ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.02.2025Справа № 910/9073/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Коверги П.П, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Виконувача обов'язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, ідентифікаційний код 02910019) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» (04060, м. Київ, вул. Сальського Володимира (колишня назва вул. Котовьского), буд. 21, кв. 19, ідентифікаційний код 42904009)
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки,
за участю представників сторін:
від прокуратури: Долгорук С.М.
від позивача: Буханистий О.В.
від відповідача: Кіров О.Ф.
Виконувач обов'язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор, заявник) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК" (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою встановлено факт незаконного використання та зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» земельної ділянки комунальної власності площею 0,035 га, кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі - магазину загальною площею 75, 0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000), а також металевих (некапітальних конструкцій) без документів, передбачених ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.09.2024.
05.08.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення, у яких останній зазначив, що оскільки оскаржувані правочини були спрямовані виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, наявні усі достатні правові підстави для визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку.
Протокольною ухвалою від 04.09.2024 суд відклав підготовче засідання на 25.09.2024.
16.09.2024 до канцелярії суду надійшла заява відповідача про ознайомлення з матеріалами справи.
25.09.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від Святошинської окружної прокуратури міста Києва надійшли пояснення щодо стану досудового розслідування кримінального провадження № 42023102080000044 від 08.05.2024.
Протокольною ухвалою від 25.09.2024 суд відклав підготовче засідання на 16.10.2024.
27.09.2024 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив суд у позовних вимогах позивача відмовити повністю, застосувавши наслідки пропуску строку давності.
03.10.2024 до загального відділу діловодства суду від Святошинської окружної прокуратури міста Києва надійшла відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 16.10.2024 суд відклав підготовче засідання на 06.11.2024.
21.10.2024 до канцелярії суду надійшло клопотання керівника ТОВ «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» Можара І.О. про зупинення провадження у справі, у зв'язку з тим що останній перебуває у складі Збройних Сил України.
29.10.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від Святошинської окружної прокуратури міста Києва надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання директора ТОВ Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» Можара І.О. про зупинення провадження у справі.
У підготовчому засіданні 06.11.2024 проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27.11.2024.
28.11.2024 Святошинська окружна прокуратура міста Києва подала до суду додаткові пояснення в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України та ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 759/13193/24.
У підготовчому засіданні 27.11.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/9073/24 та призначення її до судового розгляду по суті на 18.12.2024.
05.12.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" представником ТОВ «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» подало клопотання про зупинення провадження у справі № 910/9073/24 до набрання законної сили судового рішення у справі № 759/13193/24.
16.12.2024 Святошинська окружна прокуратура міста Києва подала до суду заперечення на клопотання про зупинення.
У судовому засіданні 18.12.2024 судом досліджено матеріали клопотання про зупинення провадження, заслухано думку учасників судового процесу та проголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні такого клопотання з оглядку на таке.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 357/10397/19).
Водночас, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд відзначає, що відповідачем не доведено, в чому полягає неможливість розгляду даної господарської справи до вирішення кримінальної справи № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що не може свідчити про об'єктивну неможливість розгляду даної господарської справи до кримінальної справи № 759/13193/24, оскільки підставами зупинення у такому випадку може бути неможливість суду встановити та оцінити певні конкретні обставини - факти, що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 18.12.2024 судом було заслухано пояснення представників прокуратури та позивача, які позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити у повному обсязі та оголошено перерву до 29.01.2025.
У судовому засіданні 29.01.2025 судом оголошено перерву до 19.02.2025 та надано представнику відповідача час для ознайомлення з матеріалами справи.
У судовому засіданні 19.02.2025 судом долучено до матеріалів справи письмові пояснення відповідача, заслухано заперечення представника відповідача, досліджено матеріалами справи та заслухано заключні слова представників учасників судового процесу.
У судовому засіданні 19.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
У позовній заяві прокурор зазначає, що Святошинською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виявлено факт порушення інтересів держави при використанні земельної ділянки територіальної громади міста Києва по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва та здійсненна реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - магазин загальною площею 75 кв.м на вказаній земельній ділянці.
Зокрема, прокуратурою встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєва В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2018 (індексний номер рішення: 44494579) відбулась первинна, реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) за ОСОБА_1.
Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості стали довідка № 501 від 02.10.2018 та технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018, виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 75 кв.м. 1991 року побудови.
У Подальшому рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (Індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу товариства б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ТОВ «Весняний пролісок».
Разом з тим, як вказує прокуратура, земельна ділянка загальною площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на якій знаходиться вищевказане нерухоме майно, належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки речові права на земельну ділянку для розміщення вказаного нерухомого майна за ТОВ «Весняний пролісок» не зареєстровані.
Зокрема, як вказує прокуратура, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2023 НВ-9927485372023, державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 (АДРЕСА_1) загальною площею 0,035 га проведена відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 01.07.2021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТОВ «Міська Бізнес Група» на замовлення ТОВ «Весняний пролісок». Категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Вказаний витяг містить кадастровий план земельної ділянки, а також експлікацію земельних угідь. Згідно наявної експлікації площа земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 становить 0,035 га, у тому числі землі під соціально-культурними об'єктами 0,0086 га та 0,0264 га.
Згідно з листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.05.2023 та 25.07.2023, у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно ТОВ «Весняний пролісок» зверталось з клопотанням від 16.05.2019 № К-38943 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1711 га (код ділянки 75:100:0042) на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину).
За результатами опрацювання заяви товариства від 20.02.2023 № 72005-007300490-031-03 щодо видачі рішення про надання в оренду земельної ділянки кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва та розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Департаментом підготовлено проект рішення Київської міської, ради «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИМ ПРОЛІСОК» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину), на АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва», який 15.03.2023 направлено до Київської міської ради для розгляду в установленому порядку.
Водночас за поданням Департаменту рішення щодо передачі вказаної земельної ділянки ТОВ «Весняний пролісок» Київська міська рада не приймала, більше того, згідно відкритих даних Київської міської ради за посиланням https://kmr.gov.ua/uk/content/proekt-rishennya- kyyivskoyi-miskoyi-rady-25766 вказаний проект рішення відкликано та повернуто суб'єкту подання 12.10.2023.
Крім іншого, прокуратура зазначає, що під час досудового розслідування кримінальних проваджень № 12022100000000188 від 15.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1 та ч. 2 ст. 364-1, ст. 356 КК України, № 42023102080000044 від 08.05.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, прокуратурою встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому, відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом.
Також за доводами прокуратури, факт самочинного будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 також встановлено під час огляду земельної ділянки 01.06.2023 за участю дізнавача Святошинського УП ГУНП у м. Києві Стужук А.Ю. та зафіксовано у протоколі.
Зокрема, під час огляду встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 площею 0,0350 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, розміщені торгові МАФИ, у тому числі одноповерховий з цегли коричневого кольору, на верхній частині якого встановлений червоний металопрофіль з пояснювальним написом «Море пива». В лівій частині приміщення встановлено металопластикові двері білого кольору, а праворуч - металопластикове вікно.
Крім того встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) відбулась за Погорелюком А.М. на підставі недійсних довідки № 501 від 02.10.2018 та технічного паспорту №1115 від 02.Г0.2018, а також за відсутності інших обов'язкових документів.
З огляду на зазначене, прокуратура вважає, що ТОВ «Весняний пролісок» використовує спірну земельну ділянку комунальної власності для розміщення самочинно збудованого нерухомого майна, інших тимчасових споруд (металевих конструкцій) без передбачених земельним законодавством документів, які надають право користування землею, а тому звернувся до суду з даним позовом в якому просить:
- усунути перешкоди, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, припинивши володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» об'єктом нерухомого майна - нежитловою будівлею загальною площею 75 кв. ад за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний, номер об'єкта Нерухомого майна: 1715812080000) шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 1715812080000.
- у сунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» повернути територіальній, громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та металевих (некапітальних) споруд.
- скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,35 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва.
Київська міська рада підтримала позовні вимоги в повному обсязі, при цьому зазначила, що реєстрація права власності на нежитлову будівлю площею 75 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва стала можливою лише внаслідок проведення неправомірних реєстраційних дій, за результатом яких територіальна громада міста Києва позбавлена права власності на частину земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва.
Також позивач зазначив, що Київська міська рада, як власник земельної ділянки на АДРЕСА_1 у Святошинському районі м. Києва, в установленому порядку фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва, земельну ділянку не передавала, правовстановлюючі документи на неї не отримувались. Враховуючи вищезазначене, оскільки оскаржувані правочини були спрямовані виключно на створення позаконкурентних умов та підстав, направлених на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, а відтак спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради шляхом приведення її у придатний для використання стан та звільнення від нежитлової будівлі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що прокуратурою не дотримано порядку, встановленого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього повідомлення Київської міської ради про звернення з позовною заявою до суду. Крім цього, відповідач зазначив, що всі твердження прокуратури наведені у позовній заяві побудовані на припущеннях, подані докази не відповідають вимогам ст. 73ГПК України, а також просив суд застосувати строки позовної давності.
У додаткових поясненнях відповідач заначив, що є добросовісним набувачем а також зазначено, що прокурором обрано невірний спосіб захисту що є самостійною підставою для відмови у позовних вимогах.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Предметом даного позову є вимоги прокуратури про усунення перешкоди, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та металевих (некапітальних) споруд.
Так за твердженнями прокуратури, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, а повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки. Прокурор зауважує, що предметом спору у даній справі є земельна ділянка комунальної форми власності, яку протиправно зайнято шляхом розміщення на ній самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке в силу спеціальних застережень передбачених ст. 376 ЦК України не виникає, не залежно від здійснення державної реєстрації такого права за будь-якими особами.
Також прокурор вказує, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, беззаперечно становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
Підставами позову є незаконне вибуття такої земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Києва та поза її волею.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю правових підстав для зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєва В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2018 (індексний номер рішення: 44494579) відбулась первинна, реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1715812080000) за ОСОБА_1.
Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості стали довідка № 501 від 02.10.2018 та технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018, виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 75 кв.м. 1991 року побудови.
У Подальшому рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (Індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу товариства б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ТОВ «Весняний пролісок».
Прокурор зазначає, що в ході здійснення представницьких повноважень окружною прокуратурою встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки, зокрема в межах кримінального провадження № 42023102080000044, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом.
Відповідності до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Згідно зі ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Пунктом а частини 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.
Правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до ст. ст. 9, 12 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями (ст. 122 Земельного кодексу України) щодо розпорядження землями територіальної громади міста Києва, зокрема, щодо передачі комунальних земельних ділянок у власність чи користування громадянам та юридичним особам відповідно до Земельного кодексу України.
Оскільки, спірна земельна ділянка розташована на території міста Києва, а тому, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в силу норм Закону (ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України) через її територіальне розташування в межах цього населеного пункту, а відтак, право власності на земельну ділянку, а відповідно і право розпорядження нею, в тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до ст.12, 122 Земельного кодексу України належить саме Київській міській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста Києва.
За змістом ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку та державну реєстрацію відповідного права.
Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ні ОСОБА_1, ні Товариству з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» не відводилася, оскільки Київською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичній та юридичній особам не приймалося, про що позивачем надано пояснення у даній справі.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за жодною юридичною чи фізичною особою.
Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").
Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до приписів частин 2 та 3 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України).
Слід відзначити, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.
Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надано лише довідку № 501 від 02.10.2018 та технічний паспорт № 1115 від 02.10.2018, виготовлені ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс».
При цьому, жодного документу, що підтверджував відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.
Судом також взято до уваги, що у кримінальній справі № 759/13193/24 (пр. № 1-кп/759/1419/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102080000044 від 08.05.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, Кримінального кодексу України, Святошинським судом міста Києва в ухвалі від 26.09.2024 встановлено, що «У невстановлений час, але не пізніше 09.12.2018, у ОСОБА_1 , який усвідомлював правові наслідки здійснення ним самовільного будівництва нежитлової будівлі загальною площею 85 кв.м. господарського призначення на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 (місце розташування: АДРЕСА_1 , загальна площа 0,0350 га), що на праві власності належить Київській міській раді, виник злочинний умисел на підробку офіційних документів, які видаються організацією з метою подальшого їх використання задля здійснення державної реєстрації вказаного об'єкту нерухомого майна.
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, у невстановлений час, але не пізніше 09.12.2018 ОСОБА_1 , перебуваючи у невстановленому місці та діючи виключно з корисливих мотивів, надав невстановленій особі, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, свої анкетні дані з метою виготовлення завідомо підроблених документів з метою подальшого їх використання.
В подальшому невстановлена особа, використовуючи реквізити ТОВ «ЕКСПЕРТНО-ЮРИДИЧНОГО БЮРО «ГРИВНА-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 24847787), печатки вказаного підприємства, а також дані із підписом службових осіб, які видані, невстановленим способом, умисно виготовила підроблені офіційні документи, а саме: технічний паспорт від 02.10.2018 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , в якому замовником технічної інвентаризації виступає ОСОБА_1 …. та довідку №501 від 02.10.2018 року відповідно до якої ТОВ ЕКСПЕРТНО-ЮРИДИЧНЕ БЮРО «ГРИВНА-ПЛЮС» повідомляє, що нежитлова будівля літери «А» за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , була побудована у 1991 році господарським способом та за технічними показниками має показники загальною площею 75 кв.м.
Після цього, ОСОБА_1 09.12.2018 у невстановленому місці, продовжуючи реалізацію свого злочинного плану з метою здійснення державної реєстрації об'єкту нерухомого майна загальною площею 85 кв.м. господарського призначення на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004, достовірно знаючи про те, що технічний паспорт від 02.10.2018 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 та довідка №501 від 02.10.2018 є підробленими, надав їх уповноваженій особі Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Аквабіоресурси» ОСОБА_2
Так, надаючи вказані довідку та технічний паспорт, ОСОБА_1 підтвердив, що являється власником вказаної нежитлової будівлі та своїми умисними діями ввів в оману ОСОБА_2 , внаслідок чого 09.12.2018 о 19 год. 21 хв. була здійснена державна реєстрація нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1715812080000).
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, як вчинення пособництва в підробленні іншого офіційного документа, який видається та посвідчується організацією, яка має право видавати та посвідчувати такі документи і який надає права з метою його використання та як використання завідомо підроблених документів…».
З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно без належного правовстановлюючого документа.
Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки, в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.
Водночас ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень ст. 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами ст. 177-179, 182 цього Кодексу, ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).
У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
За змістом ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України).
Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.
Як вбачається із матеріалів справи, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 в на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу товариства б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 493, 494, право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ТОВ «Весняний пролісок».
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст.376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.
У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).
Київська міська рада у своїх поясненнях від 05.08.2024 зазначила, що Київською міською радою не приймалось рішення про відведення земельної ділянки на праві власності чи користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ані ОСОБА_1 , ані TOB «Весняний пролісок».
З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан, шляхом знесення самочинного будівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.
Згідно із нормою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст.212 Земельного кодексу України).
Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.
Відповідно до Висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.
Верховний Суд наголошує, що в силу вимог ч.1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21.
Отже територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» усунути перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,035 га, шляхом знесення самочинно збудованого майна.
Враховуючи вказане, судом відхиляються заперечення відповідача.
Також суд зазначає, що відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об'єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.
З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.
Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.
За змістом ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до Висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.
Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Отже, цим спростовується заперечення відповідача щодо пропуску позовної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України).
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,035 га, шляхом знесення самочинно збудованого майна.
Щодо позовної вимоги прокуратури про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:100:0004 площею 0,035 га по АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва.
Суд звергає увагу на ту обставину, що скасування державної реєстрації земельної ділянки тягне припинення її існування як об'єкта цивільних прав. Тому висновок суду про задоволення позовної вимоги про таке скасування суперечитиме висновку суду про задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,035 га, оскільки унеможливлює державну реєстрацію права власності на спірну ділянку.
Подібний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.08.2024 у справі № 924/996/23.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18). У зв'язку із задоволенням негаторного позову, який з урахуванням зазначеної вище усталеної практики Великої Палати Верховного Суду наразі є ефективним способом захисту прав власника спірної земельної ділянки, у задоволенні позовних вимог щодо оскарження державної реєстрації має бути відмовлено у зв'язку із неефективністю обраного прокурором способу захисту прав позивача.
Інші заперечення відповідача відхиляються судом з наступних підстав.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об'єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об'єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.
Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).
Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб'єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.
З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.
Щодо наявності в керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва представляти інтереси держави в особі Київської міської ради в межах даного спору, суд зазначає таке.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;
б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, прокуратурою під час моніторингу окружною прокуратурою веб-сайту Київської міської ради за посиланням https://kmr.gov.ua/sites/default/files/321_6.pdf встановлено, що на розгляді у Київській міській раді перебував проект рішення «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину) на АДРЕСА_1 у Святошинському районі міста Києва». З пояснювальної записки до проекту вказаного рішення встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0350 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), знаходиться нежитлова будівля загальною площею 75,0 кв. м.
На підставі рішення державного реєстратора Філії Київської обласної ради «Аквабіоресурси» Ісаєва В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2018 (індексний номер рішення: 44494579) первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1715812080000, відбулась за Погорелюком А.М. на підставі довідки № 501 від 02.10.2018 та технічного паспорту № 1115 від 02.10.2018, виготовлених ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс». Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова споруда площею 75 кв. м 1991 року побудови.
У подальшому рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019 (індексний номер рішення: 46847485) на підставі Акту приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу б/н від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Весняний пролісок» право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за товариством.
В той же час, прокуратурою в межах кримінального провадження № 42023102080000044, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України встановлено, що будівництво вказаного об'єкту нерухомості відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволу власника земельної ділянки, без дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт, а тому відповідно до положень ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом.
Матеріалами справи підтверджено, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, Святошинською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради 19.07.2023 за вихідним реєстраційним № 44-4051вих-23 та 20.02.2024 за № 44-922вих-24 скеровувались листи щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів.
Крім іншого, Святошинською окружною прокуратурою м. Києва повідомлено Київську міську раду про те, що у випадку невжиття Київрадою належних заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади міста, окружна прокуратура вживатиме представницькі заходи прокурорського реагування, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У свою чергу, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на виконання доручення заступника голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Оленича П.С. листами від 25.07.2023 № 0570202/2-9783 та від 01.03.2024 № 05716-2874 повідомив прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру не вживались. Також Департамент вважав за доцільне звернення прокуратури до суду в інтересах Київської міської ради з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою листом від 12.07.2024 за № 44-3666вих-24 повідомлено Київську міську раду (у тому числі на офіційну електронну адресу) про підготовлений позов та намір звернутися до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради. Вказаний лист Київрадою отримано 12.07.2024 за вхідним реєстраційним № 08/27413.
Враховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом з невідомих причин.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги прокуратури.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокуратурою та позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково, а саме: усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» повернути територіальній, громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та металевих (некапітальних) споруд.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,035 га (кадастровий номер 8000000000:75:100:0004), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» (04060, м. Київ, вул. Сальського Володимира, буд. 21, кв. 19, ідентифікаційний код 42904009) повернути територіальній, громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,035 га кадастровий номер 8000000000:75:100:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з приведенням у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 75 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та металевих (некапітальних) споруд.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК» (04060, м. Київ, вул. Сальського Володимира, буд. 21, кв. 19, ідентифікаційний код 42904009) на користь Київської міської прокуратури ( 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 49/5, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн 00 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 24.02.2025
Суддя Л. Г. Пукшин