20 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 916/1300/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Кролевець О. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 (колегія суддів: Поліщук Л. В., Богатир К. В., Діброва Г. І.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська Залізниця» до Військової частини НОМЕР_1 , про витребування майна,
Акціонерне товариство «Українська Залізниця» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про витребування дизельного палива в кількості 18 979 кг вартістю 888 632,84 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 позов задоволено частково. Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Українська Залізниця» дизельне паливо в кількості 18 979 кг. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024, повний текст якої складено 09.12.2024, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення - про відмову у позові.
Акціонерне товариство «Українська Залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Кролевець О. А.
20.01.2025 Верховний Суд витребував у судів попередніх інстанцій матеріали справи № 916/1300/24, які надійшли на відповідну вимогу до касаційного суду 31.01.2025.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Як вбачається із матеріалів справи предметом позову у цій справі є витребування у Військової частини НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Українська Залізниця» дизельного палива в кількості 18 979 кг вартістю 888 632,84 грн.
Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.
Відповідно до матеріалів справи Акціонерне товариство «Українська Залізниця» звернулося з позовом у 2024 році, а його предметом є витребування дизельного палива в кількості 18 979 кг вартістю 888 632,84 грн, що становило менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
Отже, з огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як така, що ухвалена у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник посилається на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначає, що ця касаційна скарга має виняткове значення для нього, оскільки "з перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації позивач, крім поточної роботи щодо залізничних перевезень, активно проводить діяльність, спрямовану на підтримку громадян та держави, а саме здійснення оперативних та постачальних військових перевезень, безоплатну евакуацію мирного населення з небезпечних територій, перевезення гуманітарних вантажів. Враховуючи те, що в перші тижні повномасштабного вторгнення дії всіх громадян та юридичних осіб були спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни, позивач, в ситуації прямої загрози подальшої окупації території України, на всі вимоги військового командування, не відтерміновуючи час для відповідного оформлення рішень про відчуження майна, передавав необхідне для оборони країни майно: металобрухт для виготовлення оборонних конструкцій, дизельне пальне тощо". На думку скаржника зазначене привело до того, що позивач опинився в ситуації, коли його майно є таким, що передано іншим особам без відповідної правової підстави.
Колегія суддів виходить з того, що у випадку посилання на "виняткове значення" справи для його учасника оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
За оцінкою колегії суддів касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які би свідчили про виняткове значення для скаржника, оскільки незгода з ухваленим судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/1300/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Л. І. Рогач
Суддя О. А. Кролевець