Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
18 лютого 2025 року м. ХарківСправа № 922/1662/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.
розглянувши заяву (вхідний №2168 від 27 січня 2025 року) Вовчанського підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Вовчанського підприємства теплових мереж, м. Вовчанськ
про стягнення 15259438,20 грн.
за участю представників сторін:
стягувача - Яковенко П.А., дов. № 151 від 12.12.2024 року
боржника - Радигін Є.С., дов. від 22.11.2023 року
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Вовчанського підприємства теплових мереж, м. Вовчанськ, в якій просить стягнути з відповідача 15259438,20 грн основного боргу. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року позов задоволено повністю; стягнуто з Вовчанського підприємства теплових мереж на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 15259438,20 грн основного боргу та 183113,26 грн судового збору; відмовлено Вовчанському підприємству теплових мереж у задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2024 року апеляційну скаргу Вовчанського підприємства теплових мереж задоволено; рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року у справі №922/1662/24 скасовано в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення; прийнято в цій частині нове судове рішення, яким клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду задоволено; резолютивну частину рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року у справі №922/1662/24 доповнено абзацом наступного змісту: "Відстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року у справі №922/1662/24 до 01 лютого 2025 року"; в решті рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року у справі №922/1662/24 залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на користь Вовчанського підприємства теплових мереж 2422,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
11 грудня 2024 року по справі № 922/1662/24 було видано відповідні накази.
27 січня 2025 року через систему "Електронний суд" Вовчанським підприємством теплових мереж подано заяву (вхідний №2168) про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року, в якому заявник просить суд відстрочити виконання рішення суду від 15 липня 2024 року до 31 грудня 2025 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 січня 2025 року прийнято заяву (вхідний №2168 від 27 січня 2025 року) Вовчанського підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року до розгляду та призначено заяву до розгляду у судовому засіданні на 10 лютого 2025 року о 15 годин.
Протокольною ухвалою суду від 10 лютого 2025 року відкладено розгляд заяви (вхідний №2168 від 27 січня 2025 року) Вовчанського підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року на 17 лютого 2025 року о 14:40 годин.
12 лютого 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" подано відзив (вхідний № 39000) на заяву про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Представник боржника у судовому засіданні 17 лютого 2025 року підтримує заяву про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року і просить її задовольнити у повному обсязі.
Представник стягувача у судовому засіданні 17 лютого 2025 року та у відзиві проти заяви Вовчанського підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року заперечує.
Протокольною ухвалою суду від 17 лютого 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 18 лютого 2025 року о 12 годин для постановлення скороченої частини ухвали.
Розглянувши матеріали справи та заяви про відстрочення виконання судового рішення суду, вислухавши пояснення повноважних представників стягувача та боржника, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 року в справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований статтею 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей стаття 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17 травня 2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 статті 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до майна та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення. Положеннями частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Згідно частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події; тощо. Відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі №910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 такого Кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності як застосування самого механізму відстрочення виконання рішення суду, так і строків відстрочення його виконання, в цілому. Наявність підстав для відстрочення має бути доведена боржником. Оцінюючи доводи заяви про відстрочення виконання судового рішення судом повинно враховуватись, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилення від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, а й його намір, що свідчить про бажання виконати рішення.
У Господарському процесуальному кодексі України та Законі України "Про виконавче провадження" не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочення, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції. Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду, є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін з врахуванням незначної затримки у виконанні рішення суду через непорушність сутності права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, пункт 74). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України, короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07 жовтня 2003 року у справі "Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02). Надання відстрочення виконання рішення суду є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору.
Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11- рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права ( див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, пункт 74, ECHR 1999-V ).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки пунктом 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статтею 73-74 Господарського процесуального кодексу України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
Визначальним фактором є не тільки винятковість цих випадків, а й їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду Вовчанське підприємство теплових мереж зазначає, що останнє є теплопостачальною організацією в м. Вовчанськ; основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають значну заборгованість за спожиту теплову енергію; підприємство відповідача перебувало на тимчасово окупованій території, а на теперішній час заходиться в зоні бойових дій; виїзд з міста населення внаслідок постійних обстрілів вплинуло на розрахунки за отриману теплову енергію у період опалювального сезону 2021 - 2022 року; державою населенню були надати певні соціальні преференції, які захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг; законодавством передбачена компенсація з різниці в тарифах у вигляді субвенцій, водночас їх надання залежить від прийняття законодавчим органом відповідного нормативного акту; заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію станом на 01 квітня 2024 року складає суму у розмірі 20839498,04 грн, за рахунок якої відповідачем може бути погашена заборгованість перед позивачем; оскільки субвенції мають бути виділені до кінця 2025 року та враховуючи час на оформлення документів для їх перерахування, обґрунтованим є крайній строк для надання відстрочки виконання рішення суду до 31 грудня 2025 року.
Суд зазначає, що Вовчанське підприємство теплових мереж є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. З наданих до суду документів вбачається, що підприємство надає комунальні послуги у сфері теплопостачання здебільшого населенню та бюджетним підприємствам.
При цьому, фінансування господарської діяльності Вовчанського підприємства теплових мереж здійснюється за рахунок платежів від надання послуг з теплопостачання населенню, підприємствам, установам і організаціям.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який був неодноразово продовжено та триває дотепер.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затверджених Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 зі змінами, м. Вовчанськ, яке є місцезнаходженням відповідача, у період з 24 лютого 2022 року по 12 вересня 2022 року відносилося до тимчасово окупованих РФ територій. У період з 12 вересня 2022 року по 10 травня 2024 року знаходилося у зоні бойових дій. У період з 10 травня 2024 року по 19 червня 2024 року (станом на момент звернення позивача з позовною заявою) м. Вовчанськ відносилося до території активних бойових дій. З 20 червня 2024 року Вовчанська міська територіальна громада належить до території активних бойових дій, на яких майже усі будівлі там знищені бойовими діями.
Як зазначає боржник та підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, військова агресія на території Вовчанської міської територіальної громади негативно вплинула на фінансовий стан Вовчанського підприємства теплових мереж. За період воєнного стану значно збільшилася заборгованість споживачів за теплову енергію. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01 січня 2025 року становить 11598700,00 грн, з них заборгованість населення 9801100,00 грн, що підтверджується Інформацією про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію Вовчанського підприємства теплових мереж за 3, 4 квартал 2024 року.
Незадовільний фінансовий стан боржника підтверджується балансом (звіт про фінансовий стан) підприємства на 30 вересня 2024 року.
Також боржник в обґрунтування ускладнення виконання рішення суду у визначений законом строк посилається на зміни в нормативно-правовому регулюванні, які негативно вплинули на фінансовий стан підприємства.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" до припинення чи скасування воєнного стану в Україні заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги та припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Внаслідок дії вказаних нормативних положень значно зменшуються розміри грошових коштів, які надходять від споживачів, зокрема за рахунок заборони стягнення штрафних санкцій.
Статтею 1 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" введений мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання.
Разом з цим, статтею 2 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" надані гарантії суб'єктам господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, а саме компенсується: заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення"; витрати та/або втрати, понесені внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій, до яких відносяться витрати на ремонт пошкоджених виробничих потужностей, втрати від зменшення кількості абонентів та/ або обсягу наданих послуг, втрати від зниження рівня розрахунків, що утворилися (утворяться) за періоди з 1 лютого 2022 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано.
Статтею 3 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" передбачений механізм гарантій і компенсацій, а саме фінансування компенсацій, передбачених статтею 2 цього Закону, здійснюється за рахунок видатків державного бюджету за цільовим призначенням, що передбачаються Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Як вбачається із наданих відповідачем Протоколів територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію станом на 01 квітня 2024 року складає 20839498,04 грн (Протокол №1 від 23 вересня 2021 року, Протоколу №10 від 21 березня 2024 року).
Надання вказаних субвенцій державою, пов'язано зі здійсненнями певного процедурного механізму та є тривалим в часі.
З урахуванням викладеного, відповідач зазначає, що отримання від держави грошових коштів в якості субвенції сприятиме покращенню фінансового становища підприємства та надасть можливість погасити заборгованість перед позивачем за рахунок компенсації різниці в тарифах до 31 грудня 2025 року.
Враховуючи викладене та обставини цієї справи, суд зазначає, що боржник надав достатньо доказів, які свідчать про те, що його фінансовий стан, а також інші зазначені у заяві обставини у їх сукупності суттєво ускладнюють виконання судового рішення, але не виключають можливість його виконання в майбутньому.
Питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №910/1180/19).
Судом встановлено, що внаслідок відстрочення виконання судового рішення по цій справі, боржник буде мати додаткову можливість врегулювання вищевказаних питань щодо отримання компенсацій з державного бюджету, що дасть змогу здійснити взаєморозрахунки з погашення боргових зобов'язань за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання таких зобов'язань.
Оцінюючи ступінь вини боржника у виникненні спору, суд вказує, що господарські операції за спірним договором не можна віднести до категорії комерційних операцій на власний ризик, оскільки Вовчанське підприємство теплових мереж є теплопостачальним підприємством, метою укладання відповідачем спірного договору є забезпечення потреб населення (в переважній більшості) тепловою енергією, можливість розрахунків відповідача з позивачем залежать від надходження до відповідача грошових коштів від кінцевих споживачів теплової енергії.
Матеріали справи не містять заперечень та/або доказів на підтвердження того, що відстрочення виконання рішення в даній справі буде порушувати майнові інтереси позивача.
Тобто, надання відстрочки виконання рішення суду враховує справедливий баланс інтересів сторін у цій справі, адже негайне примусове виконання даного рішення може призвести до стійкої неплатоспроможності боржника, що навпаки буде свідчити про відсутність можливості погасити заборгованість у даній справі та відповідно до ініціювання процедури банкрутства відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За таких обставин, дослідивши надані боржником докази, а також вислухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд вважає за можливе надати відстрочку виконання рішення у даній справі строком на півроку з моменту винесення даної ухвали, тобто до 19 серпня 2025 року.
Надання такої відстрочки виконання рішення суд вважає оптимальним та таким, що забезпечить належне дотримання інтересів обох сторін, дозволить виконати рішення суду у даній справі, а також забезпечити дотримання вимог частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, заяву Вовчанського підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року по справі № 922/1662/24 слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 7 статі 331 Господарського процесуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
На підставі викладеного та керуючись статтями 331, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву (вхідний №2168 від 27 січня 2025 року) Вовчанського підприємства теплових мереж про відстрочення виконання судового рішення від 15 липня 2024 року по справі № 922/1662/24 задовольнити частково.
Відстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року по справі №922/1662/24 на півроку до 19 серпня 2025 року.
В решті заяви відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею.
3. Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, в порядку статтей 255-257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Ухвалу складено та підписано 21. 02.2025 року.
Суддя П.В. Хотенець
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.