Справа № 552/5596/23 Номер провадження 22-ц/814/764/25Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
11 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Чумак О.В.,
суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,
при секретарі Галушко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Кузіною Ж.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської міської територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 . Його мати ОСОБА_3 прийняла спадщину на майно, що складалась з частини кв. АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка на час смерті була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_2 . Місце реєстрації позивача АДРЕСА_3 . Позивач звернувся з заявою про прийняття спадщини, проте постановою нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із пропуском терміну, встановленого законом для прийняття спадщини. Позивач є єдиним спадкоємцем, на час смерті матері проживав з нею однією сім'єю, піклувався про неї, мав спільний бюджет, здійснював у квартирі поточний ремонт, оплачував комунальні платежі.
Просив встановити факт постійного проживання його разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності в порядку спадкування на зазначену квартиру.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
З рішенням суду не погодився ОСОБА_1 таоскаржив його в апеляційному порядку. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
В апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи. Вважає, що матеріали справи містять достатні докази того, що позивач постійно проживає з матір'ю на момент її смерті. Зазначає, що встановити даний факт йому необхідно з метою реалізації його права на оформлення спадщини.
У відзиві на апеляційну скаргу Полтавська міська рада посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представників, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 09 червня 1997 року, яке видане Відділом приватизації житла технікуму м'ясної промисловості, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 лютого 2015 року, яке видане приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. ОСОБА_3 є власником частини кв. АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру ( спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа на майно померлої ОСОБА_3 не знайдена.
Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28 серпня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із пропуском терміну, встановленого законом для прийняття спадщини.
Відповідно до акту обстеження (згідно розпорядження по ВСП «ПФК НУХТ» №2-Р від 31 січня 2024 року) на факт проживання без реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 від 09 лютого 2024 року, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 згідно паспорту, але фактично постійно проживав та проживає без реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . У тому числі ОСОБА_1 проживав у квартирі АДРЕСА_5 на час смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (разом із своєю дружиною), здійснював за матір'ю догляд та вів спільне господарство.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суду пояснили, що позивач проживав останні 5-6 років разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_2 , доглядав за нею, оскільки вона потребувала допомоги. Позивач користувався сараєм, що розміщений у подвір'ї, де зберігав свої інструменти.
Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини 1 статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, чинній на час відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Зазначене викладене в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17, постановах Верховного Суду: від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 20 жовтня 2021 року в справі № 314/652/20.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи матеріали справи в їх сукупності колегія суддів приймає до уваги, що позивач, який є єдиним спадкодавцем після смерті своєї матері, за життя матері сплачував комунальні платежі за адресою відкриття спадщини, вів із спадкодавцем спільне господарство, доглядав за матір'ю, що узгоджується з показаннями допитаних судом першої інстанції свідків, тоді як відповідач не надав жодних доказів на спростування зазначеного.
У свою чергу, надаючи правову оцінку доводам відповідача по те, що акт обстеження на факт проживання без реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 складений 09 лютого 2024 року, тобто через рік після смерті матері суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в даному документі міститься інформації щодо факту проживання ОСОБА_1 у вказаній квартирі на час смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (разом із своєю дружиною).
Жодних доказів того, що інформація зазначена в акті не відповідає дійсності стороною відповідача не надано.
Оцінюючи обставини справи та надані докази в їх сукупності, враховуючи принцип змагальності сторін, колегія судді вважає помилковими висновки суду щодо недоведеності факту спільного проживання ОСОБА_1 з матір'ю на момент її смерті, а тому приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладеною у поставні від 31 липня 2024 року у справі № 642/2554/23.
Разом з тим, щодо позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Колегія суддів звертає увагу, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
При цьому, в наслідок встановлення факта спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, дана обставина, як підстава для відмови у вчиненні нотаріальних дій припинила своє існування, а тому позивач може повторно звернутися до нотаріальної контори для оформлення права на спадщину.
За вказаних обставин звернення ОСОБА_1 з вимогою про визнання права власності на спадкове майно є передчасним.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2024 року з ухваленням нового рішення.
Позов ОСОБА_1 до Полтавської міської територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно слід задовольнити частковою.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині позову - відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 жовтня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Полтавської міської територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частковою.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 17 лютого 2025 року
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук