номер провадження справи 4/231/24
24.02.2025 Справа № 908/3180/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Н.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін, справу
за позовом Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ», (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 10А)
про стягнення 199119,53 грн.
05.12.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 05.12.2024, (вх. № 3505/08-07/24 від 05.12.2024) Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ», м. Запоріжжя про стягнення 199119,53 грн. заборгованості за договором оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 за період з 01.01.2018 по 30.09.2024.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2024 справу №908/3180/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.12.2024, після усунення недоліків позовної заяви,позовну заяву прийнято до розгляду тавідкрито провадження у справі № 908/3180/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/231/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 16, 377, 509, 525, 526, 530, 651, 759, 762 ЦК України, ст., ст. 173, 193, 283 ГК України, ст., ст. 83, 120, 206 Земельного кодексу України, ст., ст. 1, 13, 21, 24 Закону України «Про оренду землі», п. 2 ч. 1 ст. 270, пп. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України та договорі оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 199119,53 грн. заборгованості за період з 01.01.2018 по 30.09.2024.
Ухвалою суду від 23.12.2024 у справі №908/3180/24 відповідачу запропоновано у строк до 09.01.2025, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.
Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням на території України воєнного стану, доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, обмежений.
З доступних відомостей, які знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет (зокрема, ресурси opendatabot.ua, youcontrol.com.ua, тощо), вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ» (ідентифікаційний номер 31255624) є: 69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 10А, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 23.12.2024 про відкриття провадження у справі №908/3180/24, яка направлялася відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, повернулася до суду без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв'язку: «За закінченням терміну зберігання».
За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1)день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №908/3180/24.
Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 23.12.2024 у справі №908/3180/24 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 22.01.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 24.02.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
03.09.2014 між Запорізькою міською радою (Орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ» (Орендар, відповідач у справі) укладено Договір оренди землі № 201401000100390 (далі за текстом Договір оренди).
Відповідно до п. 1 Договору оренди відповідно до рішення Запорізької міської ради № 55/124 від 27.06.2014 Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування магазину, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а.
За умовами п., п. 3-5 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка площею 0,0609 га, кадастровий номер 2310100000:01:007:0227. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: магазин орендаря та інші об'єкти, що не відносяться до нерухомого майна: відсутні. Земельна ділянка передається в оренду разом з магазином орендаря.
Власником земельної ділянки загальною площею 0,0609 га, кадастровий номер 2310100000:01:007:0227 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а є територіальна громада міста Запоріжжя, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 403204381 від 11.11.2024.
Пунктом 11 Договору оренди передбачено, що він укладається до 27.06.2033.
Згідно з п. 6 Договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 574171,29 грн. (в цінах 2014 року).
Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі 17225,14 грн., що складає три відсотки від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2014 року. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. (п., п. 12, 13 Договору оренди).
Відповідно до п. 14 Договору оренди орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно пункту 15 Договору розмір орендної плати переглядається зокрема у разі: зміни розмірів земельного податку; підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; прийняття Орендодавцем рішення про збільшення або зменшення орендної плати у відповідності до чинного законодавства; затвердження нової нормативної грошової оцінки землі; в інших випадках, передбачених законом.
Підпунктами 31.4, 31.8 пункту 31 Договору оренди встановлено право Орендодавця вимагати від Орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати; здійснювати контроль за виконання умов Договору з боку Орендаря, в тому числі за правильністю індексування та повнотою перерахування орендної плати.
В свою чергу, пп. 34.4 п. 34 Договору оренди закріплено обв'язко Орендаря своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.
До Договору оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 доданий розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку, який є невід'ємною частиною Договору оренди.
Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки Запорізька міська рада як Орендодавець повністю виконала покладені на неї зобов'язання, передбачені Договором оренди, та передала Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ» земельну ділянку загальною площею 0,0609 га, кадастровий номер 2310100000:01:007:0227 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а, а Орендар прийняв вказану земельну ділянку в оренду.
За таких умов, у Орендаря за наслідками підписання Договору оренди виник обов'язок щомісячно рівним частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, на розрахунковий рахунок місцевого бюджету сплачувати орендну плату.
Згідно Інформаційної довідки № 403204381 від 11.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ» зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майнарозташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а
Згідно ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Відповідно до п. 34.6 Договору оренди Орендар зобов'язаний самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.
За даними з офіційного сайту Державної податкової служби України (https://tax.gov.ua/nove-pro-podatki--novini-/print-553960.html) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання статті 289 Податкового кодексу України листом від 11.01.2022 № 6-28-0.222-275/2-22 повідомила про значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2021 роки.
Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 № 6-28-0.222-600/2-24 на виконання статті 289 Податкового кодексу України Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила про значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2023 роки. Так, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2017 рік складав 1,0, за 2018 рік - 1,0, за 2019 рік - 1,0, за 2020 рік - 1,0, за 2021 рік - 1.1, за 2022 рік - 1.15 та за 2023 рік 1,051.
Як вбачається з умов Договору оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 0,0609 га, кадастровий номер 2310100000:01:007:0227 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а, в цінах 2014 року склала 574171,29грн.
Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в цінах 2023 року склала 2 547282,57грн., про що свідчить наданий позивачем до матеріалів справи Витяг №НВ-2300093852023 від 06.11.2023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Згідно повідомлення ГУ ДПС у Запорізькій області № 11832/5/08-01-04-07 від 18.10.2024 щодо нарахованої та сплаченої суми орендної плати з юридичних осіб ТОВ «УКРАЇНА-СІЧ» сплачено всього орендної плати за земельну ділянку загальною площею 0,0609га, кадастровий номер 2310100000:01:007:0227 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а - 240 591,96 грн., а саме:
- 32 679,64 грн. у 2018році;
- 32 679,64 грн. у 2019 році;
- 29 956,34 грн. у 2020 році;
- 32 679,68 грн. у 2021 році;
- 35 675,23 грн. у 2022 році;
- 44 335,37 грн. у 2023 році;
- 32 586,06 грн. у 2024 році (9 місяців).
Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок розміру орендної плати не сплаченої Орендарем ТОВ «УКРАЇНА-СІЧ» за Договором оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 за період з 01.01.2018 по 30.09.2024, який розраховано наступним чином:
1) Сума орендної плати з 01.01.2024 по 30.09.2024 (9 місяців) дорівнює: 2 547 282,57 грн. (НГО вцінах 2023 року) * 1,051 (коефіцієнт індексації НГО за 2023рік) = 2 677 193,98 грн. (НГО в цінах 2024 року) * 3% = 80 315,82 грн. (орендна плата за 2024 рік).
80 315,82 грн. / 12 * 9 = 60 236,87 грн. (орендна плата за 9 міс. 2024 року).
2) Сума орендної плати за 2023 рік дорівнює: 2 547 282,57 грн. (НГО в цінах 2023 року) * 3% = 76 418,48 грн.
3) Сума орендної плати за 2022 рік дорівнює: 2 547 282,57 грн. (НГО в цінах 2023 року) / 1,15 (коефіцієнт індексації НГО за 2022 рік) = 2 215 028,32 грн. (НГО в цінах 2022 року) * 3% = 66 450,85 грн.
4) Сума орендної плати за 2021 рік дорівнює: 2 215 028,32 грн. (НГО в цінах 2022 року) / 1,1(коефіцієнт індексації НГО за 2021рік) = 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2021 року) * 3% = 60 409,86 грн.
5) Сума орендної плати за 2020 рік дорівнює: 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2021 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2020 рік) = 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2020 року) * 3% = 60 409,86 грн..
Відповідно до п. 52 4 підрозділу 10 розділу XX ПКУ (з урахуванням змін, внесених Законом України від 30.03.2020 р. №540-IX), не нараховується та не сплачується заперіод з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарськійдіяльності. При цьому платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповіднодо п. 286.2 ПКУ подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов'язання із сплати за землю за податковий період березень 2020 року.
Отже, положеннями п. 52 4 підрозділу 10 розділу XX ПКУ передбачено, що плата заземлю заберезень 2020 року за земельні ділянки, що використовуються ними вгосподарській діяльності, не нараховується та не сплачується.
Річний розмір орендної плати за 2020 рік (за виключенням березня) складає: 60 409,86 грн. (розмір річної орендної плати) / 12 міс. * 11 міс. = 55 375,71 грн.
6) Сума орендної плати за 2019 рік дорівнює: 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2020 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2019 рік) = 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2019 року) * 3% = 60 409,86 грн.;
7) Сума орендної плати за 2018 рік дорівнює: 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2019 року) / 1,0 (коефіцієнт індексації НГО за 2018 рік) = 2 013 662,11 грн. (НГО в цінах 2018 року) * 3% = 60 409,86 грн.;
8) Загальний розмір з орендної плати ТОВ «УКРАЇНА-СІЧ» за Договором оренди землі № 201401000100390 за період з 01.01.2018 по 31.09.2024 включно склала: 60 409,86 грн. + 60 409,86 грн. + 55 375,71 грн. + 60 409,86 грн. + 66 450,85 грн. + 76 418,48 грн. + 60 236,87 грн. = 439 711,49 грн.
Всього, заборгованість відповідача з орендної плати за період з 01.01.2018 по 31.09.2024 становить -199 119,53 грн. (439 711,49 грн. - 240 591,96 грн.), яка заявлена позивачем до стягнення в межах даної справи.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на наступне.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані Договором оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та загальними нормами Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.
Статтями 206 Земельного кодексу України та ст. 270 Податкового кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 270 Податкового кодексу України (розділ «Податок на майно») об'єктами оподаткування платою за землю є об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 Земельного кодексу України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь міської територіальної громади, на підставі договору оренди земельної ділянки.
Передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди. (стаття 124 Земельного кодексу України)
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Тож, згідно положень ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 759 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За приписами пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 Податкового кодексу України).
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч., ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виходячи із змісту вищенаведених норм права, на відповідача покладено обов'язок щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою за договором, а саме: обов'язок щомісячно рівним частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, на розрахунковий рахунок місцевого бюджету сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 34.6 Договору оренди Орендар зобов'язаний самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель, згідно з чинним законодавством.
30.06.2015 Запорізькою міською радою було прийнято рішення № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», згідно з яким вирішено, зокрема, впровадити оподаткування земель міста на підставі нової нормативної грошової оцінки з 01.01.2016. Рішення за № 7 оприлюднене 14.07.2015 року в газеті «Запорізька Січ» та набрало чинності з 01 січня 2016 року.
30.06.2015 Запорізька міська рада прийняла рішення №6 «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю). Відповідно до додатку 3 цього рішення,встановлено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, якіперебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).
28.11.2018 Запорізька міська рада прийняла рішення № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» (повний текст рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайту Запорізької міської ради за посиланням: https://zp.gov.ua/uk/documents/item/33564). Зазначеним рішення Запорізькою міською радою було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).
Відповідно до додатку до вказаного рішення (повний текст додаткудо рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційномусайті Запорізької міської ради, річний розмірорендної плати для земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:007:0227 складає 3% від нормативної грошової оцінки.
Рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 7 та від 28.11.2018 № 26 незмінювались та не скасовувались і є чинними.
ТОВ «УКРАЇНА-СІЧ» не зверталось до Запорізької міської ради із заявою про внесення змін до пункту 6 та 12 Договору оренди землі № 201401000100390 та укладання додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати за договором оренди землі після затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя у 2015 році.
В даному випадку має місце зміна нормативної грошової оцінки землі, що призвелодо зміни розміру орендної плати за договором.
Як вбачається з умов Договору оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 0,0609 га, кадастровий номер 2310100000:01:007:0227 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 10а, в цінах 2014 року склала 574171,29 грн.
Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в цінах 2023 року склала 2 547282,57 грн., про що свідчить наданий позивачем до матеріалів справи Витяг № НВ-2300093852023 від 06.11.2023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов'язання на наступний рік.
Згідно приписів п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року.
Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 № 6-28-0.222-600/2-24 на виконання статті 289 Податкового кодексу України Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила про значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2023 роки. Так, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2017 рік складав 1,0, за 2018 рік - 1,0, за 2019 рік - 1,0, за 2020 рік - 1,0, за 2021 рік - 1.1, за 2022 рік - 1.15 та за 2023 рік 1,051.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Згідно абзацу 3 пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Поряд з цим, можливість кумулятивного (тобто накопичувального) застосування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель пов'язано із датою проведення нормативної грошової оцінки земель, а отже, стосується вже проведеної нормативної грошової оцінки земель, для обрахунку конкретного розміру земельного податку чи орендної плати з метою врахування показників інфляції, які мали місце після проведення нормативної грошової оцінки земель.
Такий порядок індексації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки відповідає вимогам законодавства, оскільки пункт 289.2 статті 289 ПК України прямо передбачає, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати її затвердження. Податковий кодекс України є єдиним нормативно-правовим актом, який встановлює порядок накопичувального застосування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель.
З матеріалів справи судом встановлений факт нездійснення відповідачем в повному обсязі прийнятих на себе відповідно до Договору оренди обов'язків щодо своєчасного та повного внесення орендної плати, внаслідок чого за період з 01.01.2018 по 30.09.2024 у відповідача виникла заборгованість за Договором оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 в сумі 199119,53 грн.
Оренда плата є одним із основних джерел наповнення міського бюджету, а отже існуюча заборгованість відповідача з орендної плати за землю порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та недоотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб.
В пунктах 82, 83, 84 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20 зазначено, що виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов'язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України). За змістом ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» Податковим кодексом Українирегулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в п. 288.4 ст. 288 цього Кодексу (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 925/258/17).
Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платник орендної плати - орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
При цьому розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України).
Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.
Крім того, за змістом ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Закону України «Про оцінку земель» та Закону України «Про оренду землі»дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
Подібний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 916/3233/16, від 07.10.2019 у справі № 922/3321/18, від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19.
З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17) (провадження № 11-1317апп18)).
За таких обставин, пріоритетність застосування судом норм податкового законодавства у порівнянні з положеннями земельного законодавства та Закону України «Про оренду землі», якими регулюються спірні орендні правовідносини між сторонами у даній справі, є безпідставними, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 09.06.2020 у справі № 911/2685/18, від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20.
Адже справи у спорах, що виникають із земельних відносин, про невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договорами оренди землі, в тому числі ті, де предметом дослідження є наявність заборгованості з орендної плати або предметом є стягнення заборгованості з орендної плати, розглядаються саме господарськими судами в рамках договірних відносин, а не адміністративними судами в рамках контролюючих відносин, з урахуванням положень земельного законодавства, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України.
Суд вправі самостійно, за наданими сторонами доказами, досліджуючи умови договору оренди землі у сукупності з наданими доказами, встановлювати наявність або відсутність заборгованості з орендної плати за договором оренди землі та розмір такої заборгованості. Це жодним чином не є підміною функцій органу доходів і зборів, адже предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості саме з орендної плати за договором оренди землі, тобто у зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань Орендарем земельної ділянки перед Орендодавцем.
Висновки щодо належного суб'єкта отримання плати за землю у вигляді орендної плати за земельні ділянки комунальної форми власності, яким виступає міська рада, за позовами про її стягнення з орендаря, були неодноразово підтверджені Верховним Судом у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20, від 04.05.2023 у справі № 910/15023/21.
Крім того, Верховний Суд в ухвалі від 18.03.2021 у справі № 904/5955/19, закриваючи касаційне провадження вказав, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.11.2018у справі № 912/1385/17, до правовідносин, які склалися саме між Орендодавцем та Орендарем у межах виконання договору оренди земельної ділянки, підлягають застосуванню норми ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відповідно до ч. 1 якої відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог в частині заявлення до стягнення 199119,53 грн.
Відповідачем належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, відсутність порушень умов Договору № 201401000100390 від 03.09.2014 та чинного законодавства не доведено, доказів сплати вказаної орендної плати у встановленому розмірі суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності у нього заборгованості в сумі 199119,53 грн. зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 01.01.2018 по 30.09.2024.
При вирішення спору у даній справі суд також вважає за необхідне зауважити наступне.
На ефективність захисту порушених або оспорюваних прав і законних інтересів учасників підприємницької і господарської діяльності у порядку господарського судочинства суттєвий вплив справляє фактор часу з точки зору швидкості розгляду спору, надання зацікавленим особам можливості максимально результативно брати участь у процесі вирішення справи. Тому правове регулювання строків розгляду і вирішення справ у господарських судах, виконання рішень суду, здійснення певних процесуальних дій набувають важливого значення. Важливим засобом забезпечення захисту прав у момент розгляду справи господарським судом є період часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд. Цей період часу називають процесуальними строками.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Аналіз змісту норм матеріального права дає підстави для висновку, що до вимог про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна (недотриманої орендної плати за землю) на підставі ст. 1212 ЦК України застосовується загальних строк позовної давності в 3 роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно цивілістичної доктрини позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали не повними через сплив часу.
Оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Водночас, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020, Цивільний кодекс України доповнено п. 12 Прикінцевих та перехідних положень відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.
Карантин, впроваджений в Україні з 12.03.2020 безперервно продовжувався до 30.06.2023 (постанови Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023).
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»карантин відмінено з 24:00 30.06.2023.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 вказав на те, що у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
В подальшому, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності з 17.03.2022.
На теперішній час п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023 та передбачає, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжено до 09.05.2025 включно.
Тобто, на законодавчому рівні було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин.
Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. (Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21).
З огляду на викладене, приймаючи до уваги приписи п., п. 12, 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України щодо продовження строків позовної давності на строк дії карантину (який діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023) та у подальшому на строк дії воєнного стану (який діє з 24.02.2022 по теперішній час), господарський суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення 199119,53 грн. заборгованості з орендної плати за Договором оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 за період з 01.01.2018 по 30.09.2024на час звернення позивача до суду з позовом не сплив.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, відповідачем не спростовані належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Враховуючи вище наведене, позов задовольняється судом повністю.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у даній справі, оскільки спір доведено до суду саме з його вини.
22.12.2023 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 75 «Про бюджет Запорізької міської територіальної громади на 2024 рік». Згідно з додатком 3 до рішення № 75 головним розпорядником бюджетних коштів визначено Виконавчий комітет Запорізької міської ради.
Запорізька міська рада не є розпорядником бюджетних коштів та не має рахунків у фінансових установах. Головним розпорядником коштів, який здійснює видатки, є Виконавчий комітет Запорізької міської ради.
Таким чином, Виконавчий комітет Запорізької міської ради є головним розпорядником бюджетних коштів в м. Запоріжжі, який здійснює заходи, що реалізуються за рахунок коштів бюджету, в тому числі щодо сплати судового збору за подачу позовних заяв та інших заяв до суду для захисту прав та інтересів територіальної громади в особі Запорізької міської ради.
Враховуючи викладене, оскільки платником судового збору за розгляд даного позову є Виконавчий комітет Запорізької міської ради, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви в сумі 2422,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь Виконавчого комітету Запорізької міської ради.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ», м. Запоріжжя задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ», (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 10А3, ідентифікаційний код юридичної особи 31255624) на користь Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) заборгованості з орендної плати за договором оренди землі № 201401000100390 від 03.09.2014 за період з 01.01.2018 по 30.09.2024 в розмірі 199119 (сто дев'яносто дев'ять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 53 коп. Видати наказ.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-СІЧ», (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 10А 3, ідентифікаційний код юридичної особи 31255624) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915; на розрахунковий рахунок UA058201720344270024000034816, отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 02140892, банк: Державна казначейська служба України м. Київ) витрати на сплату судового збору за подання позову в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. Видати наказ.
Повне судове рішення складено « 24» лютого2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.