Справа №760/8794/23
Провадження № 2/760/1514/25
24 лютого 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Череватий П.М. звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 100000 грн завданої йому моральної шкоди та понесені позивачем судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29 березня 2022 року інспектором Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №258630, за ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2022 року у справі №607/4356/22 за результатами розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження у справі було закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, 15 квітня 2022 року, іншим інспектором Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, відносно ОСОБА_1 було складено ще один протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №097256, відповідно до якого позивачу також інкримінувалось вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, яке мало місце 29 березня 2022 року.
Проте, постановою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2023 року у справі №607/5067/22 за наслідками розгляду вказаного вище протоколу, провадження у справі було закрито у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Також вказаною постановою було встановлено діях поліцейських провокацію стосовно вчинення адміністративного правопорушення.
Окрім того, 29 березня 2022 року, у зв'язку із складання зазначених вище адміністративних матеріалів, автомобіль «Peuguet 307», д.н.з. НОМЕР_1 , який на той час перебував у власності позивача, був тимчасово затриманий та доставлений на спеціальний майданчик, що підтверджується актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 29 березня 2023року. Перебування у власності позивача вказаного автомобіля підтверджується відомостями зазначеними у вказаних вище протоколах.
Позивач вважає, що у зв'язку із незаконним здійсненням щодо нього провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, які в подальшому були закриті судом за відсутністю складів адміністративних правопорушень, йому було завдано моральної шкоди яка полягає у наступному.
Наявність вище вказаних судових справ призвели до приниження честі та гідності позивача, порушення його нормальних життєвих зв'язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації його життя, завдали позивачу стресу, що полягав у підвищеній тривожності, відсутності апетиту, безсонні та відчаї від свавілля працівників патрульної поліції. Позивач був позбавлений можливості користуватися належним йому автомобілем та витратив свій час і зусилля для його повернення.
Також, позивач був змушений звертатися до адвоката для доведення своєї невинуватості та незаконності дій поліцейських. У житті позивача були вишенні зміни та незручності, пов?язані із необхідністю витрачати свій час і зусилля щоб добиратися у м. Тернопіль для консультації з адвокатом, брати участь у судових засіданнях з розгляду вище вказаних судових справ.
Крім того, моральні страждання проявляються у переживаннях щодо розголосу факту його затримань та притягнення до адміністративної відповідальності за місцем проживання. Неправдиве обвинувачення позивача у вчинені правопорушення негативно вплинуло на його стосунки з сусідами, знайомими, оскільки ОСОБА_1 неодноразово отримував судові повістки, що викликало нездоровий інтерес до його особи, поставлено під сумнів його честь та гідність.
Таким чином, позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 100000 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою суду від 25 квітня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29 травня 2023 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
12 червня 2023 року до суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Департаменту просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, покликаючись на наступне. Вважає, що вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтвердили заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, інших витрат немайнового характеру. Крім того зазначає, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії а бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Крім того, визначений позивачем розмір моральної шкоди 100000 грн не відповідає принципам розумності та справедливості, а також не надано доказів на підтвердження такого розміру моральної шкоди. Вважає, що вимога про стягнення 10000 грн витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, оскільки витрати є неспівмірними із даною категорією справ.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 29 березня 2022 року інспектором Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Старченком І.А., відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №258630, за ч.1 ст.130 КУпАП, відповідно до змісту якого, 28 березня 2022 року о 13 год. 30 хв в м. Тернопіль по вул. Гайова, 56, водій, керуючи ТЗ Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 перебував у стані наркотичного сп'яніння. Огляд на стан наркотичного сп'яніння проводився в медичному закладі КНП «ТОМЦСНЗ» ТОР.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2022 року у справі №607/4356/22 за результатами розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
15 квітня 2022 року інспектором Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Ткачем А.І., відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №097256, відповідно до змісту якого 29 березня 2022 року о 21 год. 00 хв. в м. Тернопіль, вул. Підволочиське шосе, водій керував автомобілем Peugeot 307, д.н.з. НОМЕР_1 в стані наркотичного сп'яніння. Огляд проводився КНП «ТОЦСНЗ» ТОР, висновок лікаря №104, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР, зо що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2023 року у справі №607/5067/22 за наслідками розгляду вказаного вище протоколу, провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито, у зв?язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Представник позивача стверджує, що через незаконне накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 зазнав душевних страждань у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду в сумі 100000 грн.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах статті 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є здійснення посадовими особами Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції відносно позивача адміністративних проваджень за порушення Правил дорожнього руху, проте даних про застосування до нього адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо не було установлено, тому до даних спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Як встановлено з постанови судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2022 року у справі №607/4356/22 провадження у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, постановою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2023 року у справі №607/5067/22 провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито, у зв?язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Доводи представника відповідача про те, що жодним рішенням не встановлено протиправності дій працівників поліції, суд не приймає з огляду на те, що у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №686/16847/17 (провадження №61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі №303/7352/18 (провадження №61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі №591/1001/17 (провадження №61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі №726/837/20 (провадження №61-2647св21) та від 07 вересня 2022 року у справі №289/2110/21 (провадження №61-5136св22).
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу та інше).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог статей 1167, 1174 ЦК України позивач вправі за рахунок коштів Державного бюджету України вимагати відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого.
Сам по собі факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні норм статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування, заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок таких дій посадової особи державного органу.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду позивач посилається на те, що посадові особи відповідача вчинили протиправні дії щодо нього, що підтверджено рішеннями судів.
Неправомірними діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Виходячи з наведеного та з урахуванням того, що постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року та від 09 січня 2023 року провадження по справах про притягнення до адміністративної відповідальності позивача було закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, тобто позивача було безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги, нервозності та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, які він не вчиняв.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відтак, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу і коштів для доведеності своєї невинуватості, а тому вважає, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду у розмірі 3000 грн.
При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Водночас, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі №818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі №761/7165/17.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01)).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, позивачем до суду, для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги №б/н, укладеного 12 квітня 2023 року між адвокатським об'єднанням «Віфікс» в особі керуючого партнера - адвоката Череватого П.М. та ОСОБА_1 ; копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 12 квітня 2023 року.
Суд враховує складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони, і робить висновок про те, що слід відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 300 грн.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280, 353, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 (триста) гривень в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646.
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова