Номер провадження: 22-ц/813/1507/25
Справа № 522/5172/24
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.
Доповідач Сегеда С. М.
11.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Вадовської Л.М.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ПАТ «Банк Восток» - адвоката Пушкарської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Домусчі Л.В., про забезпечення позову Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича, що діє в інтересах Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Банк Восток», про визнання недійсним договору дарування,
встановив:
04.04.2024 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв В.О., який діє в інтересах ПАТ АБ «Південний», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «Банк Восток», про визнання договору дарування недійсним.
Разом із позовом приватним виконавцем було надано заяву про забезпечення позову по справі, в якій просив в забезпечення вищевказаного позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення (апартаменти з кухнею) № НОМЕР_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 120,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 107668251101.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.05.2024 року заяву вищевказаного приватного виконавця про забезпечення позову було задоволено.
Забезпечено позов шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення (апартаменти з кухнею) № НОМЕР_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , заг. пл. 120,5 кв.м., що належать на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107668251101) - до розгляду справи по суті (а.с.64-65).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06.05.2024 року, та прийняття нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.72-80).
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв В.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (а.с.109-113).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що даний вид забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не порушує речове право володіння особи спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом ч. 1 ст. 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Крім того, ч. 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Також слід зазначити, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 як поручитель за Генеральною угодою про надання банківських послуг №А082020-05276, укладеною 11.02.2020 між ПАТ АБ «Південний» та ТОВ "КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС" 05 січня 2022 року вчинив оспорюваний Договір дарування з метою уникнення відповідальності за кредитним договором.
За змістом ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Судом першої інстанції не було враховано, що укладення Кредитного договору № ОК 2019-0033 від 01 лютого 2019 року, а тому із зазначеного часу нежитлові приміщення, які є предметом оспорюваного Договору дарування, перебувають в іпотеці ПАТ «БАНК ВОСТОК», що підтверджується Договором іпотеки, а також тим, що кредитні зобов'язання перед ПАТ «БАНК ВОСТОК» не виконано до теперішнього часу (а.с.116-120).
Так, з матеріалів справи вбачається, що іпотека вищевказаних нежитлових приміщень зареєстрована в установленому законом порядку, на предмет іпотеки накладено заборону відчуження, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.14).
За змістом частин 6, 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Метою забезпечувального зобов'язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов'язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про заставу», статей 1, 3 Закону України «Про іпотеку». Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном а заставодержатель у свою чергу, у випадку порушення боржником забезпеченого зобов'язання, має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 30 липня 2019 року в справі № 903/825/18.
Судом першої інстанції зазначених обставин не було враховано, а також не було враховано того, що накладений оскаржуваною ухвалою суду арешт, не має ніякої забезпечувальної дії, так як спірні нежитлові приміщення, а саме: (апартаменти з кухнею) № НОМЕР_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 120,5 кв.м., не можуть бути відчужені їх власником, оскільки знаходиться в іпотеці ПАТ «БАНК ВОСТОК» та перебувають під забороною на її відчуження (а.с.120-звор.).
Зазначені обставини свідчать про те, що накладений спірною ухвалою суду арешт безпосередньо впливає на майновий інтерес ПАТ «БАНК ВОСТОК», який є іпотекодержателем, однак позбавляється можливості реалізувати набуте за договором іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна у встановленому законом порядку.
Тобто, оскільки спірне і вищезазначене нерухоме майно перебуває в іпотеці ПАТ «БАНК ВОСТОК», вжиті заходи забезпечення позову по цій справі шляхом накладення арешту на це нерухоме майно, порушать права Іпотекодержателя, яким в даному випадку є ПАТ «БАНК ВОСТОК», та який згідно положень Закону України «Про іпотеку» вправі одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.
Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що позивачем не аргументовано заяву про забезпечення позову, не надано доказів щодо реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення, або навіть неможливості виконати рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 р. у справі №916/3601/22 (а.с.10-12, 13), а тому слід дійти висновку, що позивачем не було надано суду будь-яких доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по даній справі або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Одне лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що, ураховуючи, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосудця, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що обтяжене іпотекою іншої особи, є необґрунтованими, не відповідають вимогам розумності і співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову з метою ефективного захисту або поновлення його прав як кредитора, за захистом якого він звернувся до суду.
Так, обраний судом захід забезпечення позову не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки майно, на яке бажає накласти арешт позивач, відноситься до іпотечного, а його іпотекодержатель має першочергове право на задоволення своїх вимог, тому вжиття таких заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до можливості виконання судового рішення про стягнення заборгованості.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити і прийняти постанову, якою у задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О. відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч. 1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06 травня 2024 року про забезпечення позову скасувати.
У задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.02.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.М. Вадовська
О.С. Комлева