Справа № 458/1216/24
2-а/458/1/2025
24.02.2025 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Волинець М.З.
за участю секретаря судового засідання Матківської Р.Р. та Сербін Г.Б.
Сторони у справі:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача адвокат Миньо М.М.,
відповідачі: Відділення поліції №1 Дрогобицького
районного відділу поліції ГУНП у
Львівській області,
ГУ НП у Львівській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Миньо Микола Миколайович, до Відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Миньо М.М., подав до Турківського районного суду Львівської області позовну заяву до Відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління національної поліції /ГУ НП/ у Львівській області та Головного управління Національної поліції /ГУ НП/ у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 593196 від 29.11.2024 та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що 29.11.2024 інспектором СРПП ВП № 1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції Дрозд О.І. щодо нього було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №593196, якою його було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень.
Згідно оскаржуваної постанови 29.11.2024 о 23:14 год. по вул. Шевченка в с. Ясениця Самбірського району водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , не користувався засобом пасивної безпеки, ременем безпеки, керував транспортним засобом будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, не пред'явив реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п.п. 2.3 в, 2.4, 2.1, ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух», ПДР, та скоїв правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Зазначає, що з обставинами, зазначеними у оскаржуваній постанові, не погоджується, оскільки транспортним засобом він не керував, технічних дій не здійснював, а події відбувалися на його подвір'ї, а не на дорозі.
Частиною 4 ст. 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Разом з тим ч. 5 ст. 121 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, а ч. 1 ст. 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Згідно оскаржуваної постанови, він притягується до відповідальності за те, що керуючи транспортним засобом ВАЗ 2109, д. н. 3. НОМЕР_1 , не користувався засобом пасивної безпеки, ременем безпеки, керував транспортним засобом будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, не пред'явив реєстраційний документ на транспортний засіб, за що відповідальність передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Вважає, що особою, яка складала оскаржувану постанову, неправильно кваліфіковано його дії як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а інформація, зазначена у оскаржуваній постанові, не відповідає обставинам справи.
З оскаржуваної постанови вбачається, що він притягається до відповідальності за порушення п. 2.3 в, 2.4, 2.1 ПДР, ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух», , зазначене формулювання не відповідає змісту вказаного закону.
Зазначає, що п. 2.1, як і п. 2.3.г поширюється виключно на водіїв механічних транспортних засобів, а відповідальності за ч. 2 ст. 126, ч. 5 ст, 121 КУпАП підлягає виключно особа, яка керує транспортним засобом, тобто водій в розумінні абз. 25 п. 1.10 Правил дорожнього руху.
Вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності є безпідставним, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 593196 від 29.11.2024 підлягає скасуванню, а провадження в справі закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Турківського району суду Львівської області від 20.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи з повідомленням сторін.
Справа призначалась до розгляду на 02.01.2025, проте з урахуванням клопотань представника позивача відкладалась неодноразово, зокрема на 15.01.2025, 27.01.2025 та 19.02.2025.
27.01.2025 представник позивача Макара В.М., адвокат Миньо М.М. через канцелярію суду подав клопотання, в якому просив викликати у судове засідання інспектора СРПП ВП №1 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області лейтенанта поліції Дрозд О.І.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Миньо М.М. надали пояснення аналогічні до обставин і фактів, які наведені в позовній заяві, просили адміністративний позов задовольнити та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження у справі закрити.
Відповідачі Відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області та ГУ НП у Львівській області належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, правом подати відзив на позовну заяву не скористалися.
Враховуючи неявку представників відповідачів, особи, яка винесла постанову - інспектора СРПП ВП №1 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області лейтенанта поліції Дрозд О.І. (який викликався для з'ясування обставин, які мають значення для встановлення обставин у справі), відсутність підстав для відкладення чи оголошення перерви в судовому засіданні, суд проводить розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які встановив суд та зміст спірних правовідносин.
Згідно оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 29.11.2024 серії ББА № 593196, винесеної інспектором СРПП ВП № 1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції Дрозд О.І., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень.
Зі змісту постанови вбачається, що 29.11.2024 о 23:14 год. по вул. Шевченка в с. Ясениця водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , не користувався засобом пасивної безпеки, ременем безпеки, керував транспортним засобом будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами, не пред'явив реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п. 2.3 в), 2.4, 2.1 ПДР та ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», чим своїми діями скоїв правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до п. 2.3 в) ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки; п. 2.4 ПДР - на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил; п. 2.1 ПДР - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Стаття 16 Закону України «Про дорожній рух» визначає основні права та обов'язки водія транспортного засобу,
Вважаючи постанову поліцейського про притягнення до адміністративної відповідальності незаконною, а притягнення його до адміністративної відповідальності безпідставним, позивач просив її скасувати та закрити провадження у справі.
Відповідачі відзиву не подали, інших заяв та клопотань також не надійшло до суду.
