номер провадження справи 5/183/24
10.02.2025 Справа № 908/2619/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи
За позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (електронна пошта: uz@uz.gov.ua; shapranmila@ukr.net; вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доноват" (електронна пошта: donovat@ukr.net; вул. Василя Стуса, буд. 8-А, м. Запоріжжя, 69123; код ЄДРПОУ 42775590)
про стягнення 1 579 509,60 грн.,
За участю представників сторін:
Від позивача: Сімчук І.А. (в режимі відеоконференції) - ордер АВ № 1168791 від 27.11.2024;
Від відповідача: Хілько А.С. (в залі суду) - ордер серії АР № 1206876 від 11.11.2024, договір № 161 від 11.11.2024, посвідчення № ЗП001815 від 27.09.2018;
27.09.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доноват" про стягнення 1 579 509,60 грн.
27.09.2024 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.09.2024 № 908/2619/24 позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доноват" про стягнення 1 579 509,60 грн. на підставі ч. 2 ст. 162, ч. 5 ст. 164 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
10.10.2024 до Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/2619/24 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.11.2024 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 07.11.2024 № 908/2619/24 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про забезпечення проведення судового засідання призначеного на 11.11.2024 о 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів підсистеми "Електронний суд".
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.11.2024 № 908/2619/24 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 03.12.2024 об 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов'язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії. Призначене судове засідання здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд".
18.11.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доноват" надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій, які долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.12.2024 № 908/2619/24 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 10.01.2025 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд" та запропоновано сторонам завчасно до призначеного судового засідання подати усі наявні докази, які стосуються предмету спору.
17.12.2024 від ТОВ "ТД "Доноват" до суду надійшла заява про виклик у судове засідання свідка гр. ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) - начальника служби локомотивного господарства Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", для всебічного розгляду справи. В обґрунтування вищевказаного клопотання відповідач зазначив, що свідок може підтвердити обставини викладені у відзиві на позовну заяву, а саме відсутність в наявності обладнання. Представник позивача заперечив проти вищевказаної заяви ТОВ "ТД "Доноват" та просить суд відмовити у задоволенні заяви про виклик свідка.
Ухвалою від 10.01.2025р. судом відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Торговий дім "Доноват" про виклик свідка; оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 05.02.2025 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд". Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.02.2025р. судом оголошено перерву до 10.02.2025р.
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 10.02.2025 здійснювалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що в порушення ст.ст.11, 16, 626, 854 ЦК України, ст.ст. 193, 194, 230 ГК України та умов укладеного між сторонами Договору № ПЗ/Т-231231/НЮ від 25.12.2023 Відповідач не приступив до надання Послуг і не виконав взяті на себе зобов'язання протягом строку дії Договору в термін до 31.03.2024, у зв'язку з чим на підставі п.7.2. Договору позивач нарахував суму штрафу в розмірі 20% від вартості ненаданих послуг на загальну суму 1 579 509,60грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач, не заперечуючи проти укладання вказаного Договору зазначив, що 26 грудня 2023 року, керуючись п. 5.1. Договору, Позивачем була видана Рознарядка на виконання робіт. Однак, на виконання даної рознарядки вузли ходової частини електровозів в ремонт Відповідачу передано не було. На той час представники Позивача пояснювали ненадання обладнання в ремонт фізичною відсутністю цього обладнання. Посилаючись на ч. 1 ст. 613 та ст. 614 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України вказує, що оскільки Позивач не передав в ремонт вузли ходової частини електровозів, то у Відповідача об'єктивно відсутня можливість виконати покладені на нього обов'язки. У зв'язку з тим, що позивач 25.12.2023 року уклав договір, а 26.12.2023 року надіслав рознарядку про надання згоди на виконання послуг з ремонту обладнання, при цьому не маючи в наявності даного обладнання, вважає, що позивач навмисно вказав у договорі умови, які неможливо виконати в строк передбачений договором, що свідчить про недобросовісні дії зі сторони позивача. Відповідач звернувся до позивача для надання обладнання в ремонт, однак позивач не надав вузли ходової частини електровозів в ремонт, а отже відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а отже звільняється від відповідальності, у зв'язку з чим стягнення штрафних санкцій з відповідача приведе до незаконного збагачення.
Також відповідачем 15.11.2024р. надано до матеріалів справи клопотання про зменшення штрафних санкцій, яке він обґрунтовує з посиланням на ч. 3 ст. 551, ст. 546, ч. 1 ст. 613, ст. 616 ЦК України, а також ч. 1 ст. 230 ГК України та зазначає, що суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення, а також з тих підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. При цьому навів практику, викладену у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20 від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20. При цьому наполягає, що у зв'язку з тим що обов'язки за договором Позивача не виконані, що призвело до повної неможливості виконання обов'язків за Договором Відповідачем у справі.
Позивач письмової відповіді на відзив та заперечень проти клопотання про зменшення штрафних санкцій суду не надав, лише в судовому засіданні його представник усно вказав на відсутність підстав для зменшення штрафу.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
В судовому засідання 10.02.2025р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» діє на підставі Положення про Філію, яке затверджено рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 26.04.2022 (протокол № Ц-54/46 Ком.т.).
Згідно п. 2.1 Положення про філію, філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи.
Пп. 6 п. 10.5. Положення про філію передбачено, що для здійснення діяльності Філії та її Структурних підрозділів у межах, встановлених законодавством, Статутом Товариства та цим Положенням, Товариство наділяє Філію та її Структурні підрозділи правами представляти інтереси Товариства в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, а також у міжнародних арбітражах у справах, пов'язаних з діяльністю Філії.
25.12.2023, за результатами проведення процедури закупівлі, відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» оголошення №UA-2023-11-28-013795-а, між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» (далі - Позивач, Замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ» (далі - Відповідач, Виконавець за договором) укладено Договір № ПЗ/Т-231231/НЮ (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець зобов'язується надати Послуги з ремонту вузлів ходової частини електровозів (далі - Послуги), переданих Замовником, в обсягах та переліком, згідно Додатку №1, а Замовник - прийняти та оплатити надані Послуги.
Пунктами 3.1. та 3.2. Договору передбачено, що загальна сума Договору складає: (без ПДВ) - 6 581 290,00 грн., ПДВ - 1 316 258,00 грн., сума разом з ПДВ - 7 897 548,00 грн. відповідно до Додатку №1 «Вартість Послуги ремонту вузлів ходової частини електровозів», який є невід'ємною частиною Договору. Вартість запасних частин та витратних матеріалів, які використовуються при наданні Послуг, входить у вартість Послуг.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що надання Послуг проводиться протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки Замовника, яка вважається дозволом на надання Послуг та є підтвердженням готовності Замовника до приймання Послуг.
На виконання вказаного пункту Договору Позивач направив Відповідачу на його електронну адресу письмову рознарядку від 26.12.2023 № 997 з вимогою надати Послуги з ремонту обладнання ходової частини електровозів згідно з умовами договору від 25.12.2023 №ПЗ/Т-231231/НЮ.
Згідно п. 5.5. Договору загальна тривалість надання Послуг - 10 (десять) робочих днів з моменту передачі об'єктів для надання Послуг, але не пізніше 31.12.2023. Здача об'єктів для надання Послуг оформлюється Актом приймання в ремонт, який підписують уповноважені особи представники Замовника і Виконавця.
Терміни надання Послуг можуть бути скореговані за згодою Замовника та Виконавця (п.5.6. Договору).
Пунктом 5.15 Договору визначено місце надання Послуг - на території Виконавця.
При цьому п. 5.16 передбачено, що транспортування об'єкта до місця надання Послуг та після надання Послуг в зворотному напрямку здійснюється транспортом та за рахунок Виконавця.
27.12.2023 Відповідач направив на адресу відповідального підрозділу Позивача - виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» лист №2023/12-068, в якому просив погодити збільшення терміну дії Договору та збільшення термінів виконання послуг до кінця дії Договору, а саме: до 31.03.2024, мотивуючи це тим, що місто Запоріжжя, де розташовано виробничі потужності Відповідача, знаходиться в 30 км від зони ведення активних бойових дій і в таких умовах час виконання робіт значно збільшується. В обґрунтування своєї позиції Відповідач надав висновок Запорізької торгово-промислової палати про істотну зміну обставин по договору від 25.12.2023 №ПЗ/Т-231231/НЮ від 27.12.2023 вих № 03.4/1339.
Позивач погодився з пропозицією Відповідача та 29.12.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору № ПЗ/Т-231231/НЮ від 25.12.2023 про надання Послуг з ремонту обладнання ходової частини пасажирських електровозів №ПЗ/Т-231231/НЮ-д-1, умовами якої змінено пункти 9.1 та 5.5 Договору.
Згідно з пунктом 9.1 Договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше 31.03.2024. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов'язань щодо надання та оплати Послуг, а також гарантійних зобов'язань на Послуги, в межах строків, визначених умовами цього Договору.
Сторони виклали п. 5.5. Договору таким чином: загальна тривалість надання Послуг - не більше 90 (дев'яносто) робочих днів з моменту початку надання Послуг, але не пізніше 31.03.2024.
Пунктом 6.2. Договору визначено, що Замовник має право: вимагати від Виконавця належного виконання умов цього Договору та отримати Послуги в повному обсязі, що надані належним чином та в строки, визначені цим Договором (п.6.2.1. Договору.
Пункт 6.3. Договору визначає, що Виконавець зобов'язаний: при неможливості в передбачений Договором строк надати Послуги, негайно повідомити про це Замовника (п.6.3.4. Договору).
Відповідно до п.7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та цим Договором.
Якщо Виконавець протягом строку дії Договору не приступив до надання Послуг і не виконав умови Договору, то Виконавець сплачує Замовнику штраф в розмірі 20% вартості не наданих Послуг (п.7.2. Договору).
Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань (п.7.7. Договору).
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що він приступив до надання Послуг згідно Договору і виконав взяті на себе зобов'язання протягом строку дії Договору, на чому наполягає Позивач.
У зв'язку з порушення Відповідачем зобов'язань щодо надання Послуг за Договором в термін до 31.03.2024 та порушення його умов, Позивач на підставі п.7.2. Договору нарахував суму штрафу, якут просить стягнути з Відповідача: 7 897 548,00 х 20 % = 1 579 509,60 грн., де 7 897 548,00 грн. - вартість не наданих Послуг, які передбачені Додатком №1 до Договору; 20 % - ставка (розмір) штрафу згідно п.7.2. Договору.
Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Договір від 25.12.2023 № ПЗ/Т-231231/НЮ, укладений між Сторонами, за своєю правовою природою є договором підряду.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (п.1 ст. 843 ЦК України).
Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт та їх фактичним невиконанням, позивач заявив до стягнення штраф, який передбачено п. 7.2 Договору, у розмірі 1 579 509,60 грн.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 216 ГК України унормовано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом 7.2. Договору передбачено, якщо Виконавець протягом строку дії Договору не приступив до надання Послуг і не виконав умови Договору, то Виконавець сплачує Замовнику штраф в розмірі 20% вартості не наданих Послуг.
За змістом ст. 611 ЦК України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Матеріалами справи підтверджується та спростовано Відповідачем, що він в порушення умов Договору не приступив до надання послуг на своїй території (п. 5.15) за Договором, до складу яких входить і транспортування об'єкта до місця надання Послуг та після надання Послуг в зворотному напрямку транспортом та за рахунок Виконавця. (п. 5.16).
Вказане означає, що після укладення 25.12.2023р. Договору та отримання від Позивача рознарядки від 26.12.2023р. Відповідач мав вжити заходів для направлення до місцезнаходження Позивача транспортних засобів з метою здійснення транспортування предмету Договору (колісних пар) для ремонту на власну територію до м. Запоріжжя.
Належних та допустимих доказів виконання умов Договору в цій частині Відповідачем суду також не надано.
Судом критично оцінюється добросовісність поведінки самого Відповідача, який на підставі процедури публічної закупівлі (оголошення № UA-2023-11-28-013795-а), умови якої та строки надання послуг йому були достеменно відомі, уклав з Позивачем 25.12.2023 спірний Договір, але вже наступного дня 26.12.2023р. звернувся до Запорізької ТПП з запитом щодо оформлення висновку про істотну зміну обставин при виконанні цього Договору, яку обґрунтував тим, «що на терміни виконання робіт з ремонту вузлів ходової частини електровозів значний вплив мають обставини, пов'язані з воєнним станом в Українi. Вiйськова агресiя росiйської федерацiї проти України, що триває, призводить до значних негативних змiн, зокрема, у діяльності суб'єктів господарювання, впливаючи безпосередньо на своєчасність виконання ними зобов'язань за договорами. Mісто Запоріжжя є прифронтовим містом, яке розташоване в 30 км вiд зони ведення активних бойових дiй. Частi сигнали повiтряної тривоги (до 10 разiв на лобу) призводять до вимушеного призупинення виробничого процесу на пiдприємствi, оскiльки працівники пiдлягають евакуацiї до укриттів».
В цій частині суд зазначає, що вказані обставини воєнного стану є триваючими, загальновідомими та існували вже на час проведення публічної закупівлі, про що відповідачу було достеменно відомо і що він мав, як добросовісний суб'єкт господарювання, враховувати при участі у процедурі публічної закупівлі, погоджуючись на здійснення ремонту на власній виробничій базі у м. Запоріжжі.
Однак своєю поведінкою Відповідач, який запропонував найменшу ціну послуг з ремонту та переміг у торгах, не виконавши умови укладеного подальшому Договору позбавив Позивача того, на що той розраховував та мав би змогу отримати, якщо уклав би Договір з іншим учасників торгів.
Хоча Позивач і не надав суду належних та допустимих доказів завдання йому такою поведінкою Відповідача прямих матеріальних збитків, суд дійшов висновку про порушення останнім ст. 13 ЦК України, якою визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
При цьому суд також враховує, що відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином суд не приймає до уваги доводи Відповідача щодо вжиття ним усіх можливих та достатніх заходів, які були необхідні для виконання зобов'язання, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи, встановленим судом.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскільки Відповідач порушив умови виконання зобов'язання, а саме: не приступив до надання Послуг і не виконав умови Договору, тому Позивач обґрунтовано нарахував суму штрафу у розмірі 1 579 509,60 грн. відповідно до п. 7.2. Договору.
Доказів його сплати на користь Позивача Відповідач суду не надав.
Щодо клопотання Відповідача про зменшення суми штрафу.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Разом з тим, згідно ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Зменшення неустойки є правом, а не обов'язком суду.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 р. у справі N 916/2779/23, від 11.07.2023 р. у справі N 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі N 910/8725/22).
Разом з тим, суд погоджується з доводами Відповідача відносно того, що 1 ч. 1 ст. 129 Конституції України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналогічні положення закріплені п. 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а справедливість - загальний конституційний принцип, який неодноразово застосувався судами, в тому числі і Конституційним Судом України.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Так Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційний Суд підкреслив, що зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки, а справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Суд підкреслив, що діяльність правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципом справедливості.
Верховний Суд у Постанови від 18.05.2022 у справі № 280/988/19 зазначив, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.
Також загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Згідно зі ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, виходячи з наведеного та вирішуючи у цій справі за клопотанням Відповідача питання щодо можливості зменшення розміру штрафу на 100 відсотків суд враховує наступне.
1. Невиконання умов Договору сталося з вини Відповідача, який протягом майже одного року не приступив до надання Послуг до 31.03.2024р. з незадовільних причин, що свідчить про його недобросовісну поведінку за відсутності доказів вжиття ним будь-яких заходів до виконання зобов'язання та його намагання перекладання своєї вини на Позивача.
2. Відповідач також не довів, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, оскільки введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, Договір укладався у грудні 2023 року і Відповідач мав враховувати наближеність м. Запоріжжя до зони бойових дій, тривалі повітряні тривоги, тощо, беручи на себе зобов'язання щодо ремонту на власній виробничій базі у м. Запоріжжі.
3. Разом з тим, сторони не надали суду жодних доказів, які б свідчили про їх фінансово-економічний стан, в тому числі про розмір завданих невиконанням Договору збитків Позивачу, а отже Позивач не довів настання для нього негативних наслідків невиконання Договору Відповідачем.
4. При цьому суд констатує, що за умов відсутності прямих матеріальних збитків завданих невиконання зобов'язання Відповідачем, розмір штрафу, хоча і визначений обома сторонами в п. 7.2 Договору - 20% від суми послуг за договором, проте є очевидно неспівмірним таким збиткам, оскільки становить 1 579 509,60 грн., а отже не несе виховної мети та не має компенсаційний характер, а має ознаки неправомірного збагачення Позивача за рахунок Відповідача та має ознаки додаткового надмірного тягаря для нього.
Також в цій частині суд враховує умови розділу 12 Договору «Забезпечення виконання договору» , а саме:
12.1. Виконавець до підписання Договору зобов'язаний надати забезпечення виконання даного Договору у вигляді банківської гарантії в розмірі 5%, що становить 394 877,40 грн. Строк дії забезпечення виконання Договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання Договору і обов'язково повинен перевищувати строк дії Договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць. У разі продовження строку дії Договору у випадку передбачених законодавством, забезпечення виконання Договору має бути продовжено і надано до підписання відповідної додаткової угоди та повинно перевищувати термін дії Договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць.
12.3. Надана Виконавцем у якості забезпечення виконання Договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов'язок банківської установи сплатити па користь Замовника суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання Виконавцем своїх зобов'язань за Договором, при цьому в гарантії строк розгляду вимоги Замовника (Бенефіціара) повинен становити не більше 5-ти робочих днів з дати отримання такої вимоги.
12.6. Забезпечення діє до повного виконання Договору в частині надання Послуг на умовах, викладених в цьому Договорі Замовник повертає Виконавцю забезпечення виконання Договору на його письмову вимогу після підтвердження повного виконання Виконавцем своїх зобов'язань в частині надання Послуг відповідно до умов Договору.
12.7. В разі порушення Виконавцем умов цього Договору, а саме: невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за Договором, в тому числі ненаданні Послуг у термін встановлений п.5.5. Договору, Замовник вимагає стягнення забезпечення виконання Договору та має право в односторонньому порядку розігрівати даний Договір, повідомивши про це виконавця.
Сторони пояснили суду, що вказана банківська гарантія Позивачем не стягувалася, доказів зворотного матеріали справи не містять.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що справедливим, достатнім та виправданим розміром штрафу за невиконання відповідачем умов Договору, яка враховує інтереси обох сторін, може бути сума максимально наближена до розміру узгодженої між сторонами банківської гарантії (394 877,40 грн.), а тому вважає за можливе частково задовольнити клопотання Відповідача про зменшення суми штрафу, стягнувши з нього на користь Позивача штраф у розмірі 400 000,00 грн.
Підсумовуючи викладене суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам. Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, але підлягають задоволенню частково з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 23 692,65 грн. покладаються на Відповідача у повному обсязі, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доноват" (вул. Василя Стуса, буд. 8-А, м. Запоріжжя, 69123; код ЄДРПОУ 42775590) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815) штраф у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доноват" (вул. Василя Стуса, буд. 8-А, м. Запоріжжя, 69123; код ЄДРПОУ 42775590) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815) 23 692 (двадцять три тисячі шістсот дев'яносто дві) грн. 65 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне судове рішення складено та підписано 20.02.2025р.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.