79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.02.2025 Справа № 914/2576/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Яремко В. Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко Експорт», с. Варяж, Червоноградський р-н., Львівська обл.,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Галич-ІФ», м. Львів,
про: розірвання договору поставки №03/01/2022 від 03.01.2022 та стягнення заборгованості 4 141 309, 93 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Джох Р.В.;
від відповідача: Ботвінцев Г.А.;
Хід розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Еко Експорт» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Галич-ІФ» про розірвання договору поставки № 03/01/2022 від 03.01.2022 та стягнення заборгованості 4 141 309, 93 грн.
Ухвалою від 31.10.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження та призначив підготовче засідання до 03.12.2024. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.
В судове засідання 18.02.2025 з?явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, просив позовні вимоги задоволити.
Представник відповідач в судове засідання з?явився в режимі відеоконференції, надав пояснення по суті спору, просив відмовити в задоволенні позову повністю.
В судовому засіданні 18.02.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позов обгрунтовано, тим, що на виконання умов договору поставки № 03/01/2022 від 03.01.2022, позивачем сплачено попередню оплату, обумовлену в специфікації № 1 до договору у розмірі 2 800 000 грн, на підтвердження чого долучив платіжні інструкції. Однак, як стверджує позивач, на виконання умов договору відповідач не здійснив поставки товару, узгодженої сторонами у специфікації. За порушення строків поставки товару позивачем нараховано відповідачу, в порядку ст. 625 ЦК України, 1 114 808, 61 грн інфляційних втрат та 226 501, 32 грн 3% річних. Внаслідок неналежного виконання договору протягом тривалого часу позивач просив розірвати вищезазначений договір поставки.
Правова позиція відповідача.
Відзив на позовну заяву не подано. Однак, у додаткових поясненнях від 20.01.2025 (Вх. № 1419/25) відповідач заперечує проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач зазначає, що в нього відсутня заборгованості за договором поставки № 03/01/2022 від 03.01.2022. Поставка товару (сої) була здійснена належним чином ще у 2022 році, і з того часу позивач не висував жодних претензій.
Крім того, відповідач заперечує проти вимоги про розірвання вищезазначеного договору у зв'язку з відсутністю правових підстав для цього.
Також відповідач вказує, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність заборгованості. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних вважає необґрунтованим.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Як зазначає позивач, 03.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Експорт» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Галич-ІФ» (постачальник) було укладено договір поставки № 03/01/2022, відповідно до умов якого постачальник зобов?язується поставити та передати у власність покупця зернові, масличні культури, та похідні від них (надалі - «товар»), а покупець приймає товар і оплачує його згідно до умов, передбачених даним договором і відповідними Специфікаціями товару, які є його невід?ємною частиною (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 8.3. договору сторони обумовили, що даний договір вступає в силу від дати його підписання Сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов?язань, що випливають з даного Договору.
Як стверджує позивач, на виконання вимог договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Експорт» виконало свої обов?язки та оплатило товар на суму 2 800 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 459 від 27 січня 2022 року на суму 1 000 000,00 грн, № 467 від 01.02.2022 на суму 1 500 000, 00 грн та № 458 від 25.01.2022 на суму 300 000, 00 грн. Проте, за твердженнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Галич-ІФ» так і не виконано свого обов?язку щодо поставки товару. Таким чином, позивачем оплачено, але не отримано товару на суму 2 800 000 грн.
Відтак, у зв?язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем щодо поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Експорт» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Галич-ІФ» за оплачений, але не поставлений товар згідно договору у розмірі 2 800 000 грн, а також 1 114 808, 61 грн інфляційних втрат та 226 501, 32 грн 3% річних та просив розірвати договір поставки 03/01/2022 від 03.01.2022 укладений між сторонами.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.ч. 2, 3 ст. 639 ЦК України).
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, за наведеними нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись у письмовій формі, при цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.
Cудом встановлено, що долучений до позову договір поставки № 03/01/2022 від 03.01.2022 та специфікація товару № 1 до нього, яка є його невід'ємною частиною, зі сторони позивача підписані не були. Відсутність підпису свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення відповідного правочину, що унеможливлює покладення на відповідача зобов'язань, передбачених таким договором.
Відтак, суд констатує, що доказів укладення у письмовій формі договору поставки № 03/01/2022 від 03.01.2022 у вигляді єдиного документа, підписаного обома сторонами, матеріали справи не містять.
Поряд з цим, суд відзначає, що в самому тексті договору поставки № 03/01/2022 від 03.01.2022 (п. 8.3.), що був запропонований до укладення позивачу, передбачався особливий порядок набрання ним чинності.
Так, у пункті 8.3. проекту договору визначено, що даний договір вступає в силу від дати його підписання cторонами та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків до повного виконання Cторонами своїх зобов?язань, що випливають з даного договору.
Таким чином, без дотримання такої обов'язкової умови як підписання договору позивачем, останній не набуває чинності та, відповідно, не є укладеним, а відтак договірні відносини між сторонами у даному випадку є відсутніми.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, відносини між сторонами у даній справі мають кондиційний характер, а відтак підпадають під регулювання положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи, що позивачем було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Галич-ІФ» грошові кошти в сум 2 800 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 459 від 27 січня 2022 року на суму 1 000 000,00 грн, № 467 від 01.02.2022 на суму 1 500 000, 00 грн та № 458 від 25.01.2022 на суму 300 000, 00 грн, в яких міститься посилання на договір поставки 03/01/2022 від 03.01.2022, проте, як встановлено судом, такий договір між сторонами укладено не було, суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання договору поставки №03/01/2022 від 03.01.2022 та стягнення заборгованості 4 141 309, 93 грн не є належним та ефективним способом захисту права позивача.
Обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові. Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
За наведених обставин у їх сукупності суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо клопотання представника відповідача про витребування доказів від 21.01.2025 (Вх. № 1556/25), господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
З викладеного випливає, що вирішення питання про надання доказів по справі відбувається на підготовчій стадії розгляду справи. Саме на стадії підготовчого провадження сторони мають можливість подати заяви з процесуальних питань та заяви по суті справи. Після закриття підготовчого провадження сторони не мають права подавати до суду жодних документів. Тобто з призначення розгляду справи по суті в учасників судового процесу відсутні підстави для подання будь-яких нових доказів.
Згідно зі статті 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.
Отже, суд доходить висновку, що клопотання про витребування доказів подаються сторонами до початку розгляду справи по суті.
Подання доказів на стадії підготовчого провадження є обґрунтованим, враховуючи необхідність надання права іншій стороні надати пояснення щодо таких доказів, тому подання доказів на стадії розгляду справи по суті позбавляє права іншої сторони на відповідні дії, що є порушенням принципу змагальності сторін.
Ухвалою від 16.12.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.01.2025.
Згідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Суд звертає увагу представника відповідача, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.10.2024 суд надав відповідачу строк у 15 днів з дня отримання ухвали на подання відзиву. Однак, відповідач не подав відзив на позовну заяву в зазначений термін.
Отже, оскільки строк для витребування доказів сплив, а можливість поновлення такого строку на стадії розгляду справи по суті ГПК України не передбачена, господарський суд залишає клопотання представника відповідача про витребування доказів від 21.01.2025 (Вх. № 1556/25) без задоволення, відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач, всупереч вимогам ст. 74 ГПК України, належними та допустимими доказами не довів факту укладення сторонами договору поставки та наявності в останніх договірних відносин.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені обставини, враховуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що у задовлоленні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2025.
Суддя Запотічняк О.Д.