Справа № 210/7160/24
Провадження № 2-а/210/9/25
іменем України
24 лютого 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Вікторович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
12 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_1 до Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та просив суд скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії БАД №257200 від 29.06.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121 КУпАП та провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121 КУпАП закрити.
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначив, що 29 червня 2023 року службовою особою службовою особою інспектором ВРПП ЧРУП ГУНП в Чернігівській області Радченко А.В. було винесено постанову серії БАД №257200 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.ч. 5, 6 ст. 121 КУпАП, про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 1700,00 грн., у постанові вказано, що 29.06.2023 року о 16:48 в Чернігівському районі в смт. Куликівка по вул. Миру позивач під час руху не користувався мотошоломом та не зареєстрованим т/з, чим порушено вимоги п. 2.9 в, п. 2.3 г ПДР України, за що передбачене відповідальності ч.5 ст. 121, ч. 6 ст. 121 КУпАП. Позивач є мешканцем м. Кривий Ріг, на протязі всього свого життя зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , жодного разу не був в Чернігівській області в смт. Куликівка, йому не відомо жодних обставин щодо складання відносно нього документів про вчинення адміністративного правопорушення.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 грудня 2024 року поновлено позивачеві строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалу суду від 13 грудня 2024 року отримано відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, яке надійшло на адресу 30 грудня 2024 року. Відзиву на позовну заяву на адресу суду не надійшло.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного. Провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності відноситься до категорії термінових адміністративних справ і розглядаються з урахуванням положень § 2 Глави 11 Розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини 2, частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Аналогічні приписи містить й частина 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь у розгляді справи в суді та наданні відзиву (пояснень) щодо заявлених позовних вимог, враховуючи відсутність підстав для визнання їх явки обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності останніх.
Ознайомившись із доводами, викладеними у позовній заяві, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та пояснення позивача, а також відзив представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України з особливостями, встановленими Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності викладені у статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
З матеріалів справи судом встановлено, 29 червня 2023 року у Чернігівському районі смт. Куликівка вулиця Миру, 19 інспектором ВРПП ЧРУП ГУНП в Чернігівській області капітаном поліції Радченко Андрієм Володимировичем, було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовано не в автоматичному режимі серії БАД № 257200, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбачених статтею ч.ч. 5, 6 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 29.06.2023 року 16 год. 48 хв в Чернігівському районі смт. Куликівка, вулиця Миру, під час руху не користувався мотошоломом, та не зареєстрований у встановлений термін, чим порушено вимоги п.п. 2.9 в ПДР України, п. 7 Постанови КМУ №1388 від 07.09.1998 р., п. 2.3 г ПДР України. Відеофіксація БК/6
Вказаною постановою дії ОСОБА_1 кваліфіковані як вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частинами 5 та 6 статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень 00 копійок.
Суд, надаючи оцінку оскарженому рішенню вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
При цьому, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У відповідності до пункту 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України від «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
За змістом статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення Порушення правил керування або експлуатації транспортного засобу, правил користування ременями безпеки або мотошоломами (стаття 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, у вигляді накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частино 6 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за Керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, у вигляді накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 1 статті 9 та статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз'яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значущі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Зі змісту статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз положень статей Кодексу України про адміністративні правопорушення, дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (стаття 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення), які відповідно до статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 398/3566/16-а, від 30 травня 2018 року у справі №337/3389/16- а.
Проте, як встановлено судом із матеріалів справи, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частинами 5, 6 статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, окрім оскаржуваної постанови, відповідачі не надано.
При цьому суд враховує, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, виходячи з положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, сама по собі не є доказом у справі про адміністративне правопорушення та не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке приймається ним на підставі оцінки доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведене, постанову у справі про адміністративне правопорушення, яка надана позивачем, суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду від 05 серпня 2019 року по справі з єдиним унікальним № 712/12830/16-а.
З цього приводу слід зазначити, що особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У відповідності до частин 1 та 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За приписами частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з положеннями статті 72 вищенаведеного нормативно - правого акту доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому, належними є докази, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, суд зазначає, що в оспорюваній постанові, всупереч вимогам статтей 283 та 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не наведені обставини які встановлені під час розгляду справи та не зазначено жодного доказу, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таких доказів не надано і під час судового розгляду справи, зокрема, записів з технічних приладів та засобів, якими зафіксовано рух ОСОБА_1 без мотошолому та на не зареєстрованому транспортному засобі 29.06.2023 року, а також процес притягнення позивача до відповідальності та відібрання пояснень від останнього.
Вище наведене у сукупності свідчить про формальне прийняття посадовою особою постанови, без урахування всіх обставин справи.
Суд зауважує, що в національному праві України закріплена презумпція невинуватості.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь.
Також у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 473/2010/17 Верховний Суд підкреслив, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачяться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Судом встановлено, що відповідачами під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена частинами 5,6 статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг у справах про адміністративні правопорушення» визначено, що розглядаючи скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного.
Приписами частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно пункту 3 частини 3 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також встановлені судом обставини, не спростовані відповідачами, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність скасування оскаржуваної постанови з закриттям провадження у справі.
Враховуючи наведе, керуючись статтями 7, 9, 10, 33, 183, 222, 247, 251, 252, 254, 280, 283, 284, частиною 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 2, 8, 9, 11, 69, 71, 72, 77, 78, 125 - 127, 194, 229, 242 - 246, 255, 268, 286, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії БАД №257200 від 29.06.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Копію рішення відповідно до частини 2 статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України, невідкладно видати учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення відповідно до частини 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Судове рішення, набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя: Н. Ю. Вікторович