Справа № 761/17039/22
Провадження № 2/761/800/2025
13 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.
при секретарі Марінченко Л.В.,
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Пальченко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди,
Представник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. Позивач з 18 лютого 2021 року працював у державному підприємстві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (АТ «НАЕК «Енергоатом») на посаді заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (ВП ЗАЕС). Відповідно до наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 11 липня 2022 року № 808-к «Про звільнення з роботи» його було звільнено з роботи першим робочим днем після закінчення відпустки 20 липня 2022 року «за втрату довір'я до нього з боку власника, п. 2 ст. 41 КЗпП України». Вважає, що його звільнення здійснено з грубим порушенням діючого законодавства України, зокрема не дотримані умови розірвання трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Так, обіймаючи посаду заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації відокремленого підрозділу ВП ЗАЕС він жодним чином не був задіяний у роботах з безпосереднього обслуговування грошових або товарних цінностей, такі роботи не входили до кола його посадових обов'язків, та, відповідно, не вчиняв жодних дій, які б порушували правила проведення операцій з матеріальними цінностями, що взагалі виключає можливість його звільнення з підстави, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Також позивач зазначає, що посилання у спірному наказі на лист Служби безпеки України від 26 червня 2022 року № 5/7/2/2-4759дск, який слугував підставою для втрати довіри з боку роботодавця, є протиправним, оскільки його причетність до вчинення злочинів проти державного суверенітету не доведена в законному порядку і не встановлена обвинувальним вироком суду. Зазначає, що його виїзд 19 червня 2022 року з міста Енергодар Запорізької області до тимчасово окупованого Криму було здійснено вимушено, під загрозою втрати життя, а відеозвернення на території рф (м. сочі), яке опубліковано 23 червня 2022 року в мережі Інтернет на Ютуб, записано під тиском та тортурами російських правоохоронних органів, «з папірця». Також зауважує, що 23 червня 2022 року відповідач у власному телеграм-каналі та на офіційному сайті підтвердив, що це відозвернення відбулось під примусом російських загарбників. Крім того позивач вказує на те, що в порушення вимог ч. 3 ст.40 КЗпП України його звільнення відбулось за відсутності згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є. Вважає, що такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, адже принижено гідність, знищено авторитет та довіру серед колег та громадян України, що вплинуло на стан його здоров'я. За таких обставин представник ОСОБА_1 просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ ДП «НАЕК Енергоатом» від 11 липня 2022 року № 808-к «Про звільнення»; поновити на роботі у ВП ЗАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаді заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації(на сьогодні філія «ВП ЗАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом»); стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 2 192,47 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 19.05.2023); стягнути 100 000,00 грн моральної шкоди та здійснити розподіл судових витрат.
22.02.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування заперечень проти позову представником відповідача у відзиві зазначено наступне. Узв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в України запроваджений та діє до теперішнього часу воєнний стан. 04.03.2022 м. Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом», де працював позивач, були захоплені військовими силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Енергодарська міська територіальна громада внесена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року (затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75). ДП «НАЕК «Енергоатом» внесено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83). Тобто, безпека держави та населення України поставлені у безпосередню залежність від сталої роботи об'єктів ДП «НАЕК «Енергоатом» і, в першу чергу, атомних електростанцій. Країна-агресор ставить за мету знищення України як держави та з початку військового вторгнення постійно здійснює атаки на об'єкти критичної інфраструктури України. Відповідач вказує на те, що на підставі наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 11 липня 2022 року № 808-к «Про звільнення» заступник начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» ОСОБА_1 дійсно був звільнений з роботи першим робочим днем після закінчення відпустки 20 липня 2022 року. Позивач був звільнений відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України - втрата довір'я до нього з боку роботодавця. Цьому наказу про звільнення передував лист Служби безпеки України від 26.06.2022 № 5/7/2/2-4759дск «Щодо колабораційної діяльності працівника ВП ЗАЕС», згідно з яким з'ясувалося, що позивач у власному опублікованому відеозверненні та інтерв'ю російським журналістам повідомив про збір інформації стосовно патріотично налаштованих осіб та подальшу передачу такої інформації збройним силам рф. Також публічно заперечив здійснення рф збройної агресії проти України. Відозвернення було розміщено ІНФОРМАЦІЯ_1 на багатьох ресурсах в мережі Інтернет, зокрема за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3. На даний час це інтерв'ю розміщено за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4. Інтерв'ю російським журналістам міститься також в мережі Інтернет. Вважає, що оскільки відсутня інформація щодо примушення ОСОБА_1 до висловлювань, які містяться у цьому відеозверненні та у інтерв'ю, це свідчить про добровільність таких дій останнього і визнання ним окупаційної влади.Відповідач зазначає, що згідно з абз. 2 п. 2.20 Розділу 2 Посадової інструкції заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС 00.СО.ІП.02-21 на ОСОБА_1 , відповіднодо функціонального змісту своєї діяльності, а також з метою виконання встановлених у ВП ЗАЕС вимог, покладено обов'язки, характерні для професійної групи «керівники» середньої ланки управління, зокрема в галузі управління матеріальними ресурсами, а саме: забезпечувати аналіз потреби підрозділу в послугах сторонніх організацій і підготовку пропозицій до плану договірних робіт ВП ЗАЕС (п. 2.58); організовувати аналіз даних маркетингу, технічної інформації постачальників, підготовку пропозицій і обґрунтувань щодо вибору постачальників послуг для потреб підрозділу (п. 2.59); забезпечувати у разі закупівлі товарів, робіт, послуг своєчасне передання в підрозділ-куратор необхідних технічних вимог і умов на товари, роботи або послуги, а також погодження їхніх технічних характеристик у ДП «НАЕК «Енергоатом», відповідних наглядових органах України, підрозділах ВП ЗАЕС (п. 2.60); забезпечувати відповідність технічних характеристик, номенклатури і якості товарів, технічних вимог і умов на роботи або послуги встановленим технічним вимогам і графікам ремонтів блоків (п. 2.61); забезпечувати контроль своєчасності, повноти та якості виконання контрагентом договірних зобов'язань, а також обґрунтованість трудовитрат контрагента під час виконання ним робіт (надання послуг) (п. 2.62); забезпечувати контроль наявності сертифіката відповідності продукції в комплекті супровідної документації (за необхідності) під час оформлення договору на постачання, виготовлення продукції, облік і зберігання сертифікатів (п. 2.63); забезпечувати одержання, доставку й видачу у виробництво матеріальних ресурсів для забезпечення робіт підрозділу (п. 2.64); забезпечувати збереження та облік матеріальних цінностей (п. 2.65). Окремо відповідач вказуєпро те, що Посадовою інструкцією на ОСОБА_1 було покладено обов'язки, зокрема щодо забезпечення надійного та справного стану виробничих будівель та споруд, закріплених за підрозділом, правильну їхню експлуатацію, своєчасне ведення технічного обслуговування та виконання в них поточних і капітальних ремонтів. Забезпечувати призначення осіб, відповідальних за експлуатацію та безпечний стан устаткування, будівель та споруд підрозділу, техногенну, пожежну безпеку, охорону праці (п. 2.34), а тому подальше виконання ОСОБА_1 покладених на нього Посадовою інструкцією задач та обов'язків, з огляду на його активну публічну комунікацію з окупантами та підтримку їх дій в умовах дії воєнного стану ставить під загрозу безпечне функціонування об'єктів Запорізької АЕС та, відповідно, загрожує безпеці України. Зазначені винні дії ОСОБА_1 критично вплинули на впевненість ДП «НАЕК «Енергоатом» у його подальших діях при виконані ним покладених на нього Посадовою інструкцією завдань та обов'язків, зокрема щодо організації діяльності управління щодо систематичного збору, обробки та аналізу будь-якої інформації, пов'язаною з діяльністю ВП ЗАЕС (п. 2.8), що обґрунтовано призвело до втрати довіри відповідача до ОСОБА_1 . Вважає, що зазначені вище обставини свідчать про наявність усіх умов для можливості звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст.41 КЗпП України, оскільки задачі та обов'язки позивача на посаді заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС, визначені Посадовою інструкцією 00.СО.ІП.02-21, передбачають безпосереднє обслуговування товарних цінностей, а вчинені винні дії ОСОБА_1 (відеозвернення та інтерв'ю російським журналістам, у якому він заперечує факт збройної агресії рф) спричинили втрату ДП «НАЕК «Енергоатом» довіри до позивача.
Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Позивач не скористався своїм правом щодо подання відповіді на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 30.06.2023 задоволені клопотання представника позивача щодо зміни предмета позову та представника відповідача про витребування доказів.
Протокольною ухвалою суду від 15.05.2024 вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.05.2024 у підготовчому судовому засіданні залучено до участі правонаступника відповідача - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та задоволені клопотання представника позивача щодо дослідження електронних доказів та представника відповідача щодо допиту свідків.
Ухвалою суду від 15.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. Додатково зазначили, що з позивачем не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність, а також спірний наказ підписано не уповноваженою особою, адже відповідно до п. 1.5 Посадової інструкції позивача звільнення із займаної посади здійснюється наказом генерального директора ВП ЗАЕС відповідно до чинного законодавства. Зазначає, що інтерв'ю позивача російським журналістам не може бути належним доказом протиправних дій позивача адже воно розміщене на пропагандистських сайтах.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та надані нею докази. Просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Додатково зазначила, що з позивачем не потребувалося укладання договору про повну матеріальну відповідальність, адже його посади немає у відповідному Переліку посад, затвердженому Мінсоцполітики, також Посадовою інструкцією позивача не передбачено укладання такого договору. Зазначила, що відповідно до п. 17 Розділу 64 Статуту ДП «НАЕК «Енгергоатом» повноваження керівника підприємства переважають над повноваженнями генеральних директорів відокремлених підрозділів, а тому спірний наказ підписано уповноваженою особою - президентом Компанії. Щодо спростування відповідачем інформації про комунікацію ОСОБА_1 з окупантами повідомила, що цей доказ не є належним та допустимим, адже доступ до корпоративного акаунта Компанії у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм позивач мав (п. 2.1. Посадової інструкції), встановити її автора неможливо.
Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши наявні докази та надавши їм відповідну оцінку, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1, ч.5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ч.3 ст. 82 ЦПК України обставини визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено і не заперечується відповідачем, що позивач ОСОБА_1 з 18 лютого 2021 року працював заступником начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» (м. Енергодар Запорізької області) і був звільнений з роботи 20 липня 2022 року.
Судом було досліджено Статут ДП «НАЕК «Енергоатом» та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом досліджена Посадова інструкція заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС 00.СО.ІП.02-21, яка затверджена т.в.о генерального директора ВП ЗАЕС 15.03.2021, з якою був ознайомлений позивач, що ним не заперечується, і встановлено, що на ОСОБА_1 , як заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС, було покладено такі задачі та обов'язки:
п. 2.58 - забезпечувати аналіз потреби підрозділу в послугах сторонніх організацій і підготовку пропозицій до плану договірних робіт ВП ЗАЕС;
п. 2.59 - організовувати аналіз даних маркетингу, технічної інформації постачальників, підготовку пропозицій і обґрунтувань щодо вибору постачальників послуг для потреб підрозділу;
п. 2.60 - забезпечувати у разі закупівлі товарів, робіт, послуг своєчасне передання в підрозділ-куратор необхідних технічних вимог і умов на товари, роботи або послуги, а також погодження їхніх технічних характеристик у ДП «НАЕК «Енергоатом», відповідних наглядових органах України, підрозділах ВП ЗАЕС;
п. 2.61 - забезпечувати відповідність технічних характеристик, номенклатури і якості товарів, технічних вимог і умов на роботи або послуги встановленим технічним вимогам і графікам ремонтів блоків;
п. 2.62 - забезпечувати контроль своєчасності, повноти та якості виконання контрагентом договірних зобов'язань, а також обґрунтованість трудовитрат контрагента під час виконання ним робіт (надання послуг);
п. 2.63 - забезпечувати контроль наявності сертифіката відповідності продукції в комплекті супровідної документації (за необхідності) під час оформлення договору на постачання, виготовлення продукції, облік і зберігання сертифікатів;
п. 2.64 - забезпечувати одержання, доставку й видачу у виробництво матеріальних ресурсів для забезпечення робіт підрозділу;
п. 2.65 - забезпечувати збереження та облік матеріальних цінностей.