Норми права, які застосував суд вирішуючи спір, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Статтею 2 КУпАП визначено, що завданням у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді кожної справи суддя зобов'язаний з'ясувати обставини, передбачені ст.280 КУпАП, а винесене у справі судове рішення має ґрунтуватись на конкретних доказах.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п.8 ч.1 ст.23 зазначеного Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Згідно вимог п.7 розділу VІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, затвердженою Наказом МВС України від 06.11.2015 №1376, посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.280 КУпАП зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Судом встановлено, що оскаржуваною постановою інспектора СРПП ВП № 1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції Дрозд О.І. від 29.11.2024 ОСОБА_1 за порушення ним п. 2.3 в) ПДР - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки, п. 2.4 ПДР - на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, п. 2.1 ПДР - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та ст.16 Закону України «Про дорожній рух», де зазначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу, визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Разом з тим, ОСОБА_1 притягується до відповідальності за те, що він, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2109, д. н. 3. НОМЕР_1 , не користувався засобом пасивної безпеки, ременем безпеки, керував транспортним засобом будучи особою, позбавленою права керування ТЗ, не пред'явив реєстраційний документ на транспортний засіб, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що позивач заперечує проти вчинення ним правопорушення з підстав, що особа, яка винесла оскаржувану постанову неправильно кваліфікувала його дії, інформація, зазначена у оскаржуваній постанові не відповідає обставинам справи.
Частиною 4 ст. 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Частина 5 ст. 121 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Частиною ч.1 ст.126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Згідно із п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. При цьому, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтями 251 та 252 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пленум Верховного суду України у п.24 постанови від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Згідно з ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п.3 ч.3 ст.2 КАС України), слід констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень Правил дорожнього руху, до матеріалів справи відповідачами не представленого жодних доказів.
Отже, відповідачами у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
З таких підстав, слід зазначити, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП є недоведеним.
Такий висновок суду кореспондує з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у справі №463/1352/16-а від 08.07.2020.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення ним порушення ПДР відповідними доказами.
Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. The United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі Дактарас проти Литви від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991 рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
З врахуванням вищевикладеного, відповідачі не спростували доводів, які викладені в позовній заяві, не представили суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подали жодного доказу відповідно до ст. 251 КУпАП на підтвердження факту порушення позивачем ОСОБА_1 п. 2.3 в), 2.4, 2.1 ПДР та ст.16 Закону України «Про дорожній рух», що б давало підстави для його притягнення до адміністративної відповідальності та винесення оскаржуваної постанови.
Зі змісту оспорюваної постанови вбачається, що у ній зазначено опис обставин, встановлених під час розгляду справи інспектором, посилання на декілька пунктів порушення Правил дорожнього руху, а в результаті інспектор вказує в порушення особі, скоєння адміністративного правопорушення лише ч. 4 ст. 126 КУпАП, якою встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскарженій постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами статті 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 13.02.2020 № 524/9716/16-а.
Таким чином, доводи позивача з приводу неповного з'ясування обставин справи та недоведеність доказами порушення Правил дорожнього руху є обгрунтованими та підставними.
Суд зазначає, що застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідає принципу верховенства права, а прийняття рішень про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинно ґрунтуватись на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи та оцінці здобутих доказів.
Окрім цього, лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності без жодних доказів, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, не може бути єдиним беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Таким чином, при розгляді справи суд враховує, що посадова особа, яка притягнула позивача до адміністративно відповідальності, не виконала вимоги закону щодо збирання доказів, фіксування доказами правопорушення, доведення складу та події адміністративного правопорушення, суду не надані відповідні докази, і не спростовані твердження водія, які б мали бути перевірені посадовою особою і спростовані, а також виходячи з принципу презумпції невинуватості, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є необґрунтованою.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки при розгляді справи встановлено недотримання відповідачем вимог закону щодо збирання доказів і доказування події та складу адміністративного правопорушення, тому наявні підстави для її скасування.
Відповідно до ст.284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Особливості провадження судами у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності передбачені ст.286 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевим загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На підставі викладеного, враховуючи, що підставами скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення є недоведення відповідачами належними та допустимими доказами факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, то з урахуванням встановлених КАС України завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, скасування рішення суб'єкта владних повноважень скасувати і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Керуючись ч. 4 ст. 126, ст. 247, ст.ст. 251, 268, 276, 280, 283, 287-289, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 9, 72, 74, 77, 243-246, ч.1 ст. 250, 257-262, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Миньо Микола Миколайович до Відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі -задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №593196 від 29.11.2024, винесену інспектором СРПП ВП № 1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції Дрозд О.І., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 (двадцять тисяч чотириста) гривень скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження).
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Відповідачі:
Відділення поліції №1 Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, адреса місця знаходження: 82300, Львівська область, Дрогобицький район, м. Борислав, вул. Володимира Великого, 30;
Головне управління Національної поліції у Львівській області: адреса місця знаходження: пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007, ЄДРПОУ: 40108833.
Рішення проголошено та підписано 24.02.2025.
Суддя Марія ВОЛИНЕЦЬ