ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.02.2025Справа № 910/15141/24
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А) до Громадської організації "ЧЕРКАСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО "ШЕВЧЕНКІВ КРАЙ" У М. КИЄВІ" (01004, місто Київ, вулиця Басейна, будинок 1/2-А) про стягнення 31789,29 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
09.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" сформовано позовну заяву до Громадської організації "ЧЕРКАСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО "ШЕВЧЕНКІВ КРАЙ" У М. КИЄВІ" про стягнення 31789,29 грн та 10.12.2024 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору за яким відповідач отримував теплову енергію.
З огляду на викладене позивач просить стягнути з відповідача борг в сумі 25 309,30 грн., інфляційної складової боргу в сумі 1666,29 грн., 3% річних в сумі 485,44 грн. пені в сумі 4 328,26 грн.
Ухвалою суду від 13.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/15141/24 від 13.12.2024 була надіслана на адреси учасників справи в їх електронні кабінети та доставлена зокрема відповідачу 13.12.2024 о 18:52 год., що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Між, Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент або Позивач) та Громадською організацією «Черкаське земляцтво «Шевченків край» у м. Києві» (далі - відповідач), а також Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (балансоутримувач) було укладено договір від 16.03.2020 № 438-2 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громад міста Києва в оренду від 22 серпня 2016 року № 438-1) (далі - Договір).
Відповідно до пункту 9.1 Договору строк його дії встановлено з 21 серпня 2019 року до 19 серпня 2022 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/5718/23 за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Громадської організації "Черкаське земляцтво "Шевченків край" за участю третьої особи на стороні позивача Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" про розірвання договору та виселення задоволено повністю. Розірвано Договір про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києві від 22 серпня 2016 року № 438-1) від 16 березня 2020 року № 438-2, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Громадською організацією «Черкаське земляцтво «Шевченків край» у м. Києві» та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація». Виселено Громадську організацію «Черкаське земляцтво «Шевченків край» у м. Києві» з нежитлових приміщень загальною площею 89,60 кв. м, в т.ч. 2 поверх - 1,00 кв.м, 3 поверх - 88,60 кв.м, розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Басейна, будинок № 1/2 літер А.
30.08.2023 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023, що набрало законної сили 02.08.2023 було видано відповідні наказ
Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/5718/23 (02.08.2023 - набрання законної сили), встановлено, що відповідач користувався приміщенням загальною площею 89,60 кв. м, в т. ч. 2 поверх - 1,00 кв.м, 3 поверх - 88,60 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Басейна, будинок № 1/2 літер А.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з актом державного виконавця, Відповідача 26.09.2024 виселено з наведених приміщень.
Згідно з п.3.9 Договору про передачу в оренду майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києві від 22 серпня 2016 року № 438-1) від 16 березня 2020 року № 438-2 оплата комунальних послуг не входить до складу орендної плати.
Згідно з п. 4.2.11. Договору оренди № 438-2 орендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.
З матеріалів справи вбачається, що 31.10.2003 між Комунальним підприємством "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (далі Дирекція) та Громадською організацією "ЧЕРКАСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО "ШЕВЧЕНКІВ КРАЙ" У М. КИЄВІ" (далі Абонент) було укладено договір №1024 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів (далі Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору його предметом є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат.
Пунктом 2.1 договору визначено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок та мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з п. 2.2.1 Договору передбачено, що обов'язок Дирекції розподіляти надану енергопостачальною організацією вцілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції (під час опалювального сезону), гарячого водопостачання (протягом року), в кількості та в обсягах згідно з заявкою орендаря (Звернення-доручення).
До обов'язків Абонента зокрема віднесено своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) на розрахунковий рахунок Дирекції вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.6 Договору).
За несвоєчасну сплату передбачених цим Договором нарахувань «Абонент» на користь Дирекції сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки, але не більше 2-ох облікових ставок НБУ, що діяли на період внесення платежу (п. 2.3.7 Договору).
Відповідно до п. 6.1 Договору цей Договір набуває чинності з 31.10.2003 року, та діє до 31.12.2004 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із Сторін (п. 6.4 Договору).
Додатком №2 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію» передбачено, що «Абонент» щомісяця з 14 по 18 число самостійно отримує у Дирекції по експлуатації нежилих будинків за адресою: вул. Чапаева, 9Б, розрахункова група тел. 235-97-88, 235-97-90, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки «Абонент» повертає в Дирекцію), розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою "Абонента") та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акту виконаних робіт.
Сплату за вказаними в п.2 цього додатку документами, «Абонент» виконує не пізніше 23 числа поточного місяця, при цьому в разі, якщо «Абонент» розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати фактична кількість спожитої теплової енергії згідно табулеграм МВРТ (на підставі показників теплолічильника) за попередній місяць.
Відповідно до звернення-доручення облік споживання теплової енергії проводився по приладах обліку.
Позивач зазначає, що відповідачу щомісячно надавалися платіжні вимоги-доручення для сплати за теплову енергію та технічне обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання та акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування систем ЦО, які Відповідач самостійно зобов'язаний отримувати у Позивача щомісячно з 14 по 18 число, та сплату за якими зобов'язаний виконувати не пізніше 23 числа поточного місяця.
За твердженнями позивача відповідачу фактично була надана теплова енергія в приміщення, розташоване за адресою: м.Київ, вулиця Басейна, буд. 1/2 літер А, та послуги технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання згідно з договором від 31.10.2003 р. №1024, разом з тим оплата за надані послуги здійснена не була.
Позивач звертався до Відповідача з претензією про погашення заборгованості, але заборгованість не було ліквідовано з огляду на що за відповідачем обліковується заборгованість за період з 01 грудня 2023 по 25 вересня 2024 р. 25 309,30 грн. вартості теплової енергії, а також позивачем було нараховано інфляційну складову боргу в сумі 1666,29 грн., 3% річних в сумі 485,44 грн. пеню в сумі 4 328,26 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Як встановлено судом, приміщення загальною площею 89,60 кв. м, в т. ч. 2 поверх - 1,00 кв.м, 3 поверх - 88,60 кв.м, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Басейна, будинок № 1/2 літер А були повернуті відповідачем орендодавцю 26.09.2024 згідно з актом державного виконавця.
Згідно з п.3.9 Договору №438-2 оплата комунальних послуг не входить до складу орендної плати.
Згідно з п. 4.2.11. Договору №438-2 орендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України вказано, що договір набирає чинності з моменту його укладення.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2003 між Комунальним підприємством "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" та Громадською організацією "ЧЕРКАСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО "ШЕВЧЕНКІВ КРАЙ" У М. КИЄВІ" було укладено договір №1024 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення Зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за Договором у розмірі 25309,30 грн. Відповідачем зазначена сума не сплачена, доказів відсутності даного боргу до суду не надано.
У зв'язку з невиконання відповідачем зобов'язань за Договором, позивачем також нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеня у розмірі 4 328,26 грн, 3% річних у розмірі 485,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 1666,29 грн.
За несвоєчасну сплату передбачених цим Договором нарахувань «Абонент» на користь Дирекції сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки, але не більше 2-ох облікових ставок НБУ, що діяли на період внесення платежу (п. 2.3.7 Договору)..
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (в момент фактичної сплати боргу). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17 а також аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2020 року у справа № 916/1777/19.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 24.01.2024 по 21.11.2024, судом встановлено, що він здійснений правильно та арифметично вірно, а відтак підлягає задоволенню.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі суд встановив, що він здійснений не вірно та за розрахунком суду до стягнення підлягає 3% річних у розмірі 485,43 грн. В іншій частині слід відмовити.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що він здійснений правильно та арифметично вірно, а відтак підлягає задоволенню.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та заперечень про заявлених вимог не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Пунктом 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення розміру позовних вимог, судовий збір, який підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації "ЧЕРКАСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО "ШЕВЧЕНКІВ КРАЙ" у м. Києві" (01004, місто Київ, вулиця Басейна, будинок 1/2-А, код ЄДРПОУ 25916705) на користь Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, код ЄДРПОУ 03366500) 25 309 (двадцять п'ять тисяч триста дев'ять) грн. 30 коп. - основна заборгованість, 4328 (чотири тисячі триста двадцять вісім) грн. 26 коп. - пені, 485 (чотириста вісімдесят п'ять) грн. 43 коп. - 3 % річних, 1666 (одна тисяча шістсот шістдесят шість) грн. 29 коп. - інфляційних втрат та 2422 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 40 коп. - судового збору.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано 24.02.2025.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