Справа №: 630/894/24
Провадження № 2-а/630/1/25
Іменем України
21 лютого 2025 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого судді Малихіна О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Люботин Харківської області адміністративну справу № 630/894/24 (провадження № 2-а/630/1/25) за позовом ОСОБА_1 до поліцейського Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодова Дмитра Олександровича та Головного управління Національної поліції в Харківській області, з вимогами про наступне:
• визнати незаконною постанову ЕНА № 2414325 від 17 червня 2024 року, винесену поліцейським Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодовим Дмитром Олександровичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП;
• скасувати постанову ЕНА № 2414325 від 17 червня 2024 року, винесену поліцейським Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодовим Дмитром Олександровичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, як таку, що не відповідає вимогам закону, та у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення,
В якості обґрунтування заявлених вимог, з урахуванням усунених недоліків позовної заяви, ОСОБА_1 вказав, що 17 червня 2024 року відносно нього була складена постанова ЕНА № 2414325 про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, яке полягає у керуванні транспортним засобом мопедом Альфа, без номерного знаку, особою, позбавленою права керування транспортними засобами, чим порушено п. 2.1. ПДР. На нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400,00 грн. Але про винесення такої постанови він нічого не знав, до поки у нього не було заблоковано банківську карту через накладення арешту в межах виконавчого провадження. З постановою про накладення штрафу він зміг ознайомитися лише 25 липня 2024 року коли отримав від співробітника ВДВС фотокопію такої постанови через месенджер Вайбер. Ознайомившись з цією постановою, він звернувся зі заявою від 31 липня 2024 року до Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області про надання йому для ознайомлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення та доказів - відеозаписів з бодікамер поліцейських, які б підтверджувати вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. На його заяву начальником відділення поліції була надана відповідь від 14 серпня 2024 року про неможливість надання відеоматеріалів фіксації правопорушення з тієї причини, що сплив 30-денний строк їх зберігання. Отже у поліції відсутні докази вчинення правопорушення, в той час як він 17 червня 2024 року не вчиняв жодного правопорушення.
Також у позовній заяві ОСОБА_1 пояснив, що 17 червня 2024 року він вів в руках мопед по дорозі від свого будинку до свого знайомого, який проживає на тій же вудил ці, що й він сам, та який займається ремонтом мопедів, бо його мопед в той день не заводився. Саме на вулиці до нього під'їхали поліцейські на автомобілі та звинуватили у керуванні мопедом. Але він, ОСОБА_1 , заперечив проти таких звинувачень та наголосив на тому, що він саме веде мопед в руках на ремонт. Далі поліцейські перевірили його документи і поїхали собі. Позивач наголошує, що в його присутності поліцейські не складали ніякої постанови, бо тоді б він висловив свої заперечення проти неї. Тому в постанові відсутній його підпис, і відсутні докази того, що він відмовився від отримання такої постанови на місці складання.
Ухвалою від 14 жовтня 2024 року було відкрито провадження в справі та її розгляд призначений в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Для відповідачів був встановлений строк для подання відзиву.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду жодна зі сторін не подала.
У визначений судом строк відповідачем ГУНП в Харківській області в особі представника Тріска Д.О. подано відзив, в якому викладена вимога про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення з наступних підстав. Поліцейський СРПП Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодов Д.О. 17 червня 2024 року виконував службові обов'язки на підставі Закону України «Про Національну поліцію» уповноважений на виконання завдань з регулювання дорожнього руху, здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, а також уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення і складати постанови про накладення адміністративних стягнень. Окрім цього, з урахуванням умов воєнного стану, введеного на всій території України Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, та на підставі постанови КМУ № 1456 від 29 грудня 2021 року «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану» поліцейський Нефьодов Д.О. мав право проводити перевірку документів та огляд транспортних засобів. Отже дії поліцейського Нефьодова Д.О., який зупинив водія ОСОБА_1 під час керування мопедом для перевірки документів являються законними та відповідають вимогам п. 2.1. ПДР. Після встановлення особи водія ОСОБА_1 поліцейський Нефьодов Д.О. виявив той факт, що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами на підставі постанови Люботинського міського суду Харківської області № 630/210/24 від 26 березня 2024 року. Отже, поліцейським був встановлений факт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, та правомірно притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Також представник відповідача Тріска Д.О. у відзиві вказала, що при складанні оскаржуваної постанови поліцейський Нефьодов Д.О. діяв у відповідності до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року за № 1395, у відповідності до якої винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення не вимагає складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, та правомірно застосував до ОСОБА_1 санкцію ч. 4 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 20400,00 грн.
Відповідач - поліцейський СРПП Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодов Д.О. протягом встановленого судом строку відзив не подав.
В судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
17 червня 2024 року поліцейським Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Нефьодовим Д.О. було винесено постанову ЕНА № 2414325 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 20400,00 грн. в справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. В оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 17 червня 2024 року о 16-01 год. в м. Люботин на вул. Княжа, 16, керував мопедом Альфа, 49,9 куб.см, без державного номерного знаку, та був позбавлений права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а) ПДР, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП. Також в постанові вказано, що ОСОБА_1 відмовився від отримання копії постанови.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які керують транспортним засобом і які позбавлені права керування транспортними засобами; до них застосовується адміністративне стягнення у виді штрафу 20400,00 грн.
Вимога до водія щодо наявності у нього посвідчення подія на право керування транспортним засобом відповідної категорії закріплена в п. 2.1.а) ПДР України.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених вище, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року за № 1395, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Не подано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вчинення правопорушення до суду також і в порядку надання відзиву.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом.
Як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17 (провадження № К/9901/34580/18), сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова за своєю природою є результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення після збору та дослідження доказів вчинення такого правопорушення.
При цьому, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з п. 9 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі № 743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17.
Надаючи оцінку встановленим судом обставинам справи, суд враховує, що за правилами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Відповідні технічні прилади та технічні засоби поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
У даному випадку, для підтвердження факту порушення позивачем пункту п. 2.1.а) ПДР України відповідач в силу положень ст. 251 КпАП України мав би надати, зокрема, відеозапис події чи будь-які докази фото фіксації вчиненого позивачем правопорушення. Натомість постанова від 17 червня 2024 року ЕНА № 2414325 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, не містить інформацію про фіксацію порушення - відомості у п. 7 «До постанови додаються» відсутні.
Факт порушення позивачем ОСОБА_1 ПДР, а саме те, що водій 17 червня 2024р оку на вул. Княжа, 16, керував мопедом - не зафіксовано. На думку відповідача, доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, є оскаржувана постанова, а також постанова Люботинського міського суду Харківської області від 26 березня 2024 року, винесена в справі № 630/210/24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130, ст. 122-2 КУпАП.
Суд звертає увагу, якщо постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фіксацією правопорушення, цей доказ є неналежним. Вказані висновки узгоджуються з постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали.
Достатньою та необхідною правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення ПДР є наявність в її діях (бездіяльності) відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними доказами.
Проте, судом встановлено відсутність у діях позивача об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Суд вважає, що оскаржувана постанова була винесена без урахування всіх вимог закону.
Так, дослідивши складену постанову ЕНА № 2414325 від 17 червня 2024 року, суд вбачає, що жодних пояснень свідків та доказів здійснення фото- чи відеофіксації, які б підтвердили порушення позивачем ПДР, зокрема те, що він 17 червня 2024 року о 16-01 год. в м. Люботин на вул. Княжа, 16, керував мопедом Альфа, 49,9 куб.см, без державного номерного знаку, як особа, яка була позбавлена права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а) ПДР, крім викладених інспектором обставин, в постанові не міститься.
Доказів на спростування цих обставин відповідачами не надано.
Відповідачами не виконано обов'язку доведення правомірності прийнятого рішення, матеріали справи не містять доказів фіксації вчиненого позивачем правопорушення, не містять матеріали справи й інших доказів.
Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні матеріали відеозйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 17 червня 2024 року ЕНА № 2414325 та не підтверджується жодними іншими доказами.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що сторона відповідача не надала суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 2414325 від 17 червня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Одночасно суд вирішує питання щодо судових витрат. Згідно ч. 1, 7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 251, 252, 283 КУпАП, ст.ст. 6-10, 77, 139, 205, 241, 242, 246, 286 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 2414325 від 17 червня 2024 року, винесену інспектором Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодовим Дмитром Олександровичем, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, і закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутності в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - поліцейський Відділення поліції № 2 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області Нефьодов Дмитро Олександрович, адреса здійснення діяльності: Харківська область, Харківський район, м. Люботин, вул. Слобожанська, 34;
ГУНП в Харківській області, код 40108599, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 13.
Суддя О. О. Малихін