Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4407/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16
до Акціонерного товариства «Укрпошта», 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22
простягнення 178 377,79 грн.
без виклику учасників справи
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Акціонерного товариства “Укрпошта» про стягнення безпідставно збережені кошти у сумі 178 377,79 грн. з яких: орендна плата у сумі 162 412,80 грн. за період 09.07.2022 року - 25.07.2024 рік, 3% річних у сумі 4 741,55 грн. за період 16.07.2022 року - 25.07.2024 рік, інфляційні втрати у сумі 11 223,44 грн. за період липень 2022 року - липень 2024 рік.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою суду від 16.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4407/24. Розгляд справи № 922/4407/24 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
26.12.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 32484/24), у якому останній, просить суд, долучити до матеріалів справи №922/4407/24 даний відзив на позовну заяву разом із доданими до нього додатками. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача.
31.12.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 32763/24) у якій останній. просить суд, задовольнити позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Акціонерного товариства «УКРПОШТА» у повному обсязі.
03.01.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 65/25) у яких останній. просить суд, долучити до матеріалів справи 922/4407/24 дані заперечення. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Судові витрати покласти на Позивача.
12.02.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 3894/25).
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, обізнаність сторін про розгляд справи у суді, про що свідчать наявні у матеріалах справи відзив відповідача, відповідь на відзив позивача, та заперечення відповідача на відповідь позивача, з чого слідує, що сторони подали усі заяви по суті справи та з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, Рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 року було затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування Акціонерного товариства «Укрпошта» (відповідачу) строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, позичкодавець) та Акціонерним товариством «Укрпошта» (відповідач, користувач) було укладено договір позички № 1877 від 01.08.2019 року.
Цей договір діє з 01.08.2019 року до 01.07.2022 року (пункт 5.1. договору).
Пунктом 5.2. договору передбачено, що договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
Дія договору позички припиняється внаслідок: закінчення строку, на який було укладено договір; ліквідації користувача; загибелі переданого майна; дострокового за згодою сторін або за рішенням господарського суду (пункт 5.5. договору).
Пунктом 1.1. договору, сторони погодили, що предметом договору є безоплатне користування майном. Право на укладання договору отримано «користувачем» на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 року № 1623/19 «Про комунальну власність м. Харкова».
Об'єктом договору позички є нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-6 загальною площею 48,9 кв.м. у житловому будинку літ. «А-9», розташоване за адресою: м. Харків, вул. Леся Сердюка, 38 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс» (пункт 1.2. договору).
Відповідно до пункту 1.3. договору, позичкодавець передає користувачу майно, вказане майно у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому договорі строком на 2 роки 11 місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку.
Також, позивач зазначає, що відповідні нежитлові приміщення були передані відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до договору.
За твердженнями позивача, із системного тлумачення умов договору слідує, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 року, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала.
Тому, на думку позивача, строк дії договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 року відповідно до пункту 5.1. договору.
Також, позивач зазначає, що з 01.02.2022 року введено в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року № 157-ІХ.
Відповідно до частини 2 статті 9 вищевказаного Закону забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
Згідно з пунктом 3.1.7. договору, відповідач зобов'язаний протягом 7 днів з моменту припинення дії договору, повернути за актом передане майно позивачу у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, із урахуванням нормального зносу майна.
Проте, відповідач, всупереч пункту 3.1.7. договору станом на момент подання позовної заяви не повернув передане за договором позички, майно позивачу
У зв'язку із чим, позивач зазначає, що зі змісту частини 2 статті 9 Закон України «Про оренду державного та комунального майна», а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди, що на думку позивача свідчить, що після 08.07.2022 року у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно договору, як на підставі умов самого договору, так і на підставі Закону.
Також, позивач зазначає, що відповідач після 08.07.2022 року не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв'язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності.
При цьому, відповідач повернув позивачу передане майно за договором лише 25.07.2024 року, що підтверджується актом приймання-передачі (додається).
Таким чином, як зазначає позивач, сума коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08.07.2022 року без належних на те правових підстав підлягає стягненню із відповідача на користь позивача на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
У зв'язку із чим. за розрахунком позивача, загальна сума орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) за період з 09.07.2022 року до 25.07.2024 року без належних на те правових підстав, становить 162 412,80 грн.
Також, у зв'язку із безпідставним збереженням (набуттям) відповідачем коштів позивача, останнім керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, були нараховані 3% річних у сумі 4 741,55 грн. за період 16.07.2022 року - 25.07.2024 року, та інфляційні втрати у сумі 11 223,44 грн. за період липень 2022 року - липень 2024 року. Таким чином, загальна сума коштів, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача становить суму у загальному розмірі - 178 377,79 грн.
Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що про обґрунтованість підстав для стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів, а також 3% річних та інфляційних втрат, свідчить, також, рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 року у справі № 922/2329/24, за позовом позивача до відповідача з тих самих підстав, щодо іншого предмету спору.
Вищевказані обставини, стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно вимог статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, ат про що зазначає позивач, Рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 року було затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування Акціонерного товариства «Укрпошта» (відповідачу) строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, позичкодавець) та Акціонерним товариством «Укрпошта» (відповідач, користувач) було укладено договір позички № 1877 від 01.08.2019 року.
При цьому, пунктом 5.1. договору, сторони погодили, що цей договір діє з 01.08.2019 року до 01.07.2022 року (пункт 5.1. договору).
Згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до договору відповідні нежитлові приміщення були передані відповідачу.
На переткання позивача, оскільки рішень про продовження строку дії договору Харківська міська рада не приймала, то строк дії договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, закінчився 01.07.2022 року відповідно до пункту 5.1. договору.
Таким чином, строк дії договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 року відповідно до пункту 5.1. договору
У зв'язку із чим, відповідач був зобов'язаний виконати зобов'язання, передбачене пунктом 3.1.7 договору до 08.07.2022 року, оскільки після 08.07.2022 року у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно договору, як на підставі умов самого договору, так і на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року № 157-ІХ. Проте, відповідачем після 08.07.2022 року не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за договором та продовжував користуватися таким майном, та отримуючи дохід від своєї господарської діяльності.
Тому, позивач із посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України зазначає, що враховуючи закінчення строку дії договору подальше користування відповідачем майном відбувається за відсутності належних правових підстав.
У зв'язку із чим, за розрахунком позивача, сума коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08.07.2022 року без належних на те правових підстав підлягає стягненню із відповідача на користь позивача на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України за період з 09.07.2022 року до 25.07.2024 року та становить суму у загальному розмірі 162 412,80 грн.
Також, позивач зазначає, що відповідач повернув позивачу передане майно за договором лише 25.07.2024 року, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 32484/24 від 26.12.2024 року) та запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 65/25 від 03.01.2025 року) зокрема зазначив, що між АТ «Укрпошта» (відповідач), Харківською міською радою та благодійною організацією «Благодійний фонд Олександра Грановського» 12.06.2019 року було укладено Меморандум щодо співпраці та сприяння у соціальних питаннях розвитку поштових послуг в місті Харків.
На основі Меморандуму між відповідачем та позивачем - 01.08.2019 року було укладено договори позички, у тому числі договір позички №1877 від 01.08.2019 року, предметом якого є безоплатне користування майном комунальної власності міста Харків.
Вимога позивача до відповідача про повернення безпідставно збережених коштів, які останнє мало сплатити за користування нежитловими приміщеннями після спливу терміну дії договорів позички, є необґрунтованою у зв'язку із тим, що фактично майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися оскільки обидві сторони на підставі пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Так, з початком воєнного стану було запроваджено Постанову КМУ від 27.05.2022 року № 634 для регулювання процесів оренди комунального й держмайна на цей період. Її пункт 5 визначає, що договори оренди об'єкта, строк дії яких завершується під час воєнного стану, автоматично продовжуються до кінця воєнного стану та ще на 4 місяці з дати припинення чи скасування воєнного стану. Для продовження договору оренди на зазначений строк заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагається. Виключеннями є лише випадки, коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження такого договору за 30 календарних днів. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX (Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року № 157-ІХ).
Також, відповідач зазначає, що одночасно з цим діє Закон України від 03.10.2019 року № 157-IX «Про оренду державного та комунального майна», стаття 18 якого стверджує, що договори оренди продовжуються за результатами аукціонів, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 18. Правові засади позички визначені статтями 827-836 Цивільного кодексу України. Так, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Позичкодавцем, так само як і користувачем, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (статті 828-829 Цивільного кодексу України). До договору позички застосовуються положення глави 58 Цивільного кодексу України, якою регулюються відносини найму (оренди) майна (стаття 827 Цивільного кодексу України).
Проте, на думку відповідача, як наслідок пункт 5 Постанови № 634 встановлює загальне правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці. З нього можливі два виключення: Якщо наявна щонайменше одна з підстав із статті 19 Закону № 157-IX, через які балансоутримувач не продовжить договір оренди (але він має попередити про це орендаря за 30 календарних днів до завершення строку дії угоди). Якщо продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою № 634, тобто до 01.06.2022 року. Тоді орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону. Це також опосередковано підтверджується тим, що позивач за період з моменту припинення дії договорів позички та до 24.08.2023 року не зверталося до відповідача з вимогою щодо повернення майна та не виставляло рахунки за користування майном тощо.
Також, відповідач зазначає, що листом від 24.08.2023 року № 4686 позивач проінформував відповідача стосовно необхідності укладення договору оренди через систему Прозорро. У відповідь відповідач підтвердив готовність щодо участі у торгах. Однак аукціони до цього часу так і не оголошені. Відповідно будь-які договори оренди чи інші правочини щодо згаданого майна з позивачем, чи іншим уповноваженим органом місцевої влади, не укладалися. У зв'язку із чим, на переконання відповідача, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України на яку посилається позивач у позовній заяві.
Щодо правильності наданих орендодавцем розрахунків сум безпідставно збережених коштів, а саме орендної плати, відповідач із посиланням на правову позицію викладену у постанові Великої палати Верховного суду від 26 червня 2018 року у справі № 914/707/17, провадження № 12-101гс18 зазначає, що оскільки останній, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна, на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн. на рік.
У зв'язку із чим, відповідач зазначає, що з огляду на вищевикладене, позовні вимоги є безпідставними та незаконними, а обставини, на які посилається позивач, недоведеними та необґрунтованими жодним належними і допустимими доказами відповідно, не підлягають задоволенню.
У наданій до суду позивачем відповіді на відзив відповідача (вх. № 32763/24 від 31.12.2024 року) останній, зокрема зазначив, що у відзиві відповідачем не спростовано доводів та правової позиції позивача, наведених у позовній заяві. Фактично відзив є беззмістовною та суперечливою маніпуляцією правовими термінами, а також, в якості заперечень, містить посилання на окремі рішення суду касаційної інстанції в інших справах, які не мають жодного відношення до правовідносин, якими обґрунтовується пред'явлення позову у даній справі.
Щодо строку дії договору позички, позивач зокрема зазначив, що правовідносини з оренди комунального майна врегульовані Законами № 2269-ХІІ до 01.02.2020 року та № 157-ІХ після 01.02.2020 року. При цьому, як Закон № 2269-ХІІ так і Закон № 157-ІХ були єдиними спеціальними нормативно-правовими актами, які визначали правові засади оренди комунального майна.
Також, позивач зазначив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. Отже, враховуючи принцип верховенства права (праовладдя): Закон № 157-ІХ має перевагу над Законом № 2269-ХІІ; Закон № 157-ІХ має перевагу над Цивільним кодексом України; Цивільний кодекс України не має переваги над Законом № 2269-ХІІ.
Таким чином, норми Глав 58 (оренда), 60 (позичка) Цивільного кодексу України, у тому числі частини 3 статті 827 Цивільного кодексу України, не підлягають застосуванню до правовідносин оренди комунального майна, які врегульовані спеціальним Законом № 157-ІХ (Законом № 2269-ХІІ до 01.02.2020 року). Відтак, аналогічно, до правовідносин з позички не підлягають застосуванню спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють оренду комунального майна - Закон № 157-ІХ і Закон № 2269-ХІІ (до 01.02.2020 року). За твердженнями позивача, єдині правовідносини, які, як виключення, можуть бути врегулювані Законом № 157-ІХ, є правовідносини, що виникають з договорів зберігання, а не позички, тому, як вже було зазначено, згідно з пунктом 5.1. договору цей договір діє з 01.08.2019 року до 01.07.2022 року. Пунктом 5.2. договору передбачено, що договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, строк дії договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 року відповідно до пункту 5.1. договору.
Щодо підстав для стягнення безпідставно збережених коштів, позивач зокрема зазначає, що відповідно до пункту 3.1.7. договору відповідач зобов'язаний протягом 7 днів із моменту припинення дії договору, повернути актом передане майно позивачу у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна. Договором передбачено строк виконання зобов'язання з повернення майна позивачу - протягом 7 днів із моменту припинення дії Договору (пункт 3.1.7 договору). Договір припинено у зв'язку із закінченням строку його дії - 01.07.2022 року (пункт 5.1 договору). Відтак, враховуючи викладене, відповідач був зобов'язаний виконати зобов'язання, передбачене пунктом 3.1.7 договору до 08.07.2022 року. При цьому, ані чинне законодавство України, ані договір не вимагає від позивача вчинення будь-яких додаткових дій, необхідних для виконання боржником (відповідачем) зобов'язання за договором
Щодо можливості застосування положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач зокрема зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах, а саме ВП ВС від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17; КЦС ВС від 29.07.2019 року у справі № 756/3966/17; КЦС ВС від 25.06.2018 року у справі № 314/3995/15; КЦС ВС від 11.07.2018 року у справі № 752/18477/15-ц, на які посилається відповідач, викладені під час вирішення спору у справах, в яких позивачем з тих або інших причин були перераховані (передані) кошти відповідачу.
При цьому, дійсно, враховуючи що зобов'язання за відповідними договорами не припинені, в тому числі, шляхом односторонньої відмови або за рішенням суду, підстави для стягнення таких коштів за статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні. Водночас, позивач будь-яких коштів на підставі договору відповідачу не передавав. Більше того, позивач не заперечує, що зобов'язання за договором не припинилися і відповідач по сьогоднішній день зобов'язаний звільнити та повернути позивачу відповідні нежитлові приміщення за договором. Проте, у позові до стягнення заявлені саме сума орендної плати, яку відповідач безпідставно зберіг за рахунок позивача попри відсутність у позивача жодного договірного обов'язку перед відповідачем на момент (період) такого збереження.
У зв'язку із чим, оскільки відповідач, без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, який мав сплатити за користування нежитловими приміщеннями після 08.07.2022 року на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо розрахунку безпідставно збережених коштів, позивач зокрема зазначає, що 01.02.2020 року введений в дію Закон № 157-ІХ. Відповідно до частини 2 статті 17 Закону № 157-ІХ орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Таким чином, у разі укладання договору оренди комунального майна шляхом проведення аукціону, орендна плата визначається виключно за його результатами. Тобто, орендна плата визначається шляхом автоматичної оцінки електронною торговою системою цінових пропозицій учасників після завершення останнього раунду електронного аукціону (пункт 73 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року № 483). Тому, враховуючи вимоги частини 2 статті 17 Закону № 157-ІХ, який введений в дію 01.02.2020 року, правові підстави для застосування для відповідача орендної плати в розмірі 1 грн. на рік, як зазначає відповідач, наразі відсутні. У зв'язку з такими обставинами, також, висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається відповідач, не підлягають врахуванню під час розгляду даної справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, відзив відповідача на позовну заяву (вх. № 32484/24 від 26.12.2024 року), запереченнях відповідача на відповідь на відзив (вх. № 65/25 від 03.01.2025 року) та відповідь позивача на відзив відповідача (вх. № 32763/24 від 31.12.2024 року), погоджується із вищевикладеними у відзиві на позовну заяву твердженнями відповідача, з огляду на наступне.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 стаття 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, 01.08.2019 року між позивачем (позичкодавець) та відповідачем (користувач) було укладено договір позички № 1877.
Пунктом 1.1. договору, сторони погодили, що предметом договору є безоплатне користування майном. Право на укладання договору отримано «користувачем» на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 року № 1623/19 «Про комунальну власність м. Харкова».
Об'єктом договору позички є нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-6 загальною площею 48,9 кв.м. у житловому будинку літ. «А-9», розташоване за адресою: м. Харків, вул. Леся Сердюка, 38 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс» (пункт 1.2. договору).
При цьому, суд враховує, що частиною 1 статті 827 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Частиною 3 статті 827 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Водночас, глава 58 Цивільного кодексу України регулює правовідносини, пов'язані з наймом (орендою).
З аналізу вищевикладеного, та за висновком суду слідує, що до договору позички підлягають застосуванню положення глави 58 Цивільного кодексу України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України “Про оренду державного та комунального майна», оскілки договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності.
При цьому, статтею 764 Цивільного кодексу України (яка входить до глави 58 цього Кодексу і підлягає застосуванню до відносин позички) встановлено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, після закінчення строку дії договору позички № 1877 - 01.07.2022 року, відповідач продовжував користуватися переданими йому у позичку відповідно до пункту 1.2. договору є нежитловими приміщеннями 1-го поверху № 1-:-6 загальною площею 48,9 кв.м. у житловому будинку літ. «А-9», що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Леся Сердюка, 38 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс».
При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять, а позивачем у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України не надано до суду доказів щодо звернення до відповідача із запереченнями щодо користування відповідно до пункту 1.2. договору позивачки нежитловими приміщеннями.
З аналізу вищевикладеного, із врахуванням норм законодавства, договір позички № 1877 від 01.08.2019 року укладений між позивачем та відповідачем поновив свою дію у зв'язку із подальшим користуванням відповідачем переданим за договором майном (нежитловими приміщеннями) після закінчення строку договору, та відсутністю жодних заперечень позивача, як позичкодавця, протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Вищевказане спростовує твердження позивача, що договір припинив свою дію 01.07.2022 року.
Крім того, суд приймає до уваги, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, від 18.04.2022 року № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 року № 573/2022 та від 16.11.2022 року № 2738-ІХ. Зокрема Указом від 16.11.2022 року № 2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023 року.
З вищевикладеного слідує, що закінчення строку дії спірного договору припало на час дії воєнного стану в Україні, а саме 01.07.2022 року.
При цьому, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 року № 2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Також, з початком воєнного стану, Кабінетом Міністрів України для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період 27.05.2022 року було прийнято Постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період.
Пунктом 5 даної Постанови визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 року).
При цьому, норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Крім того, пунктом 5 Постанови № 634 встановлено правило: що договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці і виключеннями з цього правила є лише два випадки:
1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX;
2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою № 634, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар має право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону).
Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судом, після набрання законної сили Законом України “Про оренду державного та комунального майна», позивач не зверталися до відповідача із заявами про розірвання договору позички або повернення майна.
Також, як вбачається із матеріалі справи, балансоутримувач не повідомляв ані позивачу, ані відповідачу про не продовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157- IX. Також жодного продовження договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в поза конкурентному порядку, тобто без проведення аукціону.
З аналізу вищевикладеного слідує, що у даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому за висновком суду, договір позички продовжує свою дію також і в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».
Суд враховує, що дана постанова як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Згідно висновків викладених Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 19.04.2024 року у справи №911/1359/22 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду щодо імперативного характеру постанов органів виконавчої влади :
«Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 року №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». Отже, Об'єднана палата дійшла висновку про те, що виконавчий орган, який в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, може приймати загальнообов'язкові норми, які підлягають виконанню учасниками обороту.
З аналізу вищевикладеного слідує, що оскільки строк дії спірного договору позички визначено до 01.07.2022 року, тобто у період дії воєнного стану, а також враховуючи приписи Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий договір вважається продовженим в силу імперативних положень пунктів 5, 6 даної постанови на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, та без заяви відповідача (орендаря) чи окремого рішення позивача (орендодавця).
Крім того, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 25.07.2024 року який підписано уповноваженими представниками сторін, з якого слідує, що відповідачем було повернуто майно за договором позички № 1877 від 01.08.2019 року, що в свою чергу свідчить про те, що спірний договір діяв з 01.08.2019 по 25.07.2024 року.
Що спростовує твердження позивача, щодо припинення строку дії договору 01.07.2022 року, та помилковими є твердженнями позивача, про те, що відповідач після 08.07.2022 року і протягом спірного періоду використовував передане йому в позичку майно без належних правових підстав.
При цьому, суд приймає до уваги, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Отже предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України
Аналогічні висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 року у справі № 911/1101/21, та від 06.06.2022 року у справі № 903/142/21.
При цьому, суд враховує, що основна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання, а набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
З вищевикладеного слідує, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 року у справі №903/359/21, від 05.10.2022 року у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 року у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі №918/47/18, від 01.04.2019 року у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 року у справі №913/703/20).
При цьому, як вбачається із вищевикладеного, за висновком суду, у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички № 1877 від 01.08.2019 року, оскільки останній продовжив свою дію на час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 року, в силу імперативних приписів даної Постанови, що виключає застосування положено статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки спірні правовідносини мають договірний характер. Крім того, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 25.07.2024 року який підписано уповноваженими представниками сторін, з якого слідує, що відповідачем було повернуто майно за договором позички № 1877 від 01.08.2019 року, що в свою чергу свідчить про те, що спірний договір діяв з 01.08.2019 по 25.07.2024 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у сумі орендної плати у розмірі 162 412,80 грн. за період 09.07.2022 року - 25.07.2024 рік відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Крім того, суд не приймає посилання позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 року у справі № 922/2329/24, за позовом позивача до відповідача з тих самих підстав, щодо іншого предмету спору, оскільки як вбачається із наданої відповідачем до суду вступної та резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду, рішення від 11.11.2024 року у справі № 922/2329/24 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Щодо заявлених позивачем до стягнення із відповідача 3% річних у сумі 4 741,55 грн. за період 16.07.2022 року - 25.07.2024 рік, та інфляційних втрат у сумі 11 223,44 грн. за період липень 2022 року - липень 2024 рік, суд зазначає, що позовні вимоги у цій частині також не підлягають до задоволення, оскільки вони є похідними від основної вимоги про стягнення безпідставно збережені кошти у сумі орендної плати, у якій судом було відмовлено.
Крім того, частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
При цьому, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, заперечень, поданих до матеріалів справи документів, були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати у даній справі залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16, ЄДРПОУ 14095412);
відповідач: Акціонерне товариство “Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22, ЄДРПОУ 21560045).
Повне рішення складено "21" лютого 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова