, правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів.
Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок про те, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.
Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
З огляду на викладене суд констатує, що підстави для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, за відсутності рішення про успішне проходження атестації та переведення на посаду в новостворену/оновлену прокуратуру, у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505, відсутні.
Суд наголошує, що позивач у спірний період (з 16.09.2021 по 05.12.2021) не був прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови №505.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №600/778/21-а,від 28 листопада 2024 року у справі № 280/4401/21
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, відповідач довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.