Номер провадження: 22-ц/813/2195/25
Справа № 523/5571/24
Головуючий у першій інстанції Середа І.В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
30.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2024 у складі судді Середи І.В.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за Кредитним договором №941534892 від 23.09.2021 у розмірі 102392,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 вересня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір № 941534892 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 22000 грн на його банківську карту № НОМЕР_1 , проте відповідач належним чином свої зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача на суму 65024,46 грн.
05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги до відповідача на загальну суму 102392,52 грн.
06 березня 2024 року між позивачем та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги, в тому числі до відповідача на загальну суму 102392,52 грн, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 102392,52 грн разом з понесеними судовими витратами: судовий збір 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 5000 грн. (а.с. 1 - 15)
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 09.07.2024 позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 941534892 від 23 вересня 2021 року у розмірі 102392,52 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що стягнення боргу за кредитом в розмірі 102392,52 грн підлягають задоволенню, так як фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що є порушенням грошового зобов'язання.
З боку відповідача суду не наданого жодного належного та допустимого доказу на спростовування доводів, викладених позивачем. (а.с. 133 - 135)
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 09.07.2024 та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал», а саме стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту у сумі 21999,40 грн, судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції стягнути пропорційно до стягненої суми заборгованості, витрати пов'язані з оплатою судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на ТОВ «Юніт Капітал».
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 визнає стягнення лише у частині тіла кредиту у розмірі 21999,40 грн., в іншій частині рішення про стягнення - 80393,12 грн. - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом вважає рішення незаконним, несправедливим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, оскільки порушує його права споживача, а тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст.3 п.6, ст.509 ЦК України та ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, у зв'язку із чим суд має право її зменшити. (а.с. 145 - 149)
Позиція позивача в апеляційному суді
ТОВ «Юніт Капітал» в додаткових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, просив в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказував, що заповненням анкети-заяви Позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідач виконував умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі. Це свідчить про те, що він усвідомлював існування даного договору та визнавав його зобов'язання за ним. Отже, підтверджуючи факт укладення та розуміння його правил.
За умовами кредитного договору № 941534892 від 23 вересня 2021 року та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: 1. За користування кредитними коштами згідно з ст. 1048 ЦК України визначеному договором. 2. За користуванням кредитними коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення. (а.с. 175 - 179)
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
23 вересня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір № 941534892 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач на офіційному сайті товариства - www.moneyveo.ua після ознайомлення з Правилами надання грошових коштів у позику й Паспортом споживчого кредиту подав відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, зокрема: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
Після перевірки персональних даних та погодження Товариством заявки, відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV389DE.
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, які розміщені на вебсайті, повністю приймає їх умови, розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих Правил.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні договору відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору, без чого укладення було б неможливе.
За умовами договору кредитодавець надав відповідачеві кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 22000 грн, перерахувавши 23 вересня 2021 року гроші на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування.
Відповідач користувався кредитними коштами, частково вносив кошти на погашення основної суми боргу за кредитним договором та сплати відсотків за користування кредитом.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01 та додаткові угоди № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року і № 27 від 31 грудня 2021 року, якими строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 165 від 21 грудня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 65024,46 грн, з яких 21999,40 - заборгованість за тілом кредиту, 43025, 06 - заборгованість за відсотками.
05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01 та ряд додаткових угод № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року, якими строк дії договору факторингу продовжено до 30 грудня 2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 102392,52 грн, з яких 21999,40 грн - заборгованість за тілом кредиту та 80393,12 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
06 березня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 06/03/24, за умовами якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 102392,52 грн відповідно до Акту прийому-передачі реєстру боржників.
Позивач належним чином повідомив відповідача про наявність заборгованості за кредитним договором № 941534892 від 23 вересня 2021 року шляхом направлення 20 березня 2024 року листа-повідомлення.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Зі змісту апеляційної скарги апелянт не погоджується з висновками щодо нарахованих відсотків, таким чином останнім не оспорюється факт укладення кредитного договору та отримання кредиту, та апеляційним судом вказані обставини не переглядається та оцінка не надається.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу
Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що умови кредитного договору є несправедливими, з огляду на наступне.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику в тому обсязі та у строк, встановлений договором.
Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок договору.
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з простроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати відсотків, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
За змістом ст. 635 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом або договором.
Ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, як це передбачено ст. 530 ЦК України.
Позивачем доведено виконання зобов'язання щодо надання кредитних коштів, однак на протязі строку дії договору відповідач не виконав умови кредитних договорів.
Згідно з ч.1.ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідачем не спростовано наявності заборгованості.
Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка обчислюється на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Відповідно до умов кредитного договору №941534892 від 23.09.2021 останній містить інформацію щодо порядку надання кредиту та нарахування відсотків, які передбачені п.п. 1.7 - 1.14.2.
Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував його, банк перед укладенням кредитного договору повідомив позичальника та ознайомив з усіма його умовами, а також надав позичальнику інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням відсоткової ставки за ним та її складових.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, що, на його переконання, є підставою для відмови в задоволенні вимог про стягнення нарахованих відсотків.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору.
Крім того, ОСОБА_1 не надано належних доказів, які саме пункти кредитного договору є несправедливими та в чому виражена ця несправедливість по відношенню до споживача фінансових послуг, не зазначено у апеляційній скарзі, на підставі яких ознак, зазначених у ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апелянт кваліфікував умови договору несправедливими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний договір кредитної лінії №941534892 від 23.09.2021, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» чи окремі його положення, недійсними не визнані.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Даниленка Олександра Сергійовича відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 09.07.2024 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 24.02.2025
Головуючий
Судді: