Справа № 450/67/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/801/23 Доповідач: ОСОБА_2
18 лютого 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 12014140270000702 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_6 , захисника - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 з доповненням та змінами на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 29.06.2023 року стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Золочів, Львівської області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_10 ,
встановила:
Потерпілий, обвинувачений та його захисник подали апеляційні скарги на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 29.06.2023, яким ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 роки з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 , відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди у розмірі 300 414,43 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, у розмірі 9 896 грн.
Речовий доказ у справі, а саме автомобіль «Mercedes-Benz S 320 Cdi», р.н. НОМЕР_1 , переданий на зберігання ОСОБА_6 - залишено у власності Ву Мачеус ОСОБА_11 .
Речовий доказ у справі, а саме автомобіль ««Fiat Ducato»», р.н. НОМЕР_2 , переданий на зберігання ОСОБА_8 - залишено у власності ОСОБА_8 .
Даний вирок оскаржив потерпілий ОСОБА_6 , який просить частково скасувати вирок суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, а саме ухвалити нове рішення, яким збільшити відшкодування потерпілому моральної шкоди в загальному на суму 2 000 000 (два мільйони) гривень (останні зміни суми 10.02.2025) та в частині матеріальної шкоди збільшивши таку до суми 302 746, 43 грн. (останні зміни суми 10.10.2024).
Апелянт покликається, що у даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_8 своєї вини не визнав та його цивільний позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди заперечив.
Свої вимоги мотивує тим, що ним 10.04.2017 року, до Пустомитівського районного суду Львівської області, який на той час проводив слухання кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 , за ч.1 ст.286 КК України, було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 гривень, оскільки відразу після ДТП, його каретою швидкої медичної допомоги було госпіталізовано в 8-му клінічну лікарню м. Львова, де він проходив курс лікування з 30.05.2014 до 06.06.2014 року. У подальшому проходив курс стаціонарного лікування до 16.06.2014 року у Львівській комунальній клінічній лікарні швидкої медичної допомоги.
У період з 16 червня по 11 липня 2014 року, проходив стаціонарне лікування в Львівській обласній клінічній лікарні в урологічному відділенні.
З 06 березня 2015 року по 28 березня 2015 року, проходив курс лікування в офтальмонологічному та травматологічному відділеннях 4-ї міської поліклініки.
Апелянт зазначає, що йому завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які призвели до негативних змін у його житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в уникненні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, важкість виконання повсякденних обов'язків. Фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності, побоювання щодо майбутнього стану здоров'я. У продовж всього періоду лікування почувався незручно, дискомфортно, з необхідністю пристосовуватися до негативних умов існування (ліжковий режим, гігієнічні проблеми, залежність від оточення). У період стаціонарного лікування потребував зовнішньої допомоги з боку близьких, з приводу чого почувався як джерело клопоту та обмежень для родичів.
Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення сну, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, емоційна напруга, насторога, невпевненість в собі, відчуття власної трудової неповноцінності, тривога з приводу майбутнього.
Також в продовж всього періоду лікування апелянт був непрацездатний, втратив роботу та й до тепер не може повноцінно працювати, залишається обмеження трудової продуктивності, що тягне за собою погіршенні можливості отримання прибутків та призводить до зниження його добробуту. Відтак були порушені актуальні життєві плани, погіршені можливості побудови та реалізації нових життєвих перспектив і трудових планів, нової продуктивної самореалізації. Дотепер продовжуючи проблеми зі здоров'ям у вигляді періодичних болів, необхідність дотримуватися дієти, виключення носіння вантажів, обмеження фізичної активності на все його життя. Крім того, після ДТП по теперішній час він залишається без транспортного засобу, що зумовило значні незручності та порушення звичайного ритму життя. До ДТП постійно, майже кожен день, користувався ним в різних справах, на вихідних, виїжджав з міста на відпочинок, здійснював необхідні поїздки та інше.
Враховуючі те, що суб'єктом відповідальності згідно ст. ст. 1167, 1168 ЦК України є відповідач (обвинувачений), ОСОБА_8 , то останній зобов'язаний відшкодувати позивачу (потерпілому) ОСОБА_12 шкоду, виходячи з характеру скоєного кримінального правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань.
Апелянт звертає увагу, що що 23 серпня 2022 року, ним до кримінального провадження, яке слухалося суддею ОСОБА_1 в Сихівському районному судді м. Львова, було збільшено позовні вимоги в частині моральної шкоди у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, оскільки з моменту ДТП до 29.06.2023 року на день проголошення вироку пройшло повних 9-ть років і на протязі даного періоду потерпілий був змушений звертатися в різні медичні заклади в яких проходив обстеження та лікування травм, які отримав при ДТП, що мало місце 30 травня 2014 року по винні обвинуваченого ОСОБА_8 . Крім того апелянт зазначає, що судом першої інстанції було проведено більше 22 судових засідань на яких через зухвалу поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 , він (потерпілий) постійно отримував психологічний стрес, через який погіршувався апетит, стрій.
Даний вирок оскаржили обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник- адвокат ОСОБА_7 подавши апеляційні скарги з доповненням, змінами, клопотання ( т.9 а.с.132-134, 183) в яких заявлені однакові вимоги та апелянти просять вирок скасувати, а справу скерувати на новий судовий розгляд.
Апелянти, кожен окремо, вважають вирок незаконним, необргунтованим, оскільки вирок не відповідає вимогам Конституції України, Кримінальному кодексу України та Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод.
Свої вимоги апелянти мотивують тим, що суд першої інстанції у вироку обмежився загальними перечисленнями доказів, які надала сторона обвинувачення, при цьому зіславшись на висновок експертиз, які побудовані на припущеннях, суперечливих показах свідків, неповноті висвітлення. Не були враховані судом покази свідка ОСОБА_13 , які спростовують доводи сторони обвинувачення. Проведені слідчі експерименти зі свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 насправді не підтверджують обвинувачення, а спростовують їх як і покази потерпілого щодо траєкторії його руху. Свідка ОСОБА_14 так і не було допитано в судовому засіданні. Судом першої інстанції не враховано висновок експертного дослідження від 19.01.2017 наданого стороною захисту щодо обставин та механізму ДТП. Не було допитано ОСОБА_15 , який зробив експертне дослідження але мотивуючи тим, що він не є судовим експертом. Задаючи фахівцю письмові питання суд мав можливість попередити його про кримінальну відповідальність, але не зробив цього.
Апелянти наголошують, що слідство проводив слідчий ОСОБА_16 щодо якого немає розпорядження на вчинення розслідування. Вважають, що схема ДТП слідчим складена з суттєвими недоліками, які унеможливлюють наявність об'єктивних обставин ДТП, акт огляду автомобіля підписаний не ОСОБА_8 , а невідомою особою. Медична експертиза була призначена без витребовування медичних документів і передачі їх слідчим експертам офіційно. Відтак здійснення досудового розслідування неуповноваженою на те особою є істотним порушенням прав людини. Відповідно порушено право на захист.
Апелянти звертають увагу на використання недопустимих доказів, а саме висновку експерта № 268/2014, який не відповідає вимогам ст. 101, 102 КПК України. Клопотання про визнання висновку недопустимим доказом не було розглянуто в суді першої інстанції. Медична експертиза проведена на підставі неналежних документів. Під час дослідження додатків до цивільного позову встановлено що у виписці з медичної картки № 5447-2017 відсутні відомості про ушкодження. Цьому не надано належної оцінки судом першої інстанції.
Крім того апелянти просили суд визнати схему ДТП неналежним доказом через порушення вимог при складенні, про що наголосив в суді експерт Савчук. Через відсутність слідової інформації експерт заначив у висновку, що вирішити питання спроможності з технічної точки зору доказів водіїв Ву і Ковбаси в частині механізму розвитку ДТП не виявилось можливим. Оцінюючи покази свідка, потерпілого, обвинуваченого експерт діяв з перевищенням своїх повноважень, відповідно висновки № 1144,1145 є недопустимими доказами.
Апелянти покликаються на порушення права на захист під час розслідування та судового розгляду, заявлених клопотань про витребовування первинних медичних документів. Під час судового засідання 29.06.2023, у ході дослідження доказів виявилося що у виписці з історії хвороби зазначено, що переломів у потерпілого не виявлено, а медичному експерту слідчим не надавалося жодної медичної документації. Суддя відмовив у призначені автотехнічної експертизи по питанню того чи був у русі автомобіль Мерседес Бенс. Суддею не було надано часу для підготовки клопотань з приводу досліджених в суді доказів, а оголошено про проведення судових дебатів. Клопотання полягали про відновлення судового слідства для подання додаткових доказів. Це клопотання не розглянуто.
Апелянти зазначають, що цивільний позов потерпілого є необґрунтований, але його задоволено щодо 300 000 гривень матеріальної шкоди, без конкретизації. Акт оцінки не може бути належним доказом. ОСОБА_8 для огляду пошкодженого автомобіля не викликався. Потерпілий вимагає відшкодування затрат на медикаменти, однак суду оригінали підтвердження суми не було надано.
На думку апелянтів, не доведено ні слідством, ні судом поза розумним сумнівом факт кримінального правопорушення і не доведено, що саме ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення.
У доповненнях та змінах поданих до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 наголосив на тому, що судом першої інстанції безпідставно задоволено стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілого Ву в сумі 300 000 гривень, оскільки такий не являється власником транспортного засобу, судом не було перевірено дійсність довіреності на ТЗ, яка видана 15.10.2013 р. і не вказано на який строк і чи була вона дійсна на момент пред'явлення позову 10.04.2017. Власником ТЗ є ОСОБА_17 , відтак майну Ву не було завдано жодної шкоди. Згідно актів здачі -прийому робіт від 09.04.2015 та 04.12.2015 автомобіль відремонтований 04.12.2015 року і на момент апеляції ним можна було користуватися. Позов подавався у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу , але не на користь власника, при цьому заявивши завищену суму, відмінну від визначену експертом. Крім того апелянт наголосив, що в судовому засіданні 29.06.2022 року було заявлено відвід судді, яка не передаючи на розгляд іншому судді для вирішення відводу сама його вирішила, мотивуючи, що це повторна заява про відвід, при цьому нею не враховано, що підстави для відводу були інші, ніж в попередніх заявах. Просить дослідити технічний запис даного судового засідання від 29.06.2022, але в матеріалах з якими ознайомився його захисник такого не було виявлено.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 , 30 травня 2014 року приблизно о 13.00 год., керуючи вантажопасажирським мікроавтобусом «Fiat Ducato», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись ним автодорогою Київ-Чоп у напрямку до м.Чоп, при проїзді її ділянки в районі 553 км + 300 м поблизу с.Солонка Пустомитівського району Львівської області, біля готельного комплексу «Катерина», порушив вимоги Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 із змінами та доповненнями (далі Правила дорожнього руху), а саме:
-Р 1 п.1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
-Р 2 п.2.3 б) «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
-Р 2 п.2.3 д) «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;
-Р 12 п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
-Р 18 п.18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»;
-Р 18 п.18.4 «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», які виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін. А саме, виявивши, що попереду нього перед нерегульованим пішохідним переходом почав зменшувати швидкість до зупинки для дачі руху пішоходу автомобіль «Mercedes-Benz S 320 Cdi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_18 , не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки, такими своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до зіткнення їхніх транспортних засобів.
У результаті порушення водієм ОСОБА_8 правил дорожнього руху водій автомобіля «Mercedes-Benz S 320 Cdi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 отримав, згідно висновку експерта №268/2014 судово-медичної експертизи від 01.07.2014, травми тіла у вигляді закритого перелому лівої зовнішньої (латеральної) частини крижової кістки, неповного розриву передньої стінки сечового міхура, множинних забоїв м'яких тканин голови, тулуба та кінцівок, які утворилися від контакту з тупими предметами, під час дорожньо-транспортної пригоди та відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Потерпілий ОСОБА_6 подав заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 та на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 в яких просить подані апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишити без змін (що суперечить його позовним вимогам) (а.с. 71-72, 155-159 т.9).
Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_8 , підтриману його захисником - адвокатом ОСОБА_7 , які, кожен окремо, просили задовольнити їх апеляційні вимоги та скерувати кримінальне провадження на новий судовий розгляд, апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 просили залишити без задоволення; думку потерпілого ОСОБА_10 , який просив задовольнити його апеляційні вимоги в повному обсязі та залишити без задоволення апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника - адвоката ОСОБА_7 ; міркування прокурора ОСОБА_9 , який просив задовольнити апеляційні вимоги потерпілого та залишити без задоволення апеляційні вимоги обвинуваченого та його захисника, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовий розгляд кримінального провадження відбувається у порядку, передбаченому статтями 318-380 КПК України.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі статтею 129 Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією з основних засад судочинства. Зазначений конституційний припис покладає на суд обов'язок здійснювати повне фіксування судового процесу технічними засобами, оскільки саме за умови такого фіксування судового процесу гарантується конституційне право кожного на судовий захист, а також забезпечуються законність та інші основні засади судочинства.
Главою 2 КПК України визначено основні засади кримінального провадження, до яких відноситься, серед іншого, відповідно п.20 ч.1 ст. 7 КПК України, гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування технічними засобами.
Гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій визначено статтею 27 КПК України.
У частині 5 ст.27 КПК зазначено, що під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому КПК.
Відповідно до ст. 103 КПК України, процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: у протоколі; на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; у журналі судового засідання.
Крім того, відповідно до положень ч.4 ст.107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Сторона захисту, а саме адвокат ОСОБА_7 , в суді апеляційної інстанції наголосив, що після ознайомлення з матеріалами справи та отриманні копій технічних записів судових засідань зроблених в суді першої інстанції впевнився у відсутності технічного запису судового засідання від 29.06.2022 року (а.с.68, 180 т.9).
При перевірці матеріалів кримінального провадження № 12014140270000702 внесеного до ЄРДР 31.05.2014 щодо обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційним судом встановлена відсутність технічного носія інформації, на якому мав бути зафіксований перебіг судового розгляду від 29.06.2022 року, під час якого, відповідно до журналу судового засідання було досліджено матеріали допиту свідка ОСОБА_19 , ряд письмових доказів долучених до кримінального провадження, залишення заяви сторони захисту про відвід судді без розгляду, відмовлено стороні захисту в долучені ряду документів; здійснено допит обвинуваченого ОСОБА_8 , вирішувались клопотання сторони захисту про надання часу для підготовки до дебатів та оголошення перерви у зв'язку із погіршенням самопочуття потерпілого (а.с.35 -38 т.7).
За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив порушення принципу повного фіксування судового провадження, що суперечить вимогам закону щодо здійснення фіксування процесу за допомогою системи звукозапису, крім випадків, передбачених ч.4 ст.107 КПК України.
Згідно з п.7 ч.2 ст.412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції.
Крім того сторона захисту наголосила на неповноті судового розгляду у зв'язку з невирішенням клопотання про поновлення судового слідства для дослідження ряду доказів.
Згідно п.1 ч.1 ст. 409 КПК України неповнота судового розгляду є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 був здійснений судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, що відповідно до статей 409, 410, 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачене п. 7 ч.2 ст. 412 цього Кодексу.
Враховуючи те, що апеляційним судом було встановлено зазначене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що вирок суду підлягає безумовному скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під час нового судового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції, з дотриманням процесуальних прав учасників судового провадження, вимог кримінального процесуального закону необхідно повно, об'єктивно та всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження, проаналізувати всі докази у справі, дати їм належну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення, неухильно керуючись вимогами КПК України та Конституції України.
Оскільки вирок суду підлягає скасуванню з процесуальних підстав, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, апеляційний суд не входить в обговорення наведених доводів апеляційних скарг потерпілого, обвинуваченого, захисника.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 412, 415, 419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Апеляційні скарги захисника - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 з доповненням та змінами - задовольнити.
Вирок Сихівського районного суду м.Львова від 29.06.2023 року у кримінальному провадженні № 12014140270000702, яким ОСОБА_8 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України - скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: