м. Вінниця
24 лютого 2025 р. Справа № 120/5305/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу ведення Реєстру територіальної громади Управління "Центр надання адміністративних послуг у м. Козятині" виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до відділу ведення Реєстру територіальної громади Управління "Центр надання адміністративних послуг у м. Козятині" виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовує посиланням на протиправність відмови органу реєстрації у здійсненні реєстрації місця проживання позивача, оскільки нею до заяви про реєстрацію долучено всі необхідні документи, передбачені Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), які підтверджують право на проживання (перебування) у житлі.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивачу відмовлено у реєстрації місця проживання, оскільки у заяві про реєстрацію місця проживання відсутня згода співвласників на реєстрацію місця проживання.
20.05.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
22 січня 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 . До своєї заяви про реєстрацію місця проживання позивач надала: копії паспорту, картки платника податків , витяг з реєстру територіальної громади, свідоцтва про право власності, довіреність Задорожної Ірини на право представлення її інтересів, в тому числі з будь-яких питань, зокрема з питань реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання третіх осіб у будинку номер АДРЕСА_1 . Також позивач сплатила відповідний адміністративний збір за реєстрацію місця проживання.
Як слідує з матеріалів справи, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить дітям позивача : доньці ОСОБА_2 належить 53/100 частини житлового будинку згідно Свідоцтва про право власності від 25.12.2004 р., виданого виконавчим комітетом Сокілецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, сину ОСОБА_3 належало 47/100 частин житлового будинку згідно договору дарування, посвідченого 24.03.2005 року за реєстровим № 384 Палагутіною В.О. , приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть , виданого 13 квітня 2018 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
Після смерті ОСОБА_3 в Броварській міській нотаріальній конторі 6 червня 2018 року була заведена спадкова справа № 235/2018 (номер у Спадковому реєстрі 62525977). Спадщину смерті сина позивача прийняла його дружина ОСОБА_5 , тобто невістка позивача.
Разом з тим станом на день прийняття відповідачем оскаржуваного рішення ОСОБА_5 не оформила своїх спадкових прав на 47/100 частин житлового будинку ; АДРЕСА_1 , що належали її померлому чоловіку.
4 березня 2024 року ОСОБА_5 , дружина померлого ОСОБА_3 , передала позивачу свою нотаріально завірену заяву про надання згоди на реєстрацію місця проживання. адресою АДРЕСА_1 .
З цією заявою позивач знову в середині березня 2024 року звернулася до відділу Реєстру територіальної громади Управління ЦНАП у м. Козятині з проханням провести реєстрацію її місця проживання в будинку АДРЕСА_1 . Однак відповідачем було повідомлено позивача, що вже 22 січня 2024 року їй була видана відмова у реєстрації місця проживання.
Не погодившись з відмовою у реєстрації місця проживання, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (надалі - Закон №1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У статті 3 Закону №1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
01.12.2021 набув чинності Закон України від 05.11.2021 №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX), яким урегульовані відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
За змістом статті 2 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
У силу частини шостої статті 5 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Статтею 9 цього Закону встановлюється порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи. Згідно з положенням цієї статті, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку.
До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 11 Закону особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
У силу пункту 3 частини першої статті 12 Закону №1871-IX орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальної громади» затверджено порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі - Порядок), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.
Відповідно до п. 35 Порядку для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8; 2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування); 3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства); 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них; право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах); 6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування); 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
А відповідно до підпункту 3 пункту 87 Порядку, орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.
Згідно з п. 41 Порядку посадова особа органу реєстрації з метою перевірки належності особі, що подала заяву для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності чи належності власнику (співвласникам), що надали згоду особі для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності, а також з метою перевірки перебування такого житла в іпотеці або довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності відмови органу реєстрації в реєстрації місця проживання позивача з огляду на не надання нею разом із заявою про реєстрацію згоди співвласників житла.
Як вже встановлено судом, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить дітям позивача : доньці ОСОБА_2 належить 53/100 частини житлового будинку згідно Свідоцтва про право власності від 25.12.2004 р., виданого виконавчим комітетом Сокілецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, сину ОСОБА_3 належало 47/100 частин житлового будинку згідно договору дарування, посвідченого 24.03.2005 року за реєстровим № 384 Палагутіною В.О., приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу.
22 січня 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , однак відділом реєстрації місця проживання було прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання у зв'язку із відсутністю згоди всіх співвласників квартири на реєстрацію місця проживання.
З цього приводу суд вказує наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть , виданого 13 квітня 2018 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
Тобто цивільна правоздатність та дієздатність вказаної особи припинилася у зв'язку зі смертю, що виключає можливість надання ним згоди на реєстрацію місця проживання.
Після смерті ОСОБА_3 в Броварській міській нотаріальній конторі 6 червня 2018 року була заведена спадкова справа № 235/2018 (номер у Спадковому реєстрі 62525977). Спадщину смерті сина позивача прийняла його дружина ОСОБА_5 , тобто невістка позивача.
Разом з тим станом на день прийняття відповідачем оскаржуваного рішення ОСОБА_5 не оформила своїх спадкових прав на 47/100 частин житлового будинку ; АДРЕСА_1 , що належали її померлому чоловіку.
4 березня 2024 року ОСОБА_5 , дружина померлого ОСОБА_3 , передала позивачу свою нотаріально завірену заяву про надання згоди на реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 надано згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 і вона на момент подання заяви про реєстрацію місця проживання від 22.01.2024 була єдиним власником житла за адресою АДРЕСА_1 .
Тобто ОСОБА_2 є одноособовим власником житла, дала згоду на реєстрацію місця проживання позивача у будинку і згоди іншого співвласника квартири на проведення реєстраційних дій не може бути надано, оскільки такий помер.
Таким чином, суд приходить висновку, що рішення відділу ведення Реєстру територіальної громади Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Козятині» виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 від 22.01.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Суд зазначає, що перевірка поданих позивачем документів, під час вирішення питання, що стало предметом спору, належить до повноважень відповідача, у зв'язку із чим виконуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що для належного судового захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відділ ведення Реєстру територіальної громади Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Козятині» виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2024 та прийняти відповідне рішення, врахувавши висновки суду в даній справі.
Суд наголошує, що при повторному розгляді цього питання відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати рішення відділу ведення Реєстру територіальної громади Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Козятині» виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області від 22 січня 2024 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати відділу ведення Реєстру територіальної громади Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Козятині» виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 січня 2024 року про реєстрацію місця проживання та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Відділення ведення Реєстру територіальної громади Управління "Центр надання адміністративних послуг у м.Козятині" виконавчого комітету Козятинської міської ради Вінницької області (22100, Вінницька область, м. Козятин, вул. Незалежності, 57, код ЄДРПОУ 03084799)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович