18.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3208/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.
при секретарі судового засідання: Карпенко А.С.
Представники сторін:
від скаржника: Палькевич Наталія Сергіївна (поза межами приміщення суду) - від Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" - адвокат, довіреність №б/н від 07.02.2025р.
від відповідача: Гладкий Віктор Кімович (поза межами приміщення суду) - від ПАТ "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" - адвокат, ордер серія АР №1110949 від 10.02.2024р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія"
до Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ"
про стягнення 1777410 грн 19коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ» про стягнення 177410,19 грн заборгованості, з яких: 1092204,78 основного боргу за електричну енергію, 3% річних у сумі 56098,34 грн, інфляційних витрат у сумі 289772,80 грн, пені в сумі 339334,27 грн за договором № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу від 09.10.2020.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова електрична компанія» - заборгованість за електричну енергію в розмірі 1 092 204 (один мільйон дев'яносто дві тисячі двісті чотири) грн 78 коп. на рахунок із спеціальним режимом використання № НОМЕР_1 в АБ “Укргазбанк»; інфляційні нарахування в розмірі 289772 (двісті вісімдесят девять тисяч сімсот сімдесят дві) грн 80 коп., 3% річних в розмірі 56098 (п'ятдесят шість тисяч дев'яносто всім) грн 34 коп. та пеню в розмірі 339334 (триста тридцять девять тисяч триста тридцять чотири) грн 27 коп. на поточний рахунок № НОМЕР_2 в АБ “УКРГАЗБАНК» та 26661 (двадцять шість тисяч шістсот шістдесят одна) грн 15 коп витрат зі сплати судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов договору №336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Інтурист Запоріжжя» (Споживач), позивачем було надано відповідачу електричну енергію за січень - квітень 2022 року на загальну суму 1 312 204,78 грн.
Господарським судом встановлено, що відповідачем оплата здійснена не у повному обсязі у розмірі 220 000,00грн, внаслідок чого сума основного боргу становить 1 092 204,78грн.
Враховуючи, що позивач свої зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу № 336/2020-Е від 09.10.2020 в період з січня 2022 року по квітень 2022 року виконав в повному обсязі, а відповідач за отриману електричну енергію повністю не розрахувався у встановлений договором строк, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість за означеним договором у розмірі 1092204,78 грн. позивачем належним чином доведена, визнана відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 56098,34 грн та інфляції у розмірі 289772,80 грн за спірний період, господарський суд встановив, що розрахунки є правильними та здійсненими у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляції підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення пені в розмірі 339 334,27 грн за загальний період з 14.02.2022 по 14.11.2022, місцевий господарський суд, здійснивши перевірку розрахунку, здійсненого позивачем, дійшов висновку про їх правомірність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 339 334,27 грн. задовольнив в повному обсязі.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Приватне акціонерне товариство "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати частково і ухвалити нове рішення відповідно до якого задовольнити позов у частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" заборгованість за електричну енергію в розмірі 1 092 204, 78 грн; інші позовні вимоги залишити без задоволення.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Скаржник зазначає, що згідно з умовами договору, який був укладений між позивачем та відповідачем не передбачалась будь-яка відповідальність у вигляді штрафу, пені, стягнення інфляційних нарахувань та інше. На вказані доводи суд першої інстанції не звернув уваги, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Також, апелянт зауважує, що з фактичних обставин справи вбачається припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу у травні 2022 року. Таким чином, право на стягнення пені, штрафу у позивача сплинуло у травні 2023 року, що звільняє відповідача від сплати заявленого розміру пені у сумі 339 334,27 грн.
Скаржник також вказує на те, що дія договору між сторонами закінчилась після введення воєнного стану, що унеможливило виконати умови договору належним чином. Проте, на вказані обставини суд не звернув уваги, що свідчить про неповне з'ясування всіх обставин, які мають значення при розгляді справи.
За доводами апелянта, господарським судом також було порушено норми процесуального законодавства, що порушило права позивача на захист своїх інтересів при розгляді справи та для подачі доказів, які мають суттєве значення суттєве значення, що є порушенням норм статей 76, 77 ГПК України.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" не скористалось своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надало суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.03.2024у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Коваль Л.А., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.) відкрито апеляційне провадження у справі за вищевказаною апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 22.08.2024.
Відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, зі змінами, внесеними згідно з Рішеннями Ради суддів України, відповідно до пункту 2.7.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.18р. зі змінами, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 908/3819/23 (обґрунтування призначення проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи: рішення зборів суддів, оформлене протоколом зборів суддів №5 від 04.10.2024року, розпорядження керівника апарату суду №6 від 07.10.2024року).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2024 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В, Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 колегією суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В, Кощеєв І.М. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі №908/3208/23 призначено у судовому засіданні на 01.04.2025 об 12:00 год.
Оскільки на 01.04.2025р. призначене судове засідання не відбудеться через відпустку судді Дарміна М.О., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23 призначено в судове засідання на 18.02.2025 о 12:00 год.
11.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» позивачем подано пояснення на апеляційну скаргу ПрАТ «Інтурист-Запоріжжя», згідно змісту яких зазначає наступне:
- оскільки відповідач несвоєчасно виконав зобов'язання зі сплати електроенергії за договором протягом січня - квітня 2022 року, позивач скористався своїм правом на стягнення з відповідача пені, яка передбачена умовами договору, а саме п. 7 Комерційної пропозиції;
- інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми не є штрафними санкціями та полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів, внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, томі ці кошти нараховуються незалежно від того, чи передбачена така умова договором та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі №910/13071/19;
- строки позовної давності за позовними вимогами про стягнення пені з відповідача, право вимоги якої виникло починаючи з 14.02.2022 (з моменту порушення грошового зобов'язання, а не з моменту припинення дії договору), були продовжені, у зв'язку з чим підстави для застосування ч. 2 ст. 258 ЦК України при винесенні рішення у суду були відсутні;
- в апеляційній скарзі відповідачем не наведено вагомих аргументів про те, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану безпосередньо унеможливлюють виконання грошового обов'язку з оплати спожитої електричної енергії. Більше того, форс-мажор не звільняє сторону договору від виконання зобов'язання і не змінює строків такого виконання, а спрямований виключно на звільнення від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язання. Відповідач жодним чином не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами наявність надзвичайних обставин, що унеможливлюють виконання грошових зобов'язань за договором;
- така підстава, як необхідність укладення угоди з адвокатом не входить до вичерпного переліку випадків зупинення провадження у справі. Посилання відповідача на п.2 ч. 1 ст. 227 ГПУ України є недоречним, оскільки в даному пункті йде мова про зупинення провадження у справі у разі призначення або заміни законного представника учасника справи, а не адвоката;
- відповідач жодним чином не довів тих обставин, на які посилається в апеляційній скарзі, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Щодо поданих пояснень на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного:
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі №908/3208/23.
Учасникам справи було запропоновано подати відзив на апеляційну скаргу, в порядку ст. 263 ГПК України, протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Апелянту, в свою чергу, подати до суду відповідь на відзив, а учасники справи - заперечення на відповідь на відзив протягом п'яти днів з дати отримання цих документів.
У разі ненадання відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відсутність вказаних документів не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до Довідки Центрального апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 23.04.2024 по справі №908/3208/23 було доставлено сторонам по справі до їх електронних кабінетів - 24.04.2024 об 21:00.
Враховуючи вищевикладене та норми матеріального права, які регулюють порядок обчислення строків, строк сплив 30.04.2024.
Як зазначалося вище, з часу винесення ухвали від 23.04.2024 у суду апеляційної інстанції не виникало додаткових питань до сторін спору щодо обставин даної справи.
Рішень щодо надання учасникам справи додаткового строку на подання будь-яких процесуальних документів судом апеляційної інстанції не приймалося.
В пунктах 20,21 постанови Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16 викладено наступний правовий висновок:
20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів констатує, що текст пояснень ТОВ «Торгова електрична компанія» на апеляційну скаргу ПРАТ «Інтурист-Запоріжжя» на рішення господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 по справі №908/3208/23 не містять звернень до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання пояснень.
Відповідно, відсутня процесуальна передумова для розгляду зазначених пояснень.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Поняття “справедливе правосуддя» в сучасному розумінні має два аспекти:
- матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті (тобто при вирішенні спірного питання повинні бути справедливо визначені права і обов'язки тих, хто звернувся до суду, або завдяки судовому рішенню має бути відновлена порушена справедливість);
- процесуальна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур.
В аспекті зазначеного колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Відповідно, можливе прийняття судом апеляційної інстанції будь-яких додаткових заяв, клопотань, додаткових пояснень у поза визначений процесуальним законом спосіб призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Вищенаведене дозволяє колегії суддів не приймати до уваги пояснення ТОВ «Торгова електрична компанія» на апеляційну скаргу ПРАТ «Інтурист-Запоріжжя» на рішення господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 по справі №908/3208/23, як такі, що подано у поза встановлений процесуальним законом спосіб.
18.02.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Постановою НКРЕКП №899 від 28.08.2018 було прийнято рішення про видачу ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
09.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Інтурист Запоріжжя» (Споживач) укладений договір № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу, за умовами якого (п. 2.1.) Постачальник продає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику вартість купованої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, обов'язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу (передачі) договору про надання послуг з розподілу (передачі), на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу (передачі) електричної енергії.
Згідно п. 3.2. договору Постачальник за цим Договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у Комерційній пропозиції, яка є Додатком 1 до цього Договору (далі - Комерційна пропозиція).
Розділом 5 договору сторонами обумовлено ціна, порядок обліку та оплати електричної енергії.
Так, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, що зазначений в Комерційній пропозиції (п. 5.1.). Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в Комерційній пропозиції Постачальника. (п. 5.2.). Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.3.). Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.4.). Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки передбачені Комерційною пропозицією. Зазначений строк не може бути меншим за 5 (п'яти) днів з дня надання платіжного документа Споживачу.
Відповідно до розділу 5 Комерційної пропозиції (додаток 1 до Договору) кінцевий розрахунок по факту споживання електричної енергії в розрахунковому періоді (місяці) здійснюється протягом 5-й банківських днів з моменту надання рахунку. В разі якщо день проведення платежу припадає на вихідній, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому га останньому банківському дню місяця.
Згідно з п.6.2. Договору споживач зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 13.7 Договору платіжні документи на оплату надсилаються на електронну пошту Споживача/рекомендованим листом/вручаються кур'єром/особисто за зазначеними в цьому Договорі адресами Сторін, в терміни визначені в Комерційній пропозиції. Кожен з вказаних варіантів доставки вважається фактом отримання платіжного документу.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано відповідачу електричну енергію за договором № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу від 09.10.2020 за січень - квітень 2022 року на загальну суму 1312204,78 грн.
Рахунки на оплату надсилались Споживачу електронною поштою на адресу, зазначену відповідачем у договорі (andper.6913&gmail.com.).
Відповідачем частково оплатив рахунки за електроенергію, поставлену у вказаний період у розмірі 220000,00грн, внаслідок чого сума основного боргу становить 1092204,78грн.
Обсяги поставок та вказана заборгованість за електричну енергію визнаються відповідачем, оскільки своїми листами відповідач неодноразово визнавав борг та пропонував розстрочити його погашення. Проте, запропонованих ним графіків погашення боргу не дотримувався.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що 09.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Інтурист Запоріжжя» (Споживач) укладений договір № 336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу, на виконання умов якого постачальником було надано споживачу електричну енергію в період січень - квітень 2022 року на загальну суму 1312204,78 грн. Рахунки на оплату надсилались Споживачу електронною поштою на адресу, зазначену відповідачем у договорі (andper.6913&gmail.com.). Відповідачем частково сплачені рахунки за електроенергію, поставлену у вказаний період у розмірі 220000,00грн.
Відповідно до положень ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Законом України «Про електроенергетику» та «Правилами роздрібного ринку електричної енергії», затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018.
Відповідно до пункту 1.2.7 ПРРЕЕ постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Відповідно до пункту 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
Згідно з пунктом 4.13. Правил роздрібного ринку електричної енергії для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Таким чином, згідно з пунктами 4.3, 4.13, підпункту 30 пункту 5.1.2. ПРРЕЕ обсяги споживання електричної енергії підтверджуються адміністратором комерційного обліку, функції якого, згідно з пунктом 10 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, виконує відповідний оператор систем розподілу.
Господарським судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли в силу договору про постачання електричної енергії споживачу № №336/2020-Е від 09.10.2020, в силу положень якого відповідач прийняв на себе зобов'язання з оплати спожитої електричної енергії.
Положеннями статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу електричної енергії за договором №336/2020-Е про постачання електричної енергії споживачу за січень - квітень 2022 року на загальну суму 1312204,78 грн.
Водночас, в порушення прийнятих на себе грошових зобов'язань, які виникли у відповідача на підставі вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" у зв'язку із споживанням електричної енергії, останнім не було своєчасно та в повному обсязі оплачено вартість спожитої у період з січня по квітень 2022 року електричної енергії, внаслідок чого сума основного боргу становить 1092204,78грн.
Враховуючи, що строк оплати відповідачем заборгованості за спожиту електричну енергію є таким, що настав, а належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 1092204,78 грн відповідачем не надано, з огляду на те, що вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, колегія суддів вважає позовні вимоги ТОВ «Торгова електрична компанія» в частині стягнення суми основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З урахуванням вищевикладеного, а також з огляду на відсутність спору щодо невиконання відповідачем грошового зобов'язання по сплаті основного боргу у розмірі 1 092 204,78грн, відсутності заперечень щодо арифметичної вірності наведеного позивачем розрахунку 289 772,80 грн інфляційних втрат та 56098,34 грн 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення відповідної частини позовних вимог.
Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення пені в розмірі 339334,27 грн за загальний період з 14.02.2022 по 14.11.2022, колегія суддів виходить з наступного:
Відповідно до ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.
Відповідно до ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Статтями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені передбачена п.5.8 Договору, а її розмір визначено в розділі 7 Комерційної пропозиції.
Згідно 7 Комерційної пропозиції, що є додатком до Договору (додаток 1) в разі несвоєчасних розрахунків за отриману електричну енергію, Споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, за кожен день прострочення такого платежу.
З огляду на наведене вище, а також порушення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 339334,27 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги «… Відповідно до умов п.9.2 Розділу 9 Договору передбачено, що Постачальник має право вимагати від Споживача відшкодування збитків, а Споживач відшкодовує збитки, понесені Постачальником, виключно у разі:
-порушення Споживачем термінів розрахунків з Постачальником - в розмірі, погодженому Сторонами в цьому Договорі.
… Враховуючи, що в договорі, який був укладений між Сторонами не врегульований розмір та порядок розрахунку відшкодування збитків, Позивач мав право вимагати тільки відшкодування збитків, у розмірі передбаченому нормами діючого законодавства.
Згідно з умовами Договору, який був укладений між Позивачем та Відповідачем не передбачалось будь-яка відповідальність у вигляді штрафу, пені, стягнення інфляційний нарахувань та інше.
На вказані наші доводи суд не звернув уваги, що свідчить про не правильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення. …
… Таким чином, право на стягнення пені, штрафу у Позивача сплинуло у травні 2023 року, що звільняє Відповідача сплачувати заявлений розмір пені у розмірі 339 334,27 грн.
Приймаючі оскаржуване рішення, суд вказує, що Період нарахування пені обмежений і становить шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
З розрахунку пені, доданого до позовної заяви, слідує, що нарахування пені розпочинається з 14.02.2022, а максимальний строк нарахування пені становить 88 календарних днів у періоді з 03.06.2022 по 29.08.2022, тобто навіть менше трьох місяців. Всі інші періоди нарахування пені є ще меншими.
Також цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). …» як безпідставні, оскільки свідчать про невірне трактування скаржником норм матеріального права щодо відсутності підстав ТОВ «Торгова електрична компанія» для захисту власного майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
Колегія суддів констатує, що в позовній заяві відсутня вимога про стягнення з відповідача збитків.
Згідно положень Цивільного кодексу України відшкодування збитків та виплата неустойки (штраф, пеня) є різними проявами цивільно-правової відповідальності, різними за правовою природою виникнення такого захисту майнового права.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦКУ).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова ВС від 30.01.2019 року у справі № 922/175/18).
Порушення відповідачем умов договору щодо повернення суми попередньої оплати є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами (постанова ВСУ від 12 квітня 2017р. у справі № 3-1462гс16).
Враховуючи вищенаведене, господарський суд Запорізької області правомірно дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та втрат від інфляції.
Щодо пропуску строку позивачем позовної давності в частині вимоги про стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.
Згідно положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільно права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Разом з тим, у відповідності до п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
За Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та є продовженим і на даний час.
Враховуючи викладене, строки позовної давності за позовними вимогами про стягнення пені з ПрАТ «Інтурист-Запоріжжя», право вимоги якої виникло починаючи з 14.02.2022, були продовжені, що свідчить про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.
Щодо посилання скаржника на форс-мажорні обставини, що стали причиною невиконання ним своїх зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу №336/2020-Е від 09.10.2020, а саме «… Як свідчать фактичні обставини, 24 лютого 2022 року почалася військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили.
Як ми зазначали, дія договору між Позивачем та Відповідачем закінчилась у травні 2022 року, то б то після введення воєнного стану, що унеможливлювало виконати умови договору належним чином.
Вказані обставини свідчать про наявність надзвичайних обставин, які також були причиною не виконання умов договору.
На вказані обставини суд не звернув уваги, що свідчить про не повне з'ясування усіх обставин, які мають значення при розгляді справи.
Крім того, 09 жовтня 2022 року біля нежитлових приміщень, що належать Приватному акціонерному товариству «Інтурист - Запоріжжя», 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 135 в наслідок воєнних дій з боку Російської Федерації відбувся вибух, у наслідок якого було пошкоджено нерухоме майно, що належить нашому підприємству та знаходиться за вказаною адресою.
