Справа №464/6903/24
пр № 2/464/441/25
17 лютого 2025 року м. Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючої судді - Сабари Л.В.,
секретаря судового засідання - Варениці Р.Б.,
за участю: представників позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції заяву відповідача ОСОБА_5 про надання строку для примирення,
встановив:
в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
11.11.2024 через систему «Електронний суд» надійшла заява відповідача ОСОБА_5 , в якій просить надати сторонам строк для примирення терміном 6 місяців. Так, в обґрунтування заявленого клопотання покликається на незгоду із доводами позовної заяви. Зазначає, що з моменту укладення шлюбу прикладає зусилля щодо його збереження, а конфлікти, що виникають між нею та чоловіком, носять виключно тимчасовий характер, та такі пов'язані з нерозумінням своїх ролей у сім'ї, неузгодженими очікуваннями та вимогами. Крім того, вважає доводи позивача про факт їх роздільного проживання надуманими, оскільки виїхала з дітьми закордон задля безпеки на початку повномасштабного вторгнення на підставі їх спільного виваженого рішення. Відповідач вказує, що зацікавлена у збереженні сім'ї та в тому, щоб їх доньки росла в повноцінній родині. Вважає, що в сторін відсутні підстави для розірвання шлюбу та, на її переконання, такий можна зберегти. Враховуючи тривалість шлюбних відносин, наявність малолітніх дітей, а також те, що надання строку для примирення сторонам не суперечить моральним засадам суспільства, просить заяву задовольнити.
19.12.2024 представник позивача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав заперечення на заяву, в яких вказує на неможливість примирення сторін, з огляду на наступне. Так, відповідач неодноразово повідомляла позивача про те, що вона бажає отримати від нього квартиру в обмін на припинення створення перешкод в реалізації його бажання розлучитися. Крім того, відповідач протягом кількох років проживає окремо від позивача, більше того, в іншій державі, відтак сторони впродовж такого часу не ведуть спільний побут. При цьому, ОСОБА_5 має дозвіл на проживання та на працевлаштування у Німеччині, картку медичного страхування та реєстрацію в центрі обслуговування населення, що свідчить про наявність у неї давніх тісних зв'язки з країною, в якій проживає. Також, протягом тривалого часу відповідач не вчиняла жодних дій з метою примирення з позивачем. Представник наголошує на тому, що позивач неодноразово висловлював свою категоричну позицію щодо небажання навіть робити спроби примирення з відповідачем, вважає, що сім'ю неможливо зберегти та існують підстави для розірвання шлюбу. Звертає увагу суду на недобросовісність поведінки ОСОБА_5 , оскільки справжньою метою подання заяви про надання строку для примирення є отримання нею квартири від позивача.
Відповідач ОСОБА_5 , її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні заяву підтримали в повному обсязі та просили таку задовольнити.
Представники позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо надання сторонам строку для примирення заперечили з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Заслухавши думку учасників справи, дослідивши заяву про надання строку для примирення та оглянувши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що 28 травня 2010 року сторони уклали шлюб (а. с. 9).
В подружжя є двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 10, 11).
З доводів заяв по суті справи вбачається, що сторони проживають окремо з початку 2022 року, відтак не ведуть спільного господарства.
Разом з тим, з пояснень учасників справи встановлено, що окреме проживання сторін зумовлено повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, у зв'язку із чим відповідач була змушена виїхати проживати за межі України, з метою вжиття заходів безпеки щодо їх неповнолітніх дітей.
Наявність у відповідача відповідних документів, що дозволяють їй з дітьми проживати в Німеччині на законних підставах як особам, які залишили країну постійного проживання внаслідок збройної агресії, та безперешкодно отримувати соціальні блага, такі як можливість працевлаштуватись, отримувати послуги медичного характеру, тощо, з метою забезпечення нормальних умов життя, не свідчать про те, що остання не має наміру повернутись в Україну для подальшого проживання.
Суд враховує також те, що перебування з неповнолітніми дітьми відповідача закордоном однозначно вплинув на її можливість бачитись та спілкуватись з чоловіком, який є військовослужбовцем, відтак вживати заходів щодо збереження сім'ї.
Оцінюючи доводи сторони позивача про свідоме затягування відповідачем розгляду справи у зв'язку із бажанням отримати нерухомість в обмін на розірвання з нею шлюбу, суд вважає за необхідне зазначити те, що звернення до суду з заявою про надання строку для примирення є правом сторони, яким скористалась відповідач. Докази, якими обґрунтовує позивач власні твердження щодо дійсних намірів відповідача, а саме скріншот із застосунку «Viber», містить листування, що велось недержавною мовою, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості встановити дійсний зміст такого спілкування та надати таким твердженням відповідну оцінку, у зв'язку із чим такі доводи позивача носять виключно характер припущень, відтак визнаються судом голослівними.
При вирішенні наявності підстав для надання сторонам строку для примирення, суд враховує тривалість подружніх відносин та наявність неповнолітніх дітей, які виховуються спільно подружжям.
Доказів про те, що причиною окремого проживання сторін стало непорозуміння між ними, у зв'язку з якими сторони не бажали проживати разом, а також про вчинення ними дій протиправного характеру відносно один одного, суду не надано.
Крім того, наявність у позивача ймовірних нових відносин та побоювання з приводу отримання в майбутньому відповідачем виплат, пов'язаних з виконанням позивачем військового обов'язку, не може вважатись достатньою підставою для прийняття рішення про відмову у наданні строку для примирення, оскільки судом не встановлено даних про те, яким чином наведені обставини порушуватимуть права їх неповнолітніх дітей як членів сім'ї.
Одночасно, зважаючи на те, що сторони проживають окремо в силу об'єктивних причин, викликаних воєнним станом в Україні, отримання відповідачем з дітьми тимчасового притулку за межами держави, а також перебування позивача на військовій службі, що безперечно впливає на умови та порядок вирішення сімейних питань між сторонами, в тому числі забезпечення прав дітей, суд вважає звернення відповідача із заявою про надання строку для примирення достатнім заходом, вжитим нею з метою збереження сім'ї.
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що непорозуміння між подружжям носять тимчасовий характер, а сімейні відносини не зруйновані остаточно, відтак існує реальна можливість примирення сторін.
Таким чином, враховуючи волевиявлення відповідача, з метою недопущення порушення права дітей на сім'ю, суд приходить до переконання про необхідність надання сторонам строку для примирення тривалістю шість місяців, у зв'язку із чим заява підлягає до задоволення.
Надання за встановлених судом обставин строку для примирення не є примушування до шлюбу, оскільки жодним чином не порушуватиме права людини, відповідатиме моральним засадам суспільства та метою цього є можливість збереження сім'ї.
Водночас, судом не встановлено в діях відповідача ознак зловживання процесуальними правами, на які звертає увагу позивач, у зв'язку із чим відсутні підстави для залишення заяви відповідача про надання строку для примирення без розгляду.
З урахуванням п. 4 ч. 1 ст. 251, п. 3 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі необхідно зупинити до закінчення строку для примирення, визначеного судом.
На підставі ст. 111 СК України, керуючись ст. ст. 251, 258-261, 253, 353 ЦПК України, суд,
постановив:
заяву задовольнити.
Надати сторонам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 строк для примирення тривалістю шість місяців.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу зупинити до закінчення строку для примирення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала в частині зупинення провадження може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Повна ухвала складена 21 лютого 2025 року.
Головуюча Сабара Л.В.