24 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/31188/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 20.08.2018 по 24.10.2023 на користь ОСОБА_1 в сумі 70 231,51 грн. у відповідності до Постанови КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 та враховуючи принцип співмірності.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем не проведено остаточний розрахунок та не виплачено середній заробіток за період з 20.08.2018 по 24.10.2023 у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду надійшов відзив на позов від ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Кодексу законів про працю України.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №171 від 20.08.2018 із 20.08.2018 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення.
Під час звільнення з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду за справою №240/9263/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.04.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Належний перерахунок в загальній сумі 70231,51 грн на виконання рішення суду відповідач виплатив лише 24.10.2023, що підтверджено банківською випискою.
При цьому, під час виплати відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Матеріалами справи встановлено, що згідно рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 у справі № 240/9263/23, при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок.
Кошти за вказаним судовим рішеннями у сумі 70231,51 грн були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 24.10.2023, що підтверджено матеріалами справи, тобто, остаточний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 24.10.2023.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 20.08.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 24.10.2023 включно.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 20.08.2018 по 18.07.2022, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.02.2025 за №834/967/ФЕС, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становив 17258,06 грн (8629,03 грн. за червень 2018 року та 8629,03 грн за липень 2018 року), сума середньоденного грошового забезпечення становить 282,92 грн (17258,06 грн / 61 днів).
Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 404009,76 грн (1428 день х 282,92 грн).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 70231,51 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 404009,76 грн, що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Суд зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Так Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Так у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як вже встановив суд, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 404009,76 грн (1428 день х 282,92 грн).
В той час, сума виплаченої індексації на виконання рішення суду складає 70231,51 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17,38% (70231,51 грн /404009,76грн х 100).
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 20.08.2018 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить: 282,92 грн (середньоденний заробіток позивача) х 17,38% = 49,17 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 49,17 грн х 1428 (днів затримки розрахунку) = 70214,76 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 70214,76грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 24.10.2023 слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст. 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 185 календарні дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 52340,2 грн (282,92 грн х 185 календарні дні).
Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022 не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку повного розрахунку в сумі 70 231,51 грн. у відповідності до Постанови КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 та враховуючи принцип співмірності.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.08.2018 по 18.07.2022 в сумі 70214,76 грн та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 52340,2 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права стосовно суми середнього заробітку, ніж просив позивач та застосовано шестимісячний строк нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Беручи до уваги норми ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 гривень підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з з 20.08.2018 по 18.07.2022 в розмірі 70214,76 грн та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, у межах шестимісячного строку, в розмірі 52340,2 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
24.02.25