вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2025 р. Справа№ 910/10167/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024, повний текст якого складено та підписано 25.10.2024
у справі № 910/10167/24 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс»
про стягнення 159 263,54 грн
Короткий зміст позовних вимог
31.07.2024 року Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення 159 263, 54 грн страхового відшкодування, які складаються з суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 119 432, 62 грн, 7 594, 46 грн інфляційних втрат, 2 949, 02 грн 3% річних та 29 287, 44 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 19.05.2023 за участю транспортних засобів: автомобіля «Scoda Kodiaq» державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_2 , з вини водія автомобіля «Volkswagen Golf» було пошкоджено транспортний засіб «Scoda Kodiaq» державний номерний знак НОМЕР_1 . Пошкоджений автомобіль був застрахований Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» за Договором добровільного страхування наземного транспорту № УА/272235 від 15.02.2023. Отже внаслідок виплати страхового відшкодування власнику транспортного засобу (страхувальнику) за договором добровільного страхування наземного транспорту, позивач вважає що отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду (винуватця), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем з урахуванням інфляційних втрат, 3-х % річних та пені.
Матеріально - правовими підставами позову позивач зазначив статті 22, 526, 530, 610, 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, статті 9, 12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 2, 27 Закону України «Про страхування».
Короткий зміст доводів та заперечень відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що:
- розрахунок вартості матеріального збитку, розрахунок зносу запчастин, товарознавче дослідження (експертиза) не замовлялися і не здійснювалися;
- позивачем не доведено, що пошкодження, по відношенню яких здійснювався ремонт, виникли у наслідок ДТП, яка мала місце 19.05.2023 та є наслідком такої події та без належного, експертного підтвердження означеного;
- огляд пошкодженого транспортного засобу, за наслідками якого складено відповідний акт, проведено 23.05.2023 без участі відповідача;
- наявні механічні пошкодження транспортного засобу, отримані 19.05.2023 та зафіксовані співробітниками національної поліції на місці ДТП, не відповідають тим пошкодженням, що зазначені у Акті огляду від 23.05.2023, а саме, що стосується пошкоджень подушок безпеки, пасків безпеки, багажного відсіку, тощо;
- позивачем в рахунок відшкодування шкоди, здійснено доплати на користь ТОВ «Авторесурс Київ»: 15.07.2023 у сумі 29 178,37 грн; 12.09.2023 у сумі 29 670,68 грн; 26.10.2023 у сумі 3 067,14 грн, які також у послідуючому претензійно пред'являлися ПрАТ «СК «ІнтерПоліс», як зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211488233;
- сума страхового відшкодування визначена відповідачем у розмірі 40 567,38 грн, яку останнім сплачено на користь позивача 17.08.2023, а отже відповідачем виконано зобов'язання за договором обов'язкового страхування № ЕР-211488233;
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі №910/10167/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» 119 432,62 грн страхового відшкодування та 2 270,71 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що підтверджена належними та допустимими доказами загальна вартість відновлювального ремонту застрахованого та пошкодженого автомобіля «Scoda Kodiaq» державний номерний знак НОМЕР_1 становить 256 853,23 грн. Водночас сума страхового відшкодування щодо якої позивачем пред'являлися досудові претензії у розмірі 224 115,37 грн перевищує встановлений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/211488233 ліміт відповідальності відповідача у розмірі 160 000,00 грн. Отже, з урахуванням часткового відшкодування відповідачем грошових коштів у розмірі 40 567,38 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення залишку суми страхового відшкодування у розмірі 119 432, 62 грн (160 000,00 - 40 567,38 грн).
Щодо відмови у стягненні інфляційних втрат, 3-х % річних та пені суд першої інстанції зазначив, що позивач подав, а відповідач отримав претензію про виплату страхового відшкодування в межах річного строку, проте з наявних у матеріалах справи документів неможливо встановити точну дату такого отримання та вирахувати 90-денний строк зі спливом якого у відповідача виникає прострочення зобов'язань, що унеможливлює здійснення розрахунку інфляційних втрат, 3% річних та пені, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
А саме апелянт, з посилання на ч. 36.2, 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 625 ЦК України вважає, що ним обґрунтовано здійснено розрахунок пені, 3-х % річних та інфляційних втрат з 05.10.2023 по 31.07.2024, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди 06.07.2023, отже відповідач повинен був здійснити виплату страхового відшкодування в порядку суброгації до 05.10.2023. В апеляційній скарзі позивач навів новий перерахунок пені, 3-х % річних та інфляційних втрат та зазначив, що оскільки сума перерахунку штрафних санкцій більша, ніж під час подання позовної заяви, а позивач не може збільшити позовні вимоги на стадії апеляційного розгляду справи, тому вважає що штрафні санкції, заявлені у позові, підлягають задоволенню.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 15.11.2024, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.
Після надходження матеріалів справи, дослідивши матеріали справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв'язку з відсутністю клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження та доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн. Роз'яснено скаржнику, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
13.12.2024 до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, додано та докази сплати судового збору - платіжна інструкція №29848 від 12.12.2024 на суму 3633,60 грн та викладено клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, апелянт посилається на те, що у зв'язку із початком військової агресії РФ постійно здійснюються обстріли, так після чергового обстрілу було пошкоджено цивільну інфраструктуру, що спричинило застосування відключення світла для побутових та промислових споживачів. Додатково, скаржник зазначає, що у зв'язку із проведенням «Технічних робіт» у підсистемі «Електронний суд», вказана платформа була перенавантажена та повноцінно не функціонувала. Враховуючи ці обставини, апелянт просив суд поновити йому процесуальний строк на подання апеляційної скарги.
Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до п. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України).
У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яке він використовує виходячи із поважності причин пропуску строку на оскарження.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи підтверджується, що розгляд позовної заяви в суді першої інстанції здійснювався в порядку письмового провадження (без виклику сторін). Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2024. Таким чином, з урахуванням приписів ст.ст. 115, 116, 256 ГПК України, останнім днем встановленого законом двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги у даній справі є 14.11.2024 (включно).
З урахуванням отримання скаржником повного тексту оскаржуваного рішення в його електронний кабінет 25.10.2024, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа (а.с. 221-222), останній має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, за умови подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня отримання повного тексту рішення суду, тобто також до 14.11.2024 (включно).
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу подано 15.11.2024 через систему «Електронний суд», тобто з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції на 1 (один) день.
Суд, дослідивши матеріали апеляційної скарги та клопотання стосовно поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшов висновку, що скаржником в достатній мірі підтверджено наявність поважних причин щодо подання апеляційної скарги з незначним пропуском процесуального строку, а саме один день.
Таким чином, наведене є підставою для задоволення його клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Підстав, які б спростували зазначені обставини судом не встановлено.
До того ж, суд апеляційної інстанції врахував наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії").
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" (№ 3236/03, від 03.04.2008) вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов'язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Колегія враховує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із воєнними діями на території України, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку.
Зважаючи на викладене, враховуючи незначний строк пропуску, оцінивши доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та виходячи з положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права скаржника на доступ до суду та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України про забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, колегія суддів дійшла висновку про можливість поновлення скаржнику пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі №910/10167/24.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 262 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку зупинити дію оскаржуваного рішення.
У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 159 263,54 грн, вказана справа, у відповідності до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Оскільки, недоліки, допущені при поданні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі № 910/10167/24, усунено, Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Ухвалою суду від 23.12.2023 поновлено позивачу пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі №910/10167/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі №910/10167/24. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 20.01.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі ніж 20.01.2025. Попереджено учасників справи, що заяви та клопотання, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду у відповідності до ч. 2 ст. 207 ГПК України. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі №910/10167/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, встановив наступне.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва по справі № 754/7215/23 від 20.06.2023 підтверджено вину водія транспортного засобу «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 19.05.2023.
Позивачем здійснено розрахунок страхового відшкодування та затверджено страхові акти на загальну суму 256 853, 23 грн (з урахуванням подальших доплат).
У подальшому, позивачем здійснено страхове відшкодування в розмірі 256 853,23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8238 від 29.06.2023 на суму 194 937, 04 грн, №10122 від 27.07.2023 на суму 29 178, 37 грн, №11167 від 12.09.2023 на суму 29 670, 68 грн, №3410 від 26.10.2023 на суму 3 067, 14 грн
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст.993 Цивільного кодексу України набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.
Судом встановлено, що станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/211488233.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_2 (копія якого міститься у матеріалах справи), вбачається, що рік випуску автомобіля - 2020 рік, а отже на момент ДТП у травні 2023 року строк його експлуатації не перевищував семи років, у зв'язку із чим коефіцієнт фізичного дорівнює - 0.
Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/211488233 передбачено, що франшиза становить 0,00 грн, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 160 000,00 грн, отже сума страхового відшкодування щодо якої позивачем пред'являлися досудові претензії складає загалом 224 115,37 грн (194 937,04 + 29 178,37), що перевищує встановлений ліміт відповідальності.
Матеріали справи містять докази часткового відшкодування відповідачем грошових коштів у розмірі 40 567, 38 грн.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 119 432, 62 грн (160 000, 00 - 40 567, 38 грн).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 3 ст. 102 Закону України «Про страхування», у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим. Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
Згідно із положеннями статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою позивачем на користь потерпілої страхового відшкодування засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст.993 Цивільного кодексу України набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та допустимим доказами загальної вартості відновлювального ремонту автомобіля «Scoda Kodiaq» державний номерний знак є всі наявні у матеріалах справи рахунки СТО ТОВ «Авторесурс Київ» та платіжні інструкції, відповідно до яких загальна вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 256 853,23 грн. Вказані документи підтверджують фактичні витрати на ремонт транспортного засобу, а проведення оплати свідчить про прийняття робіт з ремонту пошкодженого транспортного засобу.
Суд першої інстанції правильно застосував приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, надав належну правову оцінку обставинам справи та доводам сторін, та обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню частково, у розмірі 119 432, 62 грн
Колегія відхиляє доводи апелянта щодо стягнення пені, 3-х % річних та інфляційних з таких підстав.
За несвоєчасну виплату страхового відшкодування на суму 119 432, 62 грн позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ (ч. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») за період з 05.10.2023 по 26.10.2023, 3 % річних за період з 05.10.2023 по 31.07.2024, а також інфляційні втрати нараховані за період з жовтня 2023 року по червень 2024 року.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що оскільки він звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди 06.07.2023, отже відповідач повинен був здійснити виплату страхового відшкодування в порядку суброгації до 05.10.2023.
Водночас матеріали справи не містять доказів, які підтверджують дату подання позивачем заяви (претензії №71115) 06.07.2023, та доповнення до цієї претензії від 15.08.2023 № 5432. (а.с.66,67) Відсутні будь-які відмітки відповідача на тексті претензії про її прийняття, а також у матеріалах справи відсутні докази направлення такої претензії засобами поштового зв'язку.
Колегія погоджується з висновком суду про те, що саме лише зазначення у тексті претензії дати 06.07.2023 не свідчить про її подання такою датою. Вказана дата - є датою створення самого документу.
Суд першої інстанції правильно врахував надані у відзиві пояснення відповідача, з яких вбачається, що позивач дійсно подав, а відповідач дійсно отримав претензію в межах річного строку, тобто до 19.05.2024 (включно), водночас точна дата отримання відповідачем претензії позивачем не доведена, та врахував проведення відповідачем часткової оплати у розмірі 40 567, 38 грн.
Зміст відзиву на позов свідчить про те, що відповідач не заперечує наявність у позивача права, а у відповідача обов'язку щодо сплати страхового відшкодування. Відповідач зазначає: «Інформацію про суму страхового відшкодування доведено до відома відповідача вже по факту, після проведення робіт та здійснення виплати». Здійснено доплати в рахунок відшкодування шкоди на користь ТОВ «які також у послідуючому претензійно пред'являлися ПрАТ «СК Інтер Поліс», як зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів№ ЕР-211488233». Разом з тим, у своєму відзиві відповідач не зазначає точну дату отримання ним заяви про відшкодування. Незгода з позовом полягає у неправильному визначенні суми страхового відшкодування у зв'язку із механічних пошкоджень, технічних несправностей, які сталися протягом травня- жовтня 2023 року до пошкоджень, нібито завданих у наслідок ДТП, без належного обґрунтування, та експертного підтвердження означеного віднесення (а.с. 78-80).
Відповідно до ч. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Водночас позивач, як в суді першої інстанції, так ї під час апеляційного перегляду справи не подав доказів, які б надавали можливість встановити точну дату подання ним заяви про оплату страхового відшкодування та отримання її відповідачем, а тому суд позбавлений можливості вирахувати 90-денний строк зі спливом якого у відповідача виникає прострочення зобов'язань.
Такі докази, на підтвердження своїх вимог щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховуються за визначений період прострочення, мав подати саме позивач, разом з тим розрахунок не може ґрунтуватись на припущеннях.
Стаття 13 ГПК України серед іншого передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В апеляційній скарзі позивач навів новий перерахунок пені, 3-х % річних та інфляційних втрат та зазначив, що оскільки сума перерахунку штрафних санкцій більша, ніж під час подання позовної заяви, а позивач не може збільшити позовні вимоги на стадії апеляційного розгляду справи, тому вважає що штрафні санкції, заявлені у позові, підлягають задоволенню.
Колегія не вбачає підстав для задоволення цих доводів з підстав, що викладені у цій постанові, адже апелянт не спростував правильних висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 у справі № 910/10167/24 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков