14 лютого 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/990/24
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ярошенко В.П., за участю помічника судді Шехтер Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом:
Товариства з обмежено відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, м. Чернівці, вул. Целана Пауля, 6, код ЄДРПОУ 42102122)
до Головного управління статистики у Чернівецькій області (58018, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 249 -А, код ЄДРПОУ 02363066)
про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: Савка О.Т. - представник (в залі суду)
від відповідача: Сарчинська Т.Г. - представник (в залі суду)
від відповідача: Петрова Г.І. - представник (в залі суду)
I. Стислий виклад позицій учасників справи.
Товариство з обмежено відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, м. Чернівці, вул. Целана Пауля, 6, код ЄДРПОУ 42102122) звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Головного управління статистики у Чернівецькій області (58018, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 249 -А, код ЄДРПОУ 02363066) про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами проведених відкритих торгів по закупівлі UA-2021-01-05-000361-b, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" було визнано переможцем.
09.02.2021 року між ТОВ "ЧОЕК" та Головним управлінням статистики у Чернівецькій області був підписаний договір № 765 від 09.02.2021 р. про закупівлю електричної енергії на 2021 рік. Відповідно до п. 1.1. Договору, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Покупцю для забезпечення потреб електроустановок Покупця, а Покупець оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Однак, як зазначив позивач, конкретного порядку та умов внесення змін у Договір визначено не було. Таким чином, внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має відбуватися шляхом укладення додаткової угоди, а також бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений договором.
Тобто договір, який було укладено між сторонами є таким, що не відповідає нормам ст. 45 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак і недійсним в цілому.
Поряд з цим, позивач зазначає, що договір, який укладений за процедурою, що визначена Законом про закупівлі все одно має містити всі істотні умови, що визначені законодавством для договорів у сфері постачання електричної енергії. Іншими словами, договір було укладено в межах закону України "Про публічні закупівлі" не виключає істотних умов, що визначені у спеціальному законодавстві, у даному випадку у Постанові НКРЕКП № 312 "Про затвердження правил ринку електричної енергії". Таким чином, договір, що укладений між сторонами повинен істотні умови, які передбачені двома нормативно правовими актами. Однак, за змістом оспорюваного правочину вбачається відсутність вищевказаної істотної умови.
Крім того, позивач зазначає, що внаслідок визнання недійсним правочину, не може застосовуватись одностороння реституція, а лише двостороння, яка у свою чергу буде гарантувати повернення контрагентів до первинного статусу.
13.05.2024 через відділ документального та інформаційного забезпечення від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1338).
У відзиві відповідач проти позову заперечує, зокрема, зазначає:
- у якості проєкту ГЦС у Чернівецькій області використало типовий договір "Про закупівлю електричної енергії", який розроблений на основі примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до ПРРЕЕ) та розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ "ЧОЕК" (HTTPS//ek.cv/ua/) у розділі "куток споживача/типові форми договорів/ споживачам бюджетної сфери";
- на час укладання договору, сторонами було погоджено всі істотні умови Договору, відповідно до вимог Господарського кодексу України, ЗУ "Про публічні закупівлі" та Постанови НКРЕЕ № 312 від 14.03.2018. "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії". Щодо 14 позиції пункту 3.2.6. ПРРЕЕ "порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даній комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку" зазначив, що мають бути забезпечені засобами комерційного обліку об'єкти споживачів з приєднаною потужністю електроустановок 150 кВт і більше або середньомісячним споживанням понад 50 тис. кВт*год, в той час, АТ "Чернівціобленерного" доведено ГУС у Чернівецькій області, як споживачу, приєднаному до трансформаторної підстанції № 660, розташованою за адресою вул. Головна, 249-а, дозволену до використання потужність обсягом 110 кВт;
- щодо відсутності конкретного порядку та умов внесення змін у договір, відповідач послався на п. 3.3. договору, яким сторони закріпили право на внесення змін до договору;
- щодо застосування до сторін двосторонньої реституції, відповідач зазначив, що Договір повністю виконаний та у випадку визнання його недійсним відповідач при застосуванні реституції не зможе повернути позивачу товар - електричну енергії, оскільки він не має на балансі установок, що виробляють електроенергію.
Вказаний відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
06.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№1655).
В обґрунтування вказаної відповіді на відзив позивач зазначає, що:
- у Господарському суді Чернівецької області також знаходиться на розгляді справа № 926/3747/23 про визнання недійсними додаткових угод до Договору про постачання електричної енергії споживачу №765 від 09.02.2021 року та стягнення 59 197,46 грн за товар, який не був поставлений. Тобто, ГУС у Чернівецькій області було подано позовну заяву про стягнення коштів з ТОВ "ЧОЕК" у зв'язку із визнанням недійсних підписаних додаткових угод. Не погоджуючись ані зі способом захисту порушеного права, ані з мотивацією ГУС у Чернівецькій області по вищезазначеній справі, з метою уникнення односторонньої реституції, що є по своїй природі санкційною, було заявлено позовні вимоги про визнання договору недійсним в цілому. Посилання відповідача на хибність тлумачення ст 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" є безпідставним та заперечливим, оскільки останній аналогічно здійснює трактування по справі № 926/3747/23;
- щодо неврахування істотних умов позивач зазначив, що відповідачем аргументація була проігнорована та здійснено посилання на використання умов типового та примірного договору;
- щодо застосування двосторонньої реституції позивач зазначив, що правильність та доцільність двосторонньої реституції може бути узгоджена між сторонами за допомогою акту зарахування зустрічних вимог. Надалі при розрахунку контрагент чиї вимоги будуть меншими повинен буде доплатити різницю протилежній стороні. Таким чином, двостороння реституція полягає у різниці зарахування зустрічних вимог, що дорівнює 244265,69 грн.
Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
II Процесуальні дії та рішення суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024, справу розподілено судді Ярошенко В. П.
Ухвалою суду від 10.04.2024 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали.
22.04.2024 за вх. № 1105 на виконання Ухвали від 10.04.2024 через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 23.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та встановлено сторонам строки для подачі процесуальних заяв. Підготовче засідання по справі призначено на 15.05.2024.
14.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження (вх.№ 1332) у справі № 926/990/24 до завершення розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.
В судовому засіданні 15.05.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою відкладено підготовче засідання на 06.06.2024.
23.05.2024 через відділ документального та інформаційного забезпечення від Чернівецької обласної прокуратури надійшла заява про вступ прокурора у справу № 926/990/24 (вх.№1414).
В судовому засіданні 06.06.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 03.07.2024.
19.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на вступ прокурора як учасника справи (вх.№ 1779).
В судовому засіданні 03.07.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою відкладено підготовче засідання на 31.07.2024.
В судовому засіданні 31.07.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк підготовчого засідання по Конвенції та відкладено підготовче засідання на 01.10.2024.
В судовому засіданні 01.10.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою за усним клопотанням представника позивача залишено без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі та відмовлено у задоволенні заяви вх. № 1414 від 23.05.2024 про вступ прокурора, оскільки жодних належних чи допустимих доказів по справі, які би підтверджували необхідність захисту інтересів держави у суді не подано. Підготовче засідання відкладено на 27.11.2024.
Ухвалою суду від 27.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13.12.2024.
В судовому засіданні 13.12.2024 постановлено протокольну ухвалу, якою відкладено розгляд справи по суті на 13.01.2024.
В судовому засіданні 13.01.2024 оголошено перерву до 14.02.2025.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
III Фактичні обставини справи, встановлені судом.
За результатами проведених відкритих торгів по закупівлі UA-2021-01-05-000361-b, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" було визнано переможцем.
09.02.2021 року між ТОВ "ЧОЕК" та Головним управлінням статистики у Чернівецькій області був підписаний договір № 765 від 09.02.2021 р. про закупівлю електричної енергії на 2021 рік. Відповідно до п. 1.1. Договору, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Покупцю для забезпечення потреб електроустановок Покупця, а Покупець оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що постачальник зобов'язується у 2021 поставити товар відповідно до п. 1.1. даного Договору, а покупець - прийняти та сплатити його вартість.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
Пунктом 1.4. договору передбачено, що обсяг купівлі на 2021 рік становить 126000 кВт/год.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що постачальник повинен поставити замовнику товар в обсягах, визначених цим договором, із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціна цього договору становить 238140,00 грн, у тому числі ПДВ 39690,00 грн. Ціна за 1 кВТ/год 1,89 грн з ПДВ.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що ціна за одиницю товару визначається згідно вимог чинного законодавства України та тарифів, що діють на момент укладання договору, може бути змінена шляхом підписання додаткових угод.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін, шляхом укладання додаткових угод.
Згідно пункту 4.1. договору для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії споживачу постачальник зобов'язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечать задоволення попиту на споживання електричної енергії споживачем.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата вважається здійсненою після того, як на спец рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору.
Згідно пункту 10.1 договору, цей договір набирає чинності з дати підписання, поширює свою дію на правовідносини, що виникли між сторонами та діє до повного виконання зобов'язань сторонами на відповідний рік, але не довше 31.12.2021 рік.
В процесі виконання договору сторони уклали 7 додаткових угод, якими внесені зміни у п. 3.1. договору в частині збільшення ціни на електричну енергію.
Загалом відповідно до вищевказаних угод ціну на електроенергію збільшено на 63% у порівняні з ціною, зазначеною в договорі.
Судом встановлено, що договір та додаткові угоди сторонами виконано.
IV Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
Стаття 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
У відповідності до ст. 56 згаданого закону постачання електричної енергії здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку (далі - ПРРЕЕ). Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.
Пункт 3.2.7 ПРРЕЕ передбачає істотні умови Договору про постачання електричної енергії, серед яких, порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.
Частинами 1-2 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Закону України "Про ринок електричної енергії".
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Взаємовідносини учасників ринку електричної енергії регулюються, зокрема Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312.
Положеннями статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, серед іншого, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником.
Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. До укладення договору постачання електричної енергії споживачу електропостачальник має надати споживачу інформацію про істотні умови договору та про наявний вибір порядку та форм виставлення рахунка і здійснення розрахунків. Загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача.
Відповідно до пункту 8 частини 7 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", у договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема: порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.
Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
За визначенням пункту 1.1.2 ПРРЕЕ договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.
Згідно з пунктом 3.2.5 ПРРЕЕ, якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.
Сторонами спірного договору договірні зобов'язання виконані і упродовж дії договору та до подання позову у даній справі питання істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії не піднімалось.
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Цивільний кодекс України (ст. 204) установлює презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цк України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину (стаття 203 ЦК України), зокрема, є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
На підставі ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, та в силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Реалізуючи передбачене ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до господарського суду, особа зазначає в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас указані норми права не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близькі за змістом правові висновки викладені в п. 8.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, п. 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, п. 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом, зазначає в позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним указується в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21.
В межах даної справи позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів поставки на підставі ст. 215 та 203 ЦК України.
В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначив про те, що з урахуванням "зміненого тлумачення" спірний договір не відповідає нормам ст. 45 Закону України "Про публічні закупівлі", тож є недійсним в цілому.
При цьому позивач не довів та не надав жодних доказів наявності в нього порушеного права та інтересу.
Водночас ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, шляхом укладання правочинів суб'єкти правовідносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
- пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
- наявність підстав для оспорювання правочину;
- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договорів недійсними за позовом третьої особи, не сторони договорів, є істотним втручанням держави в указані принципи, при цьому порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання, а таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Аналогічний правовий висновок сформований у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься правовий висновок про те, що тлумачення статей 15, 16 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Крім того, за правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 352/1070/17, застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду.
Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватно-правових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину). Правопорядок не може допускати ситуації, коли правомірна конструкція (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) застосовується не для тієї мети, для якої вона призначена, та за відсутності умов, за яких вона може бути застосована (зокрема, за відсутності порушеного приватного права чи інтересу, чи коли при застосуванні конструкції оспорюваного правочину не здійснюється присікання порушеного приватного права чи/та інтересу або ж їх відновлення).
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 904/2981/20 та від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.
Разом із цим, у наведених постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Суд виснує, що позивачем не доведено, що оспорюваним договором, укладеним за результатами проведених відкритих торгів по закупівлі, в межах якої він ознайомився з усіма умовами договору, порушені права та інтереси останнього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 викладено правовий висновок: порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Обов'язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Формулювання зловживання правом необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Суду не надано жодних доказів того, що при укладенні спірного договору його сторони порушили загальні засади цивільного законодавства.
При зверненні з позовом до суду позивач стверджує, що спірний договір не містить істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.
Разом з тим, відповідно до кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 311 та правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21.07.2017 № 476 (п. 1.5.11) мають бути забезпечені засобами комерційного обліку об'єкти споживачів з приєднаною потужністю електроустановок 150 кВт і більше або середньомісячним споживанням електроенергії понад 50 тис. кВт*год.
У той же час, Акціонерним товариством "Чернівціобленерго" доведено ГУС у Чернівецькій області, як споживачу, приєднаному до трансформаторної підстанції № 660, розташованої за адресою вул. Головна, 249-а, дозволену до використання потужність обсягом 110кВт, що підтверджується відповіддю Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" від 14.04.2021 № 1723 на запит ГУС у Чернівецькій області "Про надання інформації щодо дозволеної до використання потужності" від 25.03.2021 № 09.1-132/2646.
Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Водночас, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом, вказаного висновку дійшов КГС ВС у постанові від 25.10.2023 у справі №902/567/21.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Верховний Суд у постанові 25.06.2020 по справі №924/233/18, дійшов висновку, що згідно положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже на суд покладений обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. При цьому обставини, на які учасник справи як на підставу своїх вимог або заперечень підлягають доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Вказану правову позицію також було застосовано в постанові КГС ВС від 17.04.2024 року по справі № 910/18677/23, постанові КГС ВС від 13.03.2024 по справі № 906/91/20, постанові КГС ВС від 24.07.2024 року по справі 910/1869/23, постанові КГС ВС 03.09.2024 року по справі 910/2127/24.
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При зверненні з позовом до суду позивач стверджує, що спірний договір не містить істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.
Разом з тим, підписуючи спірний договір, позивач мав можливість ознайомитися з його істотними умовами, і у разі незгоди з ними, міг спробувати скласти протокол розбіжностей, доповнити його, деталізувати те, як буде відбуватись порядок організації комерційного обліку електричної енергії.
Позивач не скористався своїм правом відмовитись від укладення спірного договору та в подальшому виконував його умови.
Рішення позивача про підписання договору є його добровільним волевиявленням щодо згоди з умовами договору.
Позивачем не доведено, що на день укладення договору сторонами порушено умови статей 203 та 215 Цивільного кодексу, а також враховуючи, що умови оспорюваного договору розроблено відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі ПРРЕЕ), в задоволенні позовної вимоги про визнання договору №765 від 09.01.2021 про закупівлю електричної енергії недійсним слід відмовити.
У провадженні Господарського суду Чернівецької області знаходиться справа № 926/3747/23 за позовом керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління статистики у Чернівецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів до бюджету, яка зупинена до закінчення розгляду даної справи.
Суд зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Вищевказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.29).
Оскільки суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання договору №765 від 09.01.2021 про закупівлю електричної енергії недійсним, відсутні підстави для застосування двосторонньої реституції.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України - надалі ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст. 74 ГПК України).
V Висновки суду з предмету судового розгляду
Враховуючи, що позивачем в процесі розгляду справи не було доведено належними та допустимими доказами порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів під час укладення спірного договору, у задоволенні позову слід відмовити.
VI Розподіл судових витрат
Судовими витратами у справі є витрати позивача на сплату судового збору у сумі 3028,00 грн, сплачені квитанцією № 2F3S-7YD6-QY7E від 05.04.2024, які згідно з приписами статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 126, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 24.02.2025.
Суддя Вікторія ЯРОШЕНКО
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.