Справа № 212/1836/25
2-о/212/75/25
24 лютого 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Борис О.Н., ознайомившись із матеріалами заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Максимов Р.І., заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у зареєстрованому шлюбі, факту родинних відносин
встановив:
До Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Максимов Р.І., заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у зареєстрованому шлюбі, факту родинних відносин.
На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали вказаної справи були передані в провадження судді Борис О.Н.
Ознайомившись з заявою та доданими до неї документами, приходжу до висновку, що зазначена заява не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177, 293, 294, 318 ЦПК України з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів,що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи окремого провадження відповідно до вимог ст. 294 ЦПК України розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
За змістом статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Тобто в порядку цивільного судочинства встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна, припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.
Статтею 318 ЦПК України визначено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Заявник мотивує свою заяву тим, що вона є донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останнього залишилась частка у спадщині - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_3 фактично прийняв після померлих батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Однак, приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бикановим Р.І. відмовлено заявнику у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із відсутністю документів які підтверджують факт родинних відносин між ОСОБА_3 та його батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також документу, що підтверджує їх перебування у шлюбі.
Просила суд встановити факт перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , з моменту реєстрації шлюбу 26.08.1959 року по день смерті ОСОБА_4 , а також встановити факт того, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Суд зазначає, що мета встановлення юридичного факту для реалізації відповідного права має існувати саме на день звернення до суду.
Так, всупереч вимогам ст.ст. 315, 318 ЦПК України заявник не зазначив з якою метою він просить встановлення вищевказаних фактів, зокрема факту того, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та як встановлення вказаного факту родинних відносин між вищезазначеними особами безпосередньо вплине на можливість реалізації заявником своїх спадкових прав.
Окрім того, заявник зазначає, що одержати свідоцтво про народження або актовий запис про народження в даний час неможливо, у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 та у зв'язку з реєстрацією народження на території Татарстану РФ, з якими в України припинені дипломатичні відносини.
Водночас, заявник не додала до заяви доказів на підтвердження вказаного, а саме звернення заявника до відповідних органів та установ, за результатами розгляду якого була надана відповідь, що унеможливлює одержання таких відомостей або документів, що посвідчують ці факти.
Крім того, заявником не додано доказів про неможливість відновлення втрачених документів та того, що батьки ОСОБА_3 не перебували в іншому зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року, якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Суд звертає увагу, що недотримання вищевказаних вимог законодавства України є перешкодою до відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Додержання процесуальної форми і змісту позовної заяви / заяви є однією з обов'язкових вимог національного законодавства, що забезпечує право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.
Отже, вищевказані вимоги закону заявником не виконані, заява не містить підтверджень викладених фактичних обставин справи, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Таким чином, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, підтвердження та встановлення усіх обставин по справі позивачу необхідно надати до суду докази, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, на підтвердження заявлених вимог.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
При цьому, судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Максимов Р.І., заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у зареєстрованому шлюбі, факту родинних відносин слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення вищевказаних недоліків, повідомивши, що відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя
постановив:
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Максимов Р.І., заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у зареєстрованому шлюбі, факту родинних відносин залишити без руху та надати заявнику строк на усунення недоліків 5 (п'ять) днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Роз'яснити заявнику, що у разі невиконання ухвали в зазначений строк заява буде вважатись неподаною та буде повернена зі всіма доданими до неї документами.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала складена та підписана 24 лютого 2025 року.
Суддя О. Н. Борис