У пунктах 2.29-2.50 Посадової інструкції заступника начальника управління роботи з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС встановлено, зокрема обов'язок щодо збереження ядерної та енергетичної безпеки на атомній станції.
Також судом встановлено, що цією Посадовою інструкцією на позивача покладені завдання та обов'язки, зокрема щодо формування соціально-орієнтовного іміджу Запорізької АЕС за допомогою існуючих засобів соціальної комунікації глобальної мережі Інтернет (п. 2.1), організації діяльності управління щодо систематичного збору, обробки та аналізу будь-якої інформації, пов'язаною з діяльністю ВП ЗАЕС (п. 2.8) та інші обов'язки, використовуючи виділені в його розпорядження ресурси та повноваження.
Пунктом 5.2 Посадової інструкції заступника начальника управління з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС визначено, що у процесі своєї діяльності працівник повинен знати й застосовувати на практиці, зокрема закони України, постанови, розпорядження, накази та інші керівні і нормативні матеріали (документи) вищих організацій, що регламентують діяльність в області роботи з громадськістю та засобами масової інформації.
Відповідно до розділу 4 Посадової інструкції працівник несе відповідальність: за неналежне виконання завдань і обов'язків, передбачених Розділом 2 цієї посадової інструкції, відповідно до виробничої та організаційно-розпорядчої документації ДП «НАЕК «Енергоатом» і ВП ЗАЕС, чинного законодавства (п. 4.1); за порушення законодавства в сфері використання ядерної енергії та інших чинних законодавчих актів ним особисто й підлеглим персоналом (п. 4.2).
Згідно із наказом від 11 липня 2022 року № 808-к ОСОБА_1 було звільнено з посади першим робочим днем після закінчення відпустки 20 липня 2022 року за втрату довір'я до нього з боку власника, на підставі п. 2 ст.41 КЗпП України. Основною підставою для прийняття наказу був лист СБУ від 26.06.2022 № 5/7/2/2-4759дск «Щодо колабораційної діяльності працівника ВП ЗАЕС», згідно з яким з'ясувалося, що Позивач у власному опублікованому відеозверненні та інтерв'ю російським журналістам повідомив про збір інформації стосовно патріотично налаштованих осіб та подальшу передачу такої інформації збройним силам рф. Також публічно заперечив здійснення рф збройної агресії проти України.
Цей наказ не містить дату ознайомлення. Позивач вказує на те, що він отримав копію наказу через месенджер Телеграм 19.07.2022, що не спростовано відповідачем.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Відповідно до частин 3, 6 ст. 43 Конституції України - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 43 Конституції України задекларовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч.1 с. 21КЗпП України).
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Порядок звільнення - це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:
1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);
2) винна дія працівника;
3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 у справі №546/243/20.
При розгляді подібних справ слід з'ясовувати, у чому полягають винні дії працівника, які призвели до втрати довіри до нього. У такому разі не має значення форма вини (умисел або необережність), проте, враховуючи сформовану судову практику, можна констатувати, що зазвичай дії, що дають підставу розірвати трудовий договір за цим пунктом, зумовлюються саме корисливим мотивом, що вказує на усвідомлення особою вчинення відповідного діяння та бажання настання певних наслідків.
Обов'язок обґрунтувати втрату довіри до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об'єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних дій. Недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі роботодавця. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він вчинив навмисно або з необережності і завдав або міг завдати шкоду, що дає підстави власнику або уповноваженому ним органу висловити йому недовіру.
Водночас доведення «втрати довіри» роботодавця до звільненого працівника є наслідком винних дій останнього, тому не потребує окремого доказування і встановлюється, зокрема за внутрішнім переконанням суду. КЗпП України не вимагає повторюваності таких дій, тобто одного інциденту достатньо для звільнення, оскільки створюється загроза їхньої повторюваності.
У справах про поновлення на роботі працівника, звільненого в порядку п. 2 ч. 1 ст.41 КЗпП України винні дії працівника можуть бути як умисними, спрямованими на настання несприятливих, зокрема не тільки матеріальних, але і репутаційних наслідків для роботодавця, так і необережними. Винні дії при цьому не обов'язково повинні характеризуватися завданням матеріальних збитків роботодавцю, аби останній втратив до нього довіру.
Для звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не обов'язково, щоб працівник протиправними діями завдав шкоди роботодавцеві. Достатньо, щоб цими діями створювалася загроза завдання такої шкоди.
У сфері трудових відносин довіра до суб'єкта трудової діяльності розглядається як результат суб'єктивного сприйняття роботодавцем працівника й оцінки результатів його трудової діяльності, тому звільнення працівника на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, належить до суб'єктивних причин припинення трудового договору за ініціативою роботодавця.
Під втратою довіри розуміється негативна оцінка роботодавцем працівника (оціночне поняття), що зумовлена невиконанням чи неналежним виконанням працівником трудової функції, безпосередньо пов'язаної з обслуговуванням грошових та товарних цінностей або вчиненням інших протизаконних дій, підтверджених конкретними фактами.
Оціночні поняття трудового права - це абстрактні думки про властивості, якість і цінність явищ, дій, осіб тощо, які у формі слів загального вжитку або словосполучень використані в текстах норм трудового права, характеризують будь-який елемент трудових та тісно пов'язаних із ними відносин і в силу своїх логічних особливостей повно й остаточно не конкретизовані в жодному нормативному акті як самим нормотворцем, так і уповноваженими ним суб'єктами, остаточна конкретизація якого здійснюється суб'єктом у процесі застосування норми, що містить його в кожному конкретному випадку, обумовлена об'єктивними та суб'єктивними чинниками, внаслідок чого здійснюється індивідуальне піднормативне регулювання трудових відносин.
Саме через законодавчу невизначеність термін «втрата довіри» не є прозорим, тому не існує чіткого переліку доказів, якими може бути доведена наявність цієї обставини. Водночас це дає широку дискрецію судам оцінити дії чи бездіяльність на предмет того, чи можуть вони похитнути довіру роботодавця до працівника чи ні. Фактично йдеться, з одного боку, про оцінку враження (переконання) роботодавця щодо довіри чи недовіри працівникові, з іншого боку, суддя сам оцінює з диспозиції роботодавця (коли суддя «дивиться» на ситуацію крізь оптику роботодавця) дії працівника на предмет довіри чи недовіри. Загалом це відповідає римській максимі discretion est scire per legem quid sit justum (розсуд полягає в тому, щоб розрізняти за законом, що є справедливим). У цьому контексті вбачається, що суд, ґрунтуючись на власному переконанні, дає оцінку переконанням роботодавця, тим самим підтверджує чи спростовує об'єктивність, підставності втрати довіри.
Категорія «довіра», її втрата є елементами приватного життя людини, її ставлення до іншої чи інших осіб, що, у свою чергу, дає можливість у подальшому вибудовувати взаємини більш чи менш близькими. Фіксація у законодавстві втрати довіри між працівником (підлеглим) та роботодавцем (керівником) хоч і ґрунтується на спільних витоках, є все ж таки іншими. У цих відносинах не йдеться про довіру крізь призму приватності, а все ж таки крізь призму публічності (формальних взаємин). Тому при застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України необхідно втрату довіри тлумачити, зокрема з диспозиції формальності відносин, які складаються між працівником і роботодавцем.
Також суд зауважує, що згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.01.2019 у справі № 214/1031/16-ц та від 20.03.2019 у справі № 320/7547/17 під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов'язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов'язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями.
Належність позивача до спеціальних суб'єктів трудових правовідносин, на яких поширюється дія п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, є істотною обставиною, яка підлягала встановленню.
Дослідивши Посадову інструкцію заступника начальника управління з громадськістю та засобами масової інформації ВП ЗАЕС судом встановлено, що на ОСОБА_1 , з метою виконання встановлених у ВП ЗАЕС вимог, покладено виконувати обов'язки, характерні для професійної групи «керівники» середньої ланки управління, зокрема в галузі управління матеріальними ресурсами, забезпечувати збереження та їх облік (п. 2.58 - 2.65).
Законодавець не наводить чіткого поняття товарних цінностей.
Матеріальними цінностями є речі, що мають певну цінність у вигляді майна, предметів товарів.
Ураховуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, особливий характер і коло функціональних обов'язків працівника засобів масової інформації (пункти 2.1 - 2.13 Посадової інструкції), який має доступ до об'єкта критичної інфраструктури, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, працював на ньому безпосередньо, такий працівник - ОСОБА_1 є спеціальним суб'єктом трудових правовідносин. Позивачу були ввірені не просто матеріальні цінності, які можна згодом компенсувати чи відшкодувати, а й обов'язок щодо збереження ядерної та енергетичної безпеки на Запорізькій атомній електричний станції (п. 2.29 - 2.50 Посадової інструкції), який не має матеріального (грошового) еквівалента, але має значення не тільки для роботодавця, але і для всього людства та екосистеми.
Отже, судом встановлено, що позивач є суб'єктом, на якого поширюються положення п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Щодо обставин, які слугували підставою для втрати довір'я, суд зазначає таке.
Положеннями законодавства про інформацію, де інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі встановлено, що інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини (ст. 1, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про інформацію»).
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову відповідальність згідно із законами України (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про інформацію»).
У зв'язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Покладено обов'язок на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
04 березня 2022 року м. Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електростанція» ДП «НАЕК «Енергоатом» були захоплені військовими силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Цей факт є загальновідомим, а тому не потребує доказування.
ДП «НАЕК «Енергоатом» внесено до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83). Тобто, безпека держави та населення України поставлені у безпосередню залежність від сталої роботи об'єктів ДП «НАЕК «Енергоатом» і, в першу чергу, атомних електростанцій.
Основною підставою для прийняття наказу від 11 липня 2022 року № 808-к про звільнення ОСОБА_1 було оприлюднення відеоматеріалу та інтерв'ю російським журналістам у загальнодоступних джерелах, де останній, перебуваючи на території рф, повідомив про збір інформації стосовно патріотично налаштованих осіб та подальшу передачу такої інформації збройним силам рф. Також публічно заперечив здійснення рф збройної агресії проти України.
10.10.2024 судом були досліджені електроні докази, надані представником позивача, а саме відеозвернення позивача. На відео було показано, як ОСОБА_1 на території рф у м. сочі, знаходячись на вулиці, де навколо дерева розповідає про те, як його звати, де працює та як вирішив провести відпустку у м. сочі. Повідомив дослівно про таке «в г. сочи очень красиво, приветливые люди, дружелюбные, все совершенно не так как нам показывают в СМИ, никому не верте. Хочу дать опровержение по моему прошлому видеообращению по поводу обстрела атомной станции российскими военнослужащими. Эта была информация передана ВВС, я ее озвучил по команде генерального директора атомной станции Игоря Мурашова. Сейчас я понимаю что эта информация была неправдивой. Митинги, которые проводились в городе Энергодар, они проходили за границами города и были в дали от атомной станции. После моего прошлого обращения мне звонили много международных СМИ, но киевские власти запретили давать комментарии».
Також судом було досліджено інтерв'ю ОСОБА_1 російським журналістам, яке наявне в мережі Інтернет, роздруківка наявна в матеріалах справи.
Крім того, судом дослідженолист СБУ від 11.06.2024 № 8/2/2-8819 в якому вказано, що в рамках кримінального провадження № 22022080000001107 від 02.07.2022 за частинами 1, 6 ст. 111-1, ч. 1 ст. 438 КК України, де фігурантом є ОСОБА_1 триває досудове розслідування. Також в рамках цього кримінального провадження досліджуються обставини, викладені у заяві ОСОБА_1 щодо його незаконного затримання та катування співробітниками фсб рф у м. Сочі в період з 21.06.2022 по 10.07.2022.
У судовому засіданні 10.10.2024 судом було допитано свідка ОСОБА_3 , а в судовому засіданні 21.11.2024 свідка ОСОБА_4 , які були керівниками (генеральними директорами ВП ЗАЕС) позивача та підтвердили, що Посадова інструкція позивача передбачала роботу з матеріальними ресурсами. Повідомили суду про те, що позивач активно займався роботою з молоддю та освітлював події щодо захоплення росіянами атомної станції.
За таких підстав, дії ОСОБА_1 , які виразилися у активній комунікації з окупантами в умовах воєнного стану та в умовах захоплення атомної електростанції російськими військовими, у поєднані з обов'язком відповідача щодо збереження ядерної та енергетичної безпеки на атомній станції, обґрунтовано викликали втрату довір'я до ОСОБА_1 з боку роботодавця і стали підставою для його звільнення за п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України.
Очевидно, що в існуючому спорі за встановлених судом обставин індивідуальне право позивача нівелюється загальними засадами забезпечення ядерної та енергетичної безпеки, тобто публічним інтересом.
Відтак, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.41 КЗпП України було здійснено роботодавцем із дотриманням вимог трудового законодавства.
Суд критично оцінює доводи представника позивача щодо звернення до правоохоронних органів із заявами про порушення кримінальної справи щодо викрадення та катування позивача невстановленими особами на території тимчасово окупованого Криму та м. сочі рф, як на доказ примушення до відозвернення, оскільки відомості про можливе кримінальне правопорушення були внесені за заявою представника позивача лише 31.08.2022 в той час як позивач звернувся до суду з позовом 19.08.2022, а оскаржуваний наказ прийнятий 11.07.2022. Остаточне рішення у кримінальному провадженні відсутнє. Також слід зазначити, що вказані докази не містять інформації щодо предмета доказування у цьому трудовому спорі.
Суд відхиляє доводи позивача щодо неправомірності звільнення його з роботи у зв'язку з відсутністю згоди виборного профспілкового органу, оскільки відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органі.
Також суд не погоджується з доводами сторони позивача про те, що відсутність укладеного письмового договору роботодавця з позивачем про повну матеріальну відповідальність є додатковою підставою того, що дія п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України на нього не поширюється виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 135 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Посада заступника начальника управління з громадськістю та засобами масової інформації відсутня у Переліку посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань секретаріату всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року N 447/24 (далі - Перелік). При цьому суд зазначає, що факт не укладення з позивачем договору про повну матеріальну відповідальність не спростовує факту належності позивача до осіб, яких може бути звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, про що зазначено вище.
При цьому відсутність у Переліку посади заступника начальника управління з громадськістю та засобами масової інформації само по собі не може свідчити про неправомірність звільнення позивача за втрату довіри, оскільки Перелік не містить обмеження права роботодавця на укладення такого договору з працівниками, які виконують інші роботи, а також не містить обов'язку укладання такого договору.
Також суд враховує, що допитані в судовому засіданні свідки підтвердили ті фактичні обставини спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, однак ці докази мають здебільше субсидіарний характер, оскільки обставини, які підлягали з'ясуванню, встановлені на підставі перелічених вище доказів.
Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відбулось із дотриманням вимог КЗпП України і Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі необхідно відмовити. Як наслідок, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн суд зауважує, що вони є похідними від вищенаведених вимог. Відмова у задоволенні таких вимог обумовлює й відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
При цьому завдання моральної шкоди позивачеві не підтверджено належними та допустимими доказами, вина відповідача у її заподіянні не встановлена, причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та поведінкою відповідача відсутній.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Усі інші пояснення учасників справи, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених у цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст. 89 ЦПК України, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.4,5,13,259,263-265,273,279,353-355 ЦПК України, ст. 4, ст.ст. 22,41,42,43, 135 КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 24.02.2025 року.
Суддя: