Справа № 161/4066/22 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/251/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
13 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Трикош Н. І.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року,
Вироком Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2024 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2023 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 286, частиною 2 статті 187, частиною 2 статті 289 КК України Йому призначено покарання: за частиною 2 статті 187 КК України - сім років позбавлення волі без конфіскації майна; за частиною 2 статті 286 КК України - п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки; за частиною 2 статті 289 КК України - п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання призначено - сім років шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки без конфіскації майна.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2023 року щодо ОСОБА_3 в частині залишення без розгляду цивільних позовів потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано з призначенням нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , АТ «Страхова компанія «Інго» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2024 року залучено до участі у цій справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 20 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до АТ «Страхова компанія «Інго» про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_3 , загинула його дружина - ОСОБА_6 , внаслідок чого він зазнав значних моральних страждань.
Також позивач зазначав, що він поніс витрати на поховання і спорудження надгробного пам'ятника, витрати на лікування дітей, а також втратив заробіток у Республіці Польща, оскільки був змушений повернутися в Україну.
Покликаючись на зазначені обставини та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 09 вересня 2024 року, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в його користь 1 031 200,00 грн у відшкодування моральної шкоди, 62 265,89 грн втраченого заробітку, 7 910,00 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника та 26 529,49 грн витрат на лікування.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року у цій справі позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1 031 200 грн у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 96 705, 38 грн матеріальної шкоди, яка складається із 62 265,89 грн втраченого заробітку, 7 910, 00 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника, 26 529,49 грн витрат на лікування.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року у цій справі ухвалено стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 11 275,05 грн.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позов задовольнити в повному об?ємі.
Відповідач ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суді першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині визначеної суми моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з нього в користь ОСОБА_2 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди, а в решті рішення суду залишити без змін.
Відзиви на апеляційні скарги не подавалися.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 підтримав, просив скаргу задовольнити, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 заперечив.
Відповідач ОСОБА_3 подав суду заяву, в якій подану ним апеляційну скаргу підтримав, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 заперечив, просив розгляд справи провести за його відсутності у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання.
Відповідач ОСОБА_4 подала суду заяву, в якій просила апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, провести судове засідання за її відсутності.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з?явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у його відсутності.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року у цій справі залишити без змін з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_3 , позивачу ОСОБА_2 завдано як матеріальну (витрати на лікування, втрачений заробіток, витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника) так і моральну шкоду, яку суд стягнув з відповідача в користь позивача ОСОБА_2 .
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За матеріалами справи судом встановлено, що 12 грудня 2021 року з вини відповідача ОСОБА_3 , який керував автомобілем марки «Renault Megane» державний номерний знак НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої пішохід ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала її смерть, а пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Рівненського апеляційного суду від 22 січня 2024 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2023 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 286, частиною 2 статті 187, частиною 2 статті 289 КК України, і призначено покарання: за частиною 2 статті 187 КК України - сім років позбавлення волі без конфіскації майна; за частиною 2 статті 286 КК України - п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки; за частиною 2 статті 289 КК України - п'ять років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_3 призначено остаточне покарання - сім років шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки без конфіскації майна.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2023 року щодо ОСОБА_3 в частині залишення без розгляду цивільних позовів потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано з призначенням нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства (а. с. 6-8).
Частиною 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, внаслідок якого загинула пішохід ОСОБА_6 , встановлені вироком суду, який набрав законної сили, і повторному доказуванню не підлягають.
Також судом встановлено, що пішохід ОСОБА_6 , яка загинула в результаті дорожньо-транспортної пригоди, була дружиною позивача ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначено, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін інші обставини, які мають істотне значення саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.
Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21.
Колегія суддів зауважує, що позивач зазнав значних моральних страждань тривалого характеру у зв?язку із смертю його дружини. У нього на утриманні залишились двоє неповнолітніх дітей. Також порушено право позивача на повноцінну сім'ю та не може бути відновлено чи компенсовано в повному обсязі і в грошовому еквіваленті. Ця психологічна травма залишиться як для позивача так і для його дітей на все життя.
Суд апеляційної інстанції погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, який є обґрунтованим, відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача внаслідок смерті його дружини. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги позивача, про те, що заподіяна йому шкода повинна солідарно стягуватись з обох відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .
Статтею 1179 ЦК України передбачено, що неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 1180 ЦК України шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_3 , з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, був неповнолітнім, але на час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідач ОСОБА_3 досяг повноліття та набув повної цивільної дієздатності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, оскільки, досягнувши повноліття, відповідач ОСОБА_3 самостійно відповідає за завдану ним шкоду.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді