29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"24" лютого 2025 р. Справа № 924/177/25
м. Хмельницький
Суддя Господарського суду Хмельницької області Музика М.В., розглянувши матеріали
за позовом Доброславської окружної прокуратури Одеської області, селище Доброслав Одеського району Одеської області, в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області
до товариства з обмеженою відповідальністю "Міленіум 2014", м. Хмельницький
про стягнення 350 282,88 грн. безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 167 365,16 грн. інфляційних втрат та 31 527,90 грн. 3% річних,
18.02.2025 року до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Міленіум 2014" про стягнення 350 282,88 грн. безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 167 365,16 грн. інфляційних втрат та 31 527,90 грн. 3% річних.
Вимоги мотивовані тим, що відповідачем здійснено будівництво багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 5122786400:01:001:3434, що розташована у с. Фонтанка Фонтанської територіальної громади Одеського району Одеської області. Проте, ТОВ "Міленіум 2014", на переконання прокурора, всупереч положенням Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не укладено із позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, що призвело до недоотримання місцевим бюджетом відповідних коштів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 року вказану позовну заяву передано для розгляду судді Музиці М.В.
За результатами аналізу поданого позову з доданими документами суд дійшов висновку про передання справи №924/177/25 за підсудністю до Господарського суду Одеської області з наступних мотивів.
Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Разом з тим, ст. 30 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок розгляду справ за виключною підсудністю.
Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Отже, виходячи із комплексного аналізу положень ст.ст. 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.
Згідно ч.3 ст.30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 року у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
У постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №462/7217/18 вказано, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі №638/1988/17 року від 10.04.2019 року.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Разом з тим, правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі №643/4648/18 від 25.05.2020.
Із позовної заяви прокурора стверджується, що предметом спору є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Міленіум 2014" на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області грошових коштів для створення і розвитку інфраструктури вказаного населеного пункту в розмірі 549 175,94 грн.
Так, статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, що діяла до 1 січня 2020 року) було визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Пунктом 2 розділу II (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (для житлових будинків).
З викладеного слідує, що кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту перераховують до відповідного місцевого бюджету, де відбувається забудова земельної ділянки, та їх розмір встановлюється у відсотковому відношенні від вартості будівництва об'єкта.
За таких обставин, виходячи з предмету позову, яким є стягнення коштів пайової участі, що повинні були бути сплачені при зведенні об'єкта нерухомого майна - багатоквартирного житлового будинку у с. Фонтанка Фонтанської територіальної громади Одеського району Одеської області, слід дійти висновку, що спір у справі опосередковано стосується нерухомого майна у розмінні ч.3 ст.30 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, справа №924/177/25 підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, тобто, за місцем знаходження об'єктів нерухомості.
Пунктом 1 ч.1 ст.31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч.6 ст.31 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, справу №924/177/25 слід передати за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Керуючись ст. ст. 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
справу №924/177/25 передати за підсудністю до Господарського суду Одеської області (проспект Шевченка, 29, Одеса, Одеська область, 65000).
Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання суддею, 24.02.2025 року, та може бути оскаржена протягом 10 днів до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя М.В. Музика
Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи; сторонам в електронні кабінети