Підтвердження вказаного факту є докази, які надані суду.
Вказані докази були надані після прийняття рішення, так як Відповідач не мав можливості їх надати, в зв'язку з їх відсутністю на час розгляду справи, що підтверджується датою їх видачі. …» колегія суддів зазначає наступне.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні").
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
Відкритий лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, засвідчує, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про ТПП в Україні").
Згідно з ч. 1 ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.
Зважаючи на такі висновки, сформовані Верховним Судом, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Згідно п. 12.1. договору про постачання електричної енергії споживачу №336/2020-Е від 09.10.2020, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних осбатвин).
Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до законодавства (п. 12.4. договору).
Настання форс-мажорних обставин (непереборної сили), в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини (ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Однак, сертифікат ТПП про засвідчення форс-мажорних обставин відповідачем до суду не надавався.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про безпідставність посилань скаржника на форс-мажорні обставини через настання яких відповідач не мав можливості виконати умови договору.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Частиною третьою статті 269 ГПК України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У такому випадку, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України.
Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування, відповідний правовий висновок викладено в постанові КГС ВС 23.07.2019 у справі № 917/2034/17
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 13, 74 ГПК України.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, наданих стороною у справі і прийняття в той же день постанови суду по суті є порушенням принципу змагальності сторін згідно із статтею 13 ГПК України, оскільки в такому випадку інша сторона у справі позбавляється можливості подання заперечень та спростування на прийняті апеляційним судом додаткових доказів, відповідний правовий висновок викладено в постанові КГС ВС від 28.05.2019 у справі № 925/859/16
Оскільки текст апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" не містить в собі обґрунтувань неможливості подання суду першої інстанції додаткових доказів (т.1 а.с. 197-204), відповідні докази не приймаються до уваги колегією суддів.
Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на порушення судом першої інстанції процесуального права, а саме «… Як свідчать фактичні обставини, на адресу суду від Відповідача було надане Клопотання про зупинення провадження по справі, в зв'язку з необхідністю укладання угоди з адвокатом.
Ухвалою суду від 11.01.2024 року клопотання частково задоволено і розгляд справи призначено на 06.02.2024 року.
02 лютого 2024 року на адресу суду було надане чергове клопотання про зупинення провадження по справі, в зв'язку з тим, що представник може надавати послуги з березня 2024 року.
Вказане Клопотання залишено без задоволення і суд розглядав справу 06.02.2024 року без участі Відповідача (його представника).
Вказані дії суду є порушенням норм ст..227 ГПК встановлено, що Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи.
Відповідно до норм ст..229 ГПК встановлено, що Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених:
пунктами 1, 2 частини першої статті 227 цього Кодексу - до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.
Таким чином, судом порушені норми процесуального законодавства що порушило права Відповідача на захист своїх інтересів при розгляді справи та для подачі доказів, які мають суттєве значення при розгляді справи, що є порушенням норм ст..76, 77 ГПК. …».
Відповідно до ст.227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації; 4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 5) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Даний перелік є вичерпний.
З наведеного вбачається, що така підстава, як необхідність укладення угоди з адвокатом не входить до вичерпного переліку випадків зупинення провадження у справі.
Посилання відповідача на п.2 ч.1.ст. 227 ГПК України є безпідставним, оскільки в даному пункті йде мова про зупинення провадження у справі у разі необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи, а не адвоката.
Відповідно до норм чинного законодавства, законний представник та адвокат мають різні правові та процесуальні статуси.
За приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Статтею 194 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно зі статтею 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Про наявність у відповідача додаткових доказів, без дослідження яких неможливо розглянути справу по суті, останнім зазначено не було. Таким чином, оскільки поважність причин неявки представника відповідача судом не встановлена, Відповідач реалізував своє право на викладення відповідних доводів та доказів у відзиві на позовну заяву, двічі не з'явився в судове засідання та, зважаючи на завдання розгляду справи по суті, вирішення спору у відсутності Відповідача жодним чином не порушило його право на захист інтересів та подачу доказів та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 р. по справі №910/425/17
Враховуючи вищевикладене, обов'язок несення негативних наслідків, пов'язаний з нехтуванням ПрАТ «Інтурист-Запоріжжя» процесуальними можливостями, наданими Господарським процесуальним кодексом України, при розгляді спору в суді першої інстанції, цілком узгоджується з принципом диспозитивної господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі №908/3208/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Інтурист Запоріжжя» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 24574,50 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2024 у справі № 908/3208/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 24574,50 грн покласти на Приватне акціонерне товариство "ІНТУРИСТ-ЗАПОРІЖЖЯ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.02.2025.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус