Справа № 201/9897/24
Провадження № 2/201/555/2025
Іменем України
(заочне)
12 лютого 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
13.08.2024р. ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Лавринович О.В. (діє на підставі ордера серії АЕ № 1308660 від 01.08.2024р. - а.с. 11), звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (а.с. 1 - 3).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 10.10.2024р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за загальними правилами позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 17).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що їй - ОСОБА_1 та третій особі ОСОБА_3 належить по 1/3 в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 в праві власності належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження чого надає інформаційну довідку з ДРРП від 29.07.2024р. та копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 .
З 25.08.1989р. в квартирі АДРЕСА_2 зареєстрований батько позивача, відповідач ОСОБА_2 .
З 2008 року ОСОБА_2 в зазначеній квартирі не проживає, виїхав спочатку до Республіки Казахстан у зв'язку з працевлаштуванням, потім повернувся до України та проживає в місті Харкові з новою родиною за адресою АДРЕСА_3 .
Позивач не спілкується із відповідачем, тому вирішити питання щодо зняття відповідача з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , в досудовому порядку не має можливості.
На підтвердження обставини щодо не проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 позивачка надала акт, складений 08.07.2024р. мешканцями квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 .
За місцем свого проживання в місті Харків відповідач в 2005 році зареєстрував ТОВ «Регіональна торгівельна компанія «Схід», код за ЄДР 33898313).
Наразі позивач проживає в квартирі АДРЕСА_2 разом зі своєю бабусею (третя особа), яка також зареєстрована за цією адресою, вимушена сплачувати за комунальні послуги, як за умови проживання трьох осіб, натомість фактично в квартирі мешкає дві особи при тому, що відповідач за комунальні послуги не сплачує.
На підставі викладеного, позивач просить визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання АДРЕСА_3 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .
Представник позивача - адвокат Лавринович О.В. (діє на підставі ордері № 1308660 від 01.08.2024р. - а.с. 11) надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та без фіксування судового засідання технічними засобами, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити (а.с. 32).
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання, призначені на 07.11.2024р. і на 12.02.2025р. не з'явився, про дати та час слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток на підтверджену адресу місця реєстрації (а.с. 16, 18, 20, 26, 30).
Конверти, якими направлялась судова кореспонденція повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 22, 31). Крім того, про розгляд справи судом відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судової влади» (а.с. 28).
Третя особа ОСОБА_3 в судові засідання, призначені на 07.11.2024р. і на 12.02.2025р. не з'явилась, про дати та час слухання повідомлялась належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи (а.с. 18, 20, 26, 29, 30).
Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, вважає за можливе задовольнити позовні вимоги з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 388687076 від 29.07.2024р., позивачу ОСОБА_1 та третій особі ОСОБА_3 належить по 1/3 частки в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , 1/3 частка в праві власності належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження чого надано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 02.10.2019р. (а.с. 5 - 6).
Відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 25.08.1989р. (а.с. 7 - 8).
Відповідно до відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Управління у сфері державної реєстрації Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Дніпровської міської ради вих. № 02.3-25/1217 від 18.09.2024р., в реєстрі територіальної громади, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 25.08.1985р. по теперішній час (а.с. 16).
Згідно з Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 08.07.2024р., складеним ОСОБА_3 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ) та ОСОБА_6 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично не проживає з 2008 року і по дату складання акту за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 9).
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань на 31.07.2024р., за місцем свого проживання в АДРЕСА_3 ) відповідач в 2005 році зареєстрував ТОВ «Регіональна торгівельна компанія «Схід», код ЄДРПОУ 33898313) (а.с. 10).
Отже, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач ОСОБА_2 , без поважних причин, не проживає в квартирі з 2008 року, тобто майже 17 років та за комунальні послуги не сплачує.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається на власний розсуд.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Конституцією України та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічна норма міститься також у статті 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ст. 150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Отже, положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.
Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999р.).
Право членів сім'ї власника квартири чи будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така, особа є членом сім'ї власника житлового приміщення та такий власник надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї. При цьому згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'єю вважаються не тільки чоловік, жінка та їх діти, а сім'ю можуть складати особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України також передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Загалом Цивільний кодекс України спільно з Житловим кодексом України надає право власнику житла виселити з нього наймача, членів його сім'ї та інших осіб, які проживають з ним, у разі: відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч. 2 ст. 405 ЦК України); його (їх) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття, що роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними (ч. 1 ст. 116 ЖК України); самоправного (без дозволу власника) зайняття жилого приміщення (ч. 3 ст. 116 ЖК України); припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд (ч. 1 ст. 406 ЦК України); наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 406 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014р., під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства: статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України, іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Таким чином, як вбачається з указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
З огляду на те, що цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язано з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Аналізуючи наведені норми законодавства та обставини, зазначені в позові, та той факт, що відповідач не проживає в квартирі з 2008 року, обґрунтованим є висновок, що відповідач, як особа, що понад один рік без поважних причин у житловому приміщенні не проживає, власником квартири не являється, комунальні послуги не сплачує, реєстрація відповідача у вищевказаному житловому приміщенні порушує права позивача, оскільки перешкоджає здійсненню права користування майном, відповідач втратив право користування спірним житлом.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Наявність судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житлом є достатньою підставою для зняття її з реєстрації.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позов задоволено, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 1211,20 грн. (а.с. 4).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.ч. 2, 3 ст. 274, ч. 5 ст. 279, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - ОСОБА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 21 лютого 2025 року.
Суддя О.С. Наумова