Справа № 758/318/25
Категорія 38
21 лютого 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Вигівська В. В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою, -
В січні 2025р. до Подільського району суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 січня 2017р. ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 200 000 доларів США, про що власноруч написав розписку. Борг в сумі 200000 дол.США ОСОБА_2 зобов'язувався повернути до 17 січня 2020 р..
Сторони передбачили, що в разі неповернення боргу до 17 січня 2020р. відповідач зобов'язувався сплачувати 5% річних за користування грошовими коштами після 17 січня 2020р., але не більше ніж до 17 січня 2022р.
Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що згідно домовленостей боргу строк до 17 січня 2020 року відповідачем повернуто не було. За 2 роки користування грошовими коштами за період з 17 січня 2020р. по 17 січня 2022 року відповідач сплатив позивачу 20000 доларів США як відсотки за договором, а починаючи з січня 2022 року сплату 5% річних боржник припинив, грошові кошти не повернув.
Позивач зазначає, що відповідач продовжує користуватися його грошовими коштами, борг не повертає, посилаючись на неможливість повернення через військовий стан Україні.
Позивач зазначає, що на підтвердження боргових зобов'язань має оригінал розписки, договір позики вчинено у письмовій формі.
Вказує, що починаючи з 18 січня 2022р. ОСОБА_2 повинен був повернути борг ОСОБА_1 , а також сплатити 3 % річних, які передбачені цивільним законодавством, оскільки своєчасно грошові кошти так і не повернув.
Позивач зазначає, що зважаючи на те, що договором було передбачено 5 % річних лише у період з 17 січня 2020р. по 17 січня 2022р., то не має право нараховувати такі відсотки за користування грошовими коштами після 17.01.2022. Втім, у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, позивач має право на отримання від боржника 3% річних, які встановлені статтею 625 ЦК України як міра відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з останнього на його користь 200000 доларів США як суму основного боргу, 17 852 доларів США як 3 % річних за період з 18 січня 2022р. по 8 січня 2025р. , та судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 13.01.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі; призначене підготовче судове засідання на 21 лютого 2025р.
У підготовче судове засідання з'явилися позивач та відповідач.
Позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, продемонстрував суду оригінал розписки про отримання у борг 200000 доларів США, копія якої наявна в матеріалах справи. Пояснив, що борг не повернуто; починаючи з 18 січня 2022р. позивач нарахував 3 % річних як міру відповідальності за невиконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовчому судовому засіданні визнав позовні вимоги, заявлені позивачем. Пояснив, що дійсно отримав у борг 200000 дол. США на купівлю яхти, на якій був капітаном. Втім, туристичний бізнес не пішов, утримання яхти потребує великих витрат; введений воєнний стан суттєво вплинув на можливість своєчасного повернення ним боргу. Відповідач погодився з правильністю розрахунків 3% річних за період з 18 січня 2022р. по 8 січня 2025р. у розмірі 17852 доларів США.
Про визнання позовних вимог відповідач надав суду письмову заяву про визнання позову. Судом було роз'яснено наслідки визнання позовних вимог, заявлених позивачем.
Заслухавши пояснення позивача та відповідача, беручи до уваги, що відповідач визнав позовні вимоги, суд вважав за можливе прийняти визнання позову відповідачем, адже таке не суперечить інтересам сторін та третіх осіб.
Зокрема, судом встановлено що 17 січня 2017р. ОСОБА_2 власноручно написав розписку, якою підтвердив, що взяв в борг у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 200000 доларів США. Борг зобов'язався повернути до 17 січня 2020р., а в разі неповернення боргу до цієї дати - зобов'язався сплачувати 5 % річних за користування грошовими коштами після 17 січня 2020р., але не більше ніж до 17 січня 2022р. (а.с.10).
Судом встановлено, та не заперечувалась самим відповідачем, що борг у розмірі 200 000 доларів США кредитору ОСОБА_1 відповідач не повернув, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Вимогами ч.1 ст.1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
В свою чергу, приписами ч. 2 ст.1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідності до ч. 1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Під час розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що ним було надано у борг відповідачу грошові кошти в сумі 200 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 17.01.2017, а ОСОБА_2 борг станом на день розгляду справи судом не повернув.
У своїй постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14- ц Верховний Суд зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Судом з пояснень сторін було встановлено, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики. Борг за розпискою не повернуто, а відтак визнання позову відповідачем, що передбачає задоволення позовних вимог про стягнення боргу, ґрунтується на вимогах статей 525, 526, 530, 1046, 1047 ЦК України.
Одночасно із заявленням вимог про повернення суми основного боргу 200000 дол. США, позивач ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 18.01.2022 по 08.01.2025 у розмірі 17852 дол.США.
Така вимога позивача ґрунтується на вимогах статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на те, що грошове зобов'язання виражене у валюті, то інфляційне збільшення боргу (яке застосовується лише до національної валюти) до боргового зобов'язання у доларах США не застосовуються. Втім, право стягнути 3 відсотки річних застосовується до грошового зобов'язання, вираженого у будь-якій валюті.
Відтак, суд констатує, що позовні вимоги позивача про стягнення як суми основного боргу, так і трьох відсотків річних як міри відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, ґрунтується на вимогах закону.
Суд враховує вимоги статті 200 ЦПК України, відповідно до якої за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Враховуючи наявність письмової заяви про визнання позовних вимог, суд вважає за можливе ухвалити рішення по суті у підготовчому судовому засіданні.
Таким чином, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором позики, що оформлений розпискою, щодо повернення позивачеві суми позики, беручи до уваги факт визнання відповідачем позовних вимог в повному обсязі, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення на його користь з відповідача суми позики в розмірі 200000 дол.США та 3% річних за період з 18 січня 2022року по 8 січня 2025р. є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону. Відтак, на користь ОСОБА_1 слід стягнути 217852,00 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення становить за курсом НБУ (41,7316 грн. за 1 дол.) 9 091 312,52 грн. Розмір боргу у гривневому еквіваленті наводиться судом виключно для обрахунку судового збору; стягнення боргу повинне здійснюватися у валюті зобов'язання, тобто в доларах США.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 533, 1046, 1047, 1049, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за розпискою від 17 січня 2017р. у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) доларів США, а також 17852,00 доларів США як 3 % річних за період з 18 січня 2022р. по 8 січня 2025р., а всього стягнути 217 852,00 (двісті сімнадцять тисяч вісімсот пятдесят два) долара США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Т.В. Войтенко