12 лютого 2025 року Справа № 915/1162/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Травянка Л.В.,
представника відповідача: Раскевича Є.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України»,
в особі: Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв»,
про: стягнення 983406,55 грн,-
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв» грошові кошти в сумі 983406,55 грн за договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту, з яких: 808080,69 грн - сума основного боргу з плати за користування сервітутом за період з жовтня по грудень 2023 року; 116799,34 грн - пеня; 18196,0 грн - 3% річних; 40330,52 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою суду від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.10.2024.
Ухвалою суду від 28.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2024.
26.11.2024 та 27.01.2025 судом відкладався розгляд справи відповідно на 27.01.2025 та 12.02.2025 за клопотаннями сторін.
Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 12.02.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а представник відповідача позов не визнав.
У судовому засіданні 12.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
10.07.2013 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту), як володільцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв», як користувачем, було укладено договір №А6-А про встановлення сервітуту (далі - Договір).
У преамбулі Договору зазначено, що такий договір укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №9 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалом і причальною інфраструктурою, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» користується причалом №9 (інв.№1031036) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №33 та №36 (інв.№1031079 та №1031080), підкрановими коліями (інв.№1031065) (далі - «причали та причальна інфраструктура» та/або «об'єкт сервітуту»), а Миколаївська філія Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) має вказані причал та причальну інфраструктуру на окремому балансі (місце розташування: територія Миколаївського морського порту).
Згідно п.п.1.1, 1.2 Договору, сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, 23. До положень договору застосовуються норми чинного законодавства України, що регулюють такі відносини.
Відповідно до п.2.1 Договору, сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.
Згідно п.п.3.1, 3.2 Договору, видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з планом-схемою причалів №9 та причальної інфраструктури (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал №9 (інв.№1031036) - 209,0 м.п, технологічна ширина - 14,50 м.п; залізнична колія №33(інв.№1031079) - 202,5 м.п; залізнична колія №36 (інв.№1031080) - 202,5 м.п; підкранові колії (інв.№1031065) - 202,5 м.п у дві нитки. Сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалами та причальною інфраструктурою.
Відповідно до п.5.1 Договору, у редакції додаткової угоди №3 від 07.02.2022, плата за сервітут за місяць складає: причал №9 (інв.№1031036) - 219528,64 грн без ПДВ; залізничні колії №33 та №36 (інв.№1031079, №1031080) - 2896,45 грн без ПДВ; підкранові колії (інв.№1031065) - 2041,77 грн без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.
Згідно п.5.2 Договору, у редакції додаткової угоди №2 від 21.08.2015, плата за сервітут за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (пункт 5.1 даного договору) поділена на кількість днів місяця, в якому був укладений (розірваний) договір та помножена на кількість днів дії договору в такому місяці.
Відповідно до п.5.3 Договору, оплата в розмірі, визначеному у пунктах 5.1, 5.2 даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами згідно з виставленим рахунком, щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Згідно п.п.7.1.1, 7.1.4, 7.1.5 Договору, користувач зобов'язаний використовувати причали та причальну інфраструктуру у відповідності з визначеною метою, що відповідає призначенню цього майна на момент встановлення сервітуту та діяти в межах своїх господарських потреб; до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг; щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з виставленим рахунком володільця вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць.
Відповідно до п.8.3 Договору, володілець приймає на себе обов'язок щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати користувачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформляється на підставі акту наданих послуг.
На виконання умов Договору позивачем оформлені, підписані та надіслані відповідачу засобами поштового зв'язку рахунки та акти наданих послуг за період з жовтня по грудень 2023 року на загальну суму 808080,69 грн, а саме: рахунок та акт наданих послуг від 31.10.2023 за жовтень 2023 року на суму 269360,23 грн; рахунок та акт наданих послуг від 30.11.2023 за листопад 2023 року на суму 269360,23 грн; рахунок та акт наданих послуг від 31.12.2023 за грудень 2023 року на суму 269360,23 грн.
Крім того, позивач направив засобами поштового зв'язку на адресу відповідача претензії від 06.12.2023, від 23.01.2024 та від 06.02.2024, в яких вимагав погасити заборгованість по Договору за спірний період.
Позивач зазначає, що направлені претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, сума заборгованості за спірний період не погашена, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
За приписами ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Як зазначалося вище, між сторонами був укладений Договір, який передбачає встановлення сервітуту.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.395 ЦК України, одним із різновидів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та у спосіб, що встановлені законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Статтею 401 ЦК України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст.402 ЦК України).
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч.3 ст.402 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно ст.404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Отже, обов'язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.
За приписами ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України унормовано, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зі змісту узгоджених сторонами умов Договору вбачається, що факт користування сервітуарієм причалом та причальною інфраструктурою в порядку встановленого сервітуту за цим договором підтверджується актом наданих послуг, який оформлюється позивачем та надається для підписання відповідачу, на підставі якого виставляється рахунок, який є підставою здійснення відповідачем платежів за договором.
Так, користувач зобов'язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати володільцю підписані акти наданих послуг; щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з виставленим рахунком володільця вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць (п.п.7.1.4, 7.1.5 Договору).
Як зазначалося вище, на виконання Договору позивачем було оформлено та направлено відповідачу для підписання акти наданих послуг за період з жовтня по грудень 2023 року на загальну суму 808080,69 грн, виставлено рахунки, між тим зі сторони відповідачем зазначені акти підписано не було, рахунки також не були оплачені.
При цьому судом враховується, що передання та прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), а має лише констатувати факт відмови від підписання останнього за відсутності належних підстав для цього.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачеві мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за Договором за період з жовтня по грудень 2023 року на загальну суму 808080,69 грн, зокрема, не висловив жодних заперечень щодо факту користування об'єктом сервітуту у вказаний період, вартості такого користування тощо.
З огляду на викладене, суд зазначає про безпідставність ухилення відповідача від підписання вищенаведених актів наданих послуг за Договором.
При цьому будь-яких заперечень щодо виставлених рахунків та направлених претензій відповідач позивачу не висловив, таких доказів останній суду не надав.
Отже, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови Договору, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів проведення відповідачем оплати сервітуту за період з жовтня по грудень 2023 року, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, перевіривши обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості, суд дійшов висновку про задоволення вимог у частині стягнення 808080,69 грн основного боргу в повному обсязі.
Наведені представником відповідача у судовому засіданні 12.02.2025 доводи про неможливість користування відповідачем у спірний період об'єктом сервітуту за Договором, судом відхиляються, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження таких обставин чи на підтвердження обставин вчинення ним дій у випадку нібито неможливості використання сервітуту щодо розірвання Договору, припинення зобов'язальних правовідносин з цього приводу, тощо (звернення до позивача, до суду з такими позовними вимогами).
При цьому, суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача - визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.
Нормами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Передбачене законом (ст.625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вищевикладене, суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, зазначає, що останнім обґрунтовано нараховано відповідачу 18196,0 грн - 3% річних та 40330,52 грн інфляційних втрат, а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст.549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.п.11.1, 1.7 Договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. У разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного договору з користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується у претензійно-позовному порядку.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором правомірно нараховано пеню у загальній сумі 116799,34 грн, у зв'язку з чим вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Заявлене представником відповідача у судовому засіданні 12.02.2025 усне клопотання про зменшення пені, судом відхиляється, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності виняткових обставин, які б надали суду право зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не спростовані, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв» на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) 808080,69 грн основного боргу, 116799,34 грн пені, 18196,0 грн - 3% річних, 40330,52 грн інфляційних втрат та 11800,88 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 24.02.2025.
Суддя М.В.Мавродієва