1Справа № 335/1640/24 2/335/83/2025
20 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Романько О.О., за участі секретаря Корсунової Г.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Штабовенка Д.В., представника відповідача адвоката Тивоненка Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,-
В лютому 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Штабовенка Д.В. звернулася до суду з позовом, в якому заявила вимоги до відповідача про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 02.09.2023 о 16:10 год. у м. Запоріжжі на регульованому сигналом світлофора перехресті доріг вул. Брянська та вул. Сєдова, відповідач, керуючи автомобілем «ГАЗ 2705-222», рухаючись на заборонений сигнал світлофора, а саме на жовтий, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen ID.4», під керуванням позивачки, яка рухалась на дозволений сигнал світлофора. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні ушкодження.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2023 року та постановою Запорізького апеляційного суду по справі № 335/8678/23 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України.
Транспортний засіб «ГАЗ 2705-222», державний номерний знак НОМЕР_1 , не був застрахований від цивільно-правової відповідальності водія у жодній страховій компанії.
За таких обставин позивачка звернулася до М(т)СБ України із заявою про відшкодування спричиненої внаслідок ДТП шкоди.
11 грудня 2023р. вона отримала відшкодування у розмірі 160 000,00 грн.
Однак, оскільки отримана сума не покрила завдані збитки, для визначення розміру завданих збитків було проведено автотоварознавче дослідження.
Відповідно до висновку спеціаліста-автотоварознавця ОСОБА_3 , звіт № 1400 станом на 02 вересня 2023 року щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобілю «Volkswagen ID.4», д.н.з. НОМЕР_2 в результаті ДТП, сума матеріального збитку завданого Позивачеві, як власнику автомобілю, в результаті його пошкодження склала 819 797,48 грн.
Також, позивачкою було додатково понесено витрати на проведення вказаного дослідження у вигляді оплати послуг автотоварознавця у розмірі 3 700,00 грн., що підтверджується квитанцією до приходного касового ордера №1400 від 16.09.23.
Таким чином, позивачка наполягає на тому, що страхове відшкодування не покрило в повному обсязі завданий їй матеріальний збиток. Оскільки відповідач добровільно не відшкодував завдану шкоду, то це змусило відповідачку звернутись до суду за захистом своїх прав.
Посилаючись на ці обставини, на підставі ст. ст. 22, 23, 1166, 1187, 1192 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача грошову суму в рахунок відшкодування збитків, яка складає: 819 797,48 грн. - 160 000,00 грн. + 3 700,00 грн. = 663 497,48 грн., де: 819 797,48 грн. - вартість матеріального збитку, спричиненого ДТП; 160 000,00 грн. - сума страхового відшкодування; 3 700,00 грн. - витрати на визначення вартості транспортного засобу, та моральну шкоду в розмірі 7000 грн. Покласти на відповідача судові витрати.
11.04.2024 відповідно до ухвали судді було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
26.07.2024 ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд.
Відзив на позов не подавався.
05.11.2024 представником відповідача адвокатом Тивоненком Д.Р. надано клопотання про визнання звіту експерта неналежним та недопустимим доказом через відсутність у експерта, який його склав відповідної кваліфікації (а.с.236-237,т. 1).
Також, 05.11.2024 з боку представника відповідача було надано клопотання про витребування доказів з М(т)СБ України, а саме висновку експерта щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ (а.с.1-2, т. 2).
04.12.2024 від представника позивача надійшли письмові заперечення на клопотання представника відповідача про витребування доказів (а.с.13-18, т.2).
Ухвалою суду від 05.12.2024 в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів було відмовлено.
В судовому засіданні у вступному слові позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Штабовенко Д.В. підтримали позов з наведених у ньому підстав та вважали, що заперечення відповідача про визнання неналежним та недопустимим доказом звіту експерта не заслуговують на увагу та доводів, наведених у позовній заяві не спростовують.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являвся, особистих пояснень не надавав, вказував на розгляд справи за участі його представника та за відсутності його самого через зайнятість за місцем роботи, підтверджуючих доказів цьому суду не надавав.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України суд розглянув справу за відсутності відповідача.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Тивоненко Д.Р. зазначив, що відповідач не заперечує своєї винуватості у ДТП, яка мала місце 02.09.2023. Зазначена обставина також підтверджується відповідним рішенням суду. При цьому, відповідач не визнає розміру грошового відшкодування та вважає його безпідставно завищеним. Вказав на те, що позивач продала свій автомобіль, а тому розмір позовних вимог не відповідає реальним збиткам. Разом з тим, представник відповідача не вказав на яку ж суму відшкодування погоджується відповідач, своїх розрахунків сторона відповідача не надавала.
Всебічно вивчивши обставини справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений обґрунтовано, підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено та перевірено доказами, що 02.09.2023 о 16:10 год. у м.Запоріжжі на регульованому сигналом світлофора перехресті доріг вул. Брянська та вул. Сєдова, відповідач, керуючи автомобілем «ГАЗ 2705-222», рухаючись на заборонений сигнал світлофора, а саме на жовтий, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen ID.4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , яка рухалась на дозволений сигнал світлофора. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні ушкодження.
Автомобіль «Volkswagen ID.4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , дата реєстрації 03.11.2022 (а.с.55-56, т.1).
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.10.2023 та постановою Запорізького апеляційного суду по справі № 335/8678/23 відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України (а.с.11-18, т.1).
Транспортний засіб «ГАЗ 2705-222», державний номерний знак НОМЕР_1 , не був застрахований від цивільно-правової відповідальності водія у жодній страховій компанії.
Відповідно до висновку спеціаліста-автотоварознавця ОСОБА_3 , звіт № 1400 станом на 02 вересня 2023 року щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобілю «Volkswagen ID.4», д.н.з. НОМЕР_2 в результаті ДТП, сума матеріального збитку завданого позивачці, як власнику автомобілю, в результаті його пошкодження склала 819 797,48 грн. (а.с.19-27, т. 1). До цього висновку долучено ремонтну калькуляцію № 942 від 02.09.2023, аркуші перевірки даних та матеріали з Інтернет-ресурсів щодо визначення ринкової вартості транспортних засобів такої марки як у ОСОБА_1 (а.с.28-44, т. 1).
16.09.2023 експертом ОСОБА_3 було проведено огляд транспортного засобу позивача, що відображено у протоколі огляду № 942. Огляд проводився за участі власника транспортного засобу ОСОБА_1 .. В зазначеному протоколі детально зафіксовано характер та об'єм пошкоджень транспортного засобу, що окремо відображено в долученій до нього фототаблиці (а.с.45-49, т.1 та а.с.38-39, т.2 оригінал).
Як пояснила в судовому засіданні позивач, то вона після ДТП дізналася, що транспортний засіб відповідача не застрахований у відповідності до законодавства, тому вона була змушена звернутися до М(т)СБУ. Відомості про форму звернення вона взяла з сайту М(т)СБУ. Додатково зателефонувала своєму страховому агенту, який також вказав їй про необхідність звернутися до М(т)СБУ. Надалі в електронному кабінеті на сайті М(т)СБУ вона склала заявку на відшкодування. Після чого їй повідомили, що відшкодування буде тільки після прийняття відповідного судового рішення. Разом з тим позивачці повідомили, що їй буде виділено експерта для оцінки шкоди. Таким чином, вона сама не обирала експерта задля того щоб він склав необхідний їй звіт. Експерт повідомив позивачку, що складе свій звіт про оцінку як для М(т)СБУ, так і для неї.
Разом з тим, сторона відповідача заперечувала як щодо кваліфікації експерта ОСОБА_3 , так і щодо розміру шкоди, яку останній визначив у своєму звіті та ремонтній калькуляції. При цьому, своїх розрахунків не навели, експерта самостійно не залучали, клопотання про призначення судової експертизи не заявляли.
На підтвердження кваліфікації експертом надано сертифікат № 508/19 суб'єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України від 08.07.2019, де визначено кваліфікацію 1.3. Оцінка колісних транспортних засобів строком дії до 08.07.2022 та сертифікат СОД № 309/2022 від 04.07.2022, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від 22.08.2023 за напрямком оцінки майна «Оцінка об'єктів у матеріальній формі та спеціалізаціями в межах напряму: 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів», кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії МФ №983 від 13.03.2024 з безстроковим терміном дії (а.с.50-53, т.1). З досліджених документів, суд доходить висновку, що оцінку автомобіля VW ID.4 реєстраційний номер НОМЕР_2 проведено уповноваженим суб'єктом оціночної діяльності на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.09.2023 (а.с.57, т.1).
Додатково у своєму клопотанні, представник відповідача посилався на «Методику визначення обсягу ремонтних дій при встановленні розміру матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу» затверджену Міністерством юстиції України 21.10.2019 № 3207/5/1033.
Разом з тим, суд вважає слушними заперечення представника позивача щодо цього посилання, оскільки суд вважає, що в цьому випадку відбувається підміна поняття судової експертизи та оцінки.
Як вбачається із п.п. 1.1. Методики, ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна.
Позивач ніколи не стверджував, що це судова експертиза, або того, що спеціаліст - автотоварознавць, оцінювач ОСОБА_3 є судовим експертом. Відповідно, оцінювач повинен був керуватись не положеннями Методики, що регулює саме судову експертизу, а положеннями Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів затвердженої наказом міністерства юстиції України 24.11.2003р. № 142/5/2092.
Отже, поданий звіт про оцінку майна є письмовим доказом, а не висновком судового експерту, що унеможливлює визнання його неналежним чи недопустимим, як того вимагала сторона відповідача.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року по справі № 522/2891/20: «У постанові апеляційного суду зазначено, що оцінювач ТОВ «Клевер Експерт» ОСОБА_3 у своєму звіті не зазначає про те, що його попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що цей звіт підготовлено для подання до суду.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України)
У частині шостій статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно частини п'ятої статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 61/02-20 було виконано до пред'явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний звіт не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, ОСОБА_3 є оцінювачем за напрямком 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів», тому вимоги статті 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюються.
Колегія суддів погоджується з висновком, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Toyota Avensis д.н. НОМЕР_4 , становить 109 622,41 грн. Доказів на спростування розміру матеріального збитку відповідачем не надано, правом на призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи відповідач не скористався».
Суд, звертає увагу на те, що доказів на спростування розміру матеріального збитку відповідачем не надано, правом на призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи відповідач не скористався.
Вартість проведеної ФОП ОСОБА_3 оцінки склала 3700 грн., що підтверджується копією квитанції до приходного касового ордеру № 1400 від 16.09.2023 (а.с.54, т.1).
ОСОБА_1 11.12.2023 отримала на зазначені нею у заявці банківські реквізити від М(т)СБУ грошове відшкодування в розмірі 160 000,00 грн. (а.с.58, т.1).
При цьому, суд враховує те, що під час розгляду справи ні відповідач, ні його представник не заперечували самого факту ДТП та вини в ній ОСОБА_2 ..
Відповідно до ст. 22 ЦК України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В даному випадку під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до положень ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з вимогами цієї статті коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (постанова Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №766/13258/18, провадження № 61-13917св20).
Згідно із ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то відповідача як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.
Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
Згідно із ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції Закону на час виникнення правовідносин) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом ст. ст. 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Щодо доводів представника відповідача про порушення оцінювачем вимог п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, а саме, що пошкоджений автомобіль оглядався оцінювачем за відсутності відповідача, суд зазначає, що згідно з п. 5.2 вказаної Методики у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.
Отже, наведене положення не вимагає обов'язкової участі винуватця ДТП під час проведення огляду. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості провести власне дослідження вартості збитку.
При цьому, суд наголошує, що згідно з нормами ст. ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як роз'яснено в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Однак відповідач та його представник, заперечуючи описані вище обставини та доводи позивача, не надали суду належним, допустимих та достатніх доказів на їх спростування.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 659 797,48 грн. (819 797,48 грн. - 160 000,00 грн.), де: 819 797,48 грн. - вартість матеріального збитку, спричиненого ДТП; 160 000,00 грн. - сума страхового відшкодування.
При цьому суму 3 700,00 грн., яка сплачена позивачкою за проведення оцінки КТЗ, суд відносить до судових витрат.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації, а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з прав людини (далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі»,зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В силу ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Стаття 1187 ЦК України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов'язану з використанням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Використання транспортних засобів є джерелом підвищеної небезпеки. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення ст. 1187 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. ст.1166,1167вказаногоКодексу, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальній нормі.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).
Частиною 5 ст. 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Стаття 1187 ЦК України встановлює правило спеціального делікту, який передбачає особливості суб'єктного складу відповідальної особи (обов'язок відшкодування шкоди покладається на вказану у законі особу - власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) та встановлює покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
В ч.1 ст.614 ЦК України зазначено, що вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди.
У відповідності до роз'яснень п. 2 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
В п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Таким чином вищевказані норми цивільного законодавства в сукупності з роз'ясненнями Пленумів Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду встановлюють спеціального суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, який може бути звільнений від цієї відповідальності виключно лише у випадку, коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У всіх інших випадках цивільна правова-відповідальність покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) навіть при відсутності його вини у завданні шкоди.
Відповідачем по справі не було доведено, що шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
В позові позивачка зазначила, що після ДТП позивачка відчула сильний емоціональний стрес, наслідками якого настала повна втрата сну на тривалий час, постійні головні болі, страх транспортних засобів, підвищена нервозність, внаслідок якої погіршилися сімейні стосунки з чоловіком та сином. Це все завдає позивачці великі душевні страждання та біль.
Також, до пошкодження автомобілю внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачка часто на вихідних разом із сім'єю виїжджала з міста на відпочинок, після ДТП змога на законний відпочинок зникла. Наразі позивачка та її родина вимушені користуватись громадським транспортом, що викликає суттєві незручності у пересуванні. Багато справ, запланованих раніше, що потребували пересування автотранспортом, позивачці довелося відкласти, а від деяких з них взагалі позивачка була змушена відмовитись, що спричинило відповідні проблеми з роботою. Через втрату автомобіля позивачка, не могла виконувати деякі доручення керівництва, що були пов'язані з переміщенням, що і спричинило негатив з боку керівництва до позивачки у зв'язку з чим постраждала її ділова репутація.
При цьому суд приймає до уваги те, що негативні наслідки для здоров'я позивачем не доведено, так само як і того, що вона використовувала автомобіль, який постраждав в ДТП, при виконанні її професійних обов'язків за місцем роботи.
Разом з тим, суд погоджується з доводами позивача та його представника, що внаслідок ДТП та пошкодження майна позивач зазнала моральної шкоди, яка могла полягати в емоційному стресі після потрапляння в аварію, певних незручностях для сім'ї позивача, що могло викликати певну зміну укладу їх життя. Так само суд враховує поведінку винуватця, який не сприяв залагодженню ситуації та вирішенню питання в позасудовому порядку, що викликало для позивачки необхідність звертатися до суду та тривалий час доводити свою правоту.
Вирішуючи питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди, яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципами умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування.
Водночас, заявлена позивачем сума явно не відповідає обставинам справи та не є адекватною нанесеній моральній шкоді, у контексті визначення справедливого розміру відшкодування моральної шкоди варто звернути увагу на такий елемент, як урахування притаманного конкретній країні рівня життя, адже некритичне слідування заявленим вимогам у частині визначення розміру відшкодування може призвести до істотного порушення балансу інтересів сторін з приводу відшкодування моральної шкоди.
Аналізуючи поведінку відповідача, який не сплачував шкоду, те, що він є внутрішньо переміщеною особою, взявши до уваги тривалість розгляду судами справ за участі цих же сторін, вимушеність позивача додатково звертатися за захистом своїх прав, наявність змін у її звичному житті, рівень страждань та незручностей, які вона відчувала після пошкодження її майна, виходячи зі справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, суд визначає розмір відшкодування завданої позивачці моральної шкоди у розмірі 5000 грн., що вважає за достатнє для компенсації її немайнових втрат.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно з положеннями ст.133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно із ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо судового збору.
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 6 704,97 грн, що підтверджується квитанцією ID: 9935-1928-4661-4843 від 08 лютого 2024 року.
Судовий збір сплачено в розмірі, встановленому ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а саме в розмірі 1% від ціни позову.
Щодо витрат на проведення оцінки пошкоджень автомобіля.
ОСОБА_1 понесла витрати в розмірі 3700,00 грн на огляд пошкодженого автомобіля та визначення матеріального збитку, що підтверджується копією квитанції до приходного касового ордеру № 1400 від 16.09.2023 (а.с.54, т.1).
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Як описано вище, визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу ОСОБА_1 замовила відповідний звіт, який був складений ФОП ОСОБА_3 .
Описаний вище звіт безпосередньо пов'язаний з розглядом цієї справи, виготовлений на замовлення позивача, факт оплати таких послуг підтверджується належним розрахунковим документом, заперечень щодо розміру цих витрат відповідач не заявляв.
Схожі висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Оскільки суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати зі сплати судового збору та витрат на визначення вартості матеріального збитку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Розмір позовних вимог, які судом задоволені складає 664 797,48 грн. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 6 647,98 грн. (99,15%) судового збору та 3 668,55 грн. - витрати з визначення вартості матеріального збитку (оцінка КТЗ).
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81-82, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_5 , паспорт громадянина України № НОМЕР_6 виданий органом 2301 від 17.03.2023, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_7 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області від 26.03.1997, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , 664 797 (шістсот шістдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто сім) гривень 48 копійок, з яких: 659 797,48 гривень - розмір шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та 5000,00 гривень - розмір моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_5 , паспорт громадянина України № НОМЕР_6 виданий органом 2301 від 17.03.2023, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_7 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 виданий Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області від 26.03.1997, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 6 647 (шість тисяч шістсот сорок сім) гривень, 98 копійок та витрати з визначення вартості матеріального збитку (оцінка КТЗ) в розмірі 3 668 (три тисячі шістсот шістдесят вісім) гривень, 55 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 20.02.2025.
Суддя: О.О. Романько