24 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8360/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Національної поліції України
на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025
у справі № 910/8360/24
за позовом Національної поліції України
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фабро Груп"
про стягнення 412 708,00 грн,
Національна поліція України (далі - Національна поліція, позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Фабро Груп" (далі - ТОВ "Фабро Груп", відповідач) про стягнення 412 708,00 грн, з них: 282 677,04 грн штрафу та 130 031,44 грн пені, нарахованих за порушення відповідачем строків поставки товару за договором від 06.03.2023 № 39НП.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 910/8360/24 (повний текст постанови складено 29.01.2025) позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 254 409,34 грн штрафу та 117 028,30 грн пені; в іншій частині позову відмовлено.
Національна поліція 14.02.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 910/8360/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення про задоволення позову у відповідній частині.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Національної поліції у справі № 910/8360/24, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2024 році. Предметом позову у справі № 910/8360/24 є стягнення 412 708,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000,00 грн).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом касаційного оскарження. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що Національна поліція посилається на випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; зазначає про те, що затримка в поставці товару передбаченого договором поставки унеможливлює вчасне забезпечення цим товаром поліцейських на всій території України та ускладнює виконання функцій покладених на поліцію в умовах воєнного стану, як державного органу, який входить до сектору безпеки і оборони України; також зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права; на думку скаржника, при застосуванні судами попередніх інстанцій норм статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду не було забезпечено баланс інтересів сторін та з дотриманням положень статті 86 ГПК України не було взято до уваги конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які підлягають врахуванню при вирішенні питання про зменшення неустойки; відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення неустойки.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 46 ГПК України).
Приписами статті 7 ГПК України передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Отже надання стороні переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.
Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 910/8360/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України на рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 910/8360/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок