21 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/177/24 пров. № А/857/27272/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року (головуючий суддя Ващилін Р.О.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Ужгород у справі № 260/177/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про стягнення грошового забезпечення (п. 8 позовних вимог),-
11.01.2024 ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (далі - Управління), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ від 12.12.2023 року ГУ ДСНС у Закарпатській області (по особовому складу) № 468 «Про кадрові питання» про звільнення ОСОБА_1 із служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 1 (у зв'язку із закінченням строку контракту) з 12.12.2023 року, з посади диспетчера 8 державної пожежно-рятувальної частини (смт. Великий Березний) 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Закарпатській області з виключенням із списків особового складу ДСНС України та всіх видів забезпечення з 12 грудня 2023 року;
поновити позивача на службі на посаді диспетчера 8 державної пожежно-рятувальної частини (смт. Великий Березний) 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Закарпатській області;
зобов'язати відповідача укласти з ОСОБА_1 контракт для проходження служби на 5 років;
стягнути з ГУ ДСНС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.12.2023 року по день фактичного поновлення на службі з розрахунку заробітної плати за травень 2022 року 12397,52 грн. та за червень 2022 року 12596,00 грн., де 409,73 грн. є середньоденний розмір;
стягнути з відповідача на користь позивача 2868,11 грн. з 06.12.2023 року по (409,73 грн. х 7) за період з 06.12.2023 року по 12.12.2023 року за невчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі;
стягнути з ГУ ДСНС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за липень 2022 року;
стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік - 12 календарних днів, за 2023 рік 28 календарних днів, грошове забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового, начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу МВС України від 20.07.2018 року № 623 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
стягнути з ГУ ДСНС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 за період з 08.03.2022 року по 12.12.2023 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області в частині позовних вимог про стягнення з ГУ ДСНС України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 за період з 08.03.2022 року по 23.07.2022 року (п. 8 позовних вимог).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року щодо решти позовних вимог позов задоволено частково.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року скасовано, а справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2024 року в позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, зокрема, особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту. Суд першої інстанції вказав, що додаткова винагорода є видом грошового забезпечення військовослужбовця, яка виплачується йому за період проходження служби під час дії воєнного стану та має тимчасовий характер, а її виплата зумовлена виконанням службових обов'язків в обставинах військової агресії рф проти України. Суд першої інстанції зазначив, що статус військовослужбовця сам по собі автоматично не забезпечує особі права на отримання додаткової винагороди. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у період 27 березня по 23 липня 2022 року позивач свої службові обов'язки в органі цивільного захисту не виконувала, в заходах, з якими пов'язана виплата такої додаткової винагороди, участі не брала, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому не набула право на отримання додаткової винагороди за цей період відповідно до Постанови №168.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що положення щодо виплати додаткової винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно це безальтернативна пряма вказівка Кабінету Міністрів України, як і вказівка КМУ про те що начальник має (а не може, хоче чи не хоче) видати про це наказ. Скаржник зазначає, що у первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для мене був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно, а в подальшому визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Скаржник стверджує, що це положення в даній редакції в будь-якому випадку може застосовуватися лише з 07.07.2022 року, тобто в цій справі це період з 07.07.2022 року до 23.07.2023 року, а отже, сторона позивача вважає, що період до 07.07.2022 року підлягає безумовній оплаті.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 10 березня 2017 року між ОСОБА_1 та Державною службою України з надзвичайних ситуацій в особі виконуючого обов'язки начальника Управління ДСНС у Закарпатській області укладено контракт №592/17 про проходження служби цивільного захисту, строком на п'ять років, який набирає чинності з 17.04.2017.
30 березня 2022 року начальник 1 ДПРЗ Головного управління Державною службою України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області (далі ГУ ДСНС України у Закарпатській області) подав клопотання про звільнення молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , диспетчера 8 ДПРЧ (смт. В.Березний) 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Закарпатській області за п. 176 пп. 1 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Листом 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Закарпатській області від 30.03.2022 №52.201-175/52.206 диспетчера 8 ДПРЧ (смт. В. Березний) 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Закарпатській області ОСОБА_1 попереджено про те, що укладений з нею контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється 16.04.2022.
ГУ ДСНС України у Закарпатській області листом від 16.04.2022 №5202-1716/5237 ОСОБА_1 повідомлено про припинення дії контракту, укладеного у квітні 2017 року та необхідність прибуття до Головного управління на наступний день після закінчення лікування.
У період з 27 березня по 23 липня 2022 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні.
З наданої ГУ ДСНС України у Закарпатській області довідки від 09.12.2023 вбачається, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткова винагорода ОСОБА_1 за період з лютого по липень 2022 року була нарахована у сумі 18387,09 грн, в тому числі у березні 2022 року в сумі 17419,35 грн та в квітні 2022 року в сумі 967,74 грн.
Так, зокрема, на підставі наказу 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Закарпатській області молодшому сержанту ОСОБА_1 , на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64 та постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, вирішено виплатити додаткову винагороду за календарні дні фактичного виконання службових обов'язків з розрахунку 30000,00 грн за місяць за період з 08 по 25 березня 2022 року.
Окрім того, наказом 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Закарпатській області молодшому сержанту ОСОБА_1 вирішено виплатити додаткову винагороду за календарні дні фактичного виконання службових обов'язків з розрахунку 30000,00 грн за місяць за 26 березня 2022 року.
З метою захисту порушеного, на думку позивача, права на отримання передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткової винагороди ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 1ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011 -ХІІ (далі - Закон 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»(далі - Постанова № 704) в редакції чинній на день її прийняття, встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право установлювати, зокрема надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, а також здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Пунктом 2 Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Відповідно до пункту 3 розділу I Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дію якого продовжено відповідними Указами Президента України по теперішній час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Враховуючи вищевикладене, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби надзвичайних ситуацій, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби надзвичайних ситуацій, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Так, зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби надзвичайних ситуацій до виконаної норми праці закріплено й у пункті 5 розділу І Інструкції №623, згідно з яким при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції, тому відхиляє доводи позивача щодо недопустимості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 для вирішення цього спору.
Як це правильно встановив суд першої інстанції, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткова винагорода ОСОБА_1 за період з лютого по липень 2022 року була нарахована у сумі 18387,09 грн, в тому числі у березні 2022 року в сумі 17419,35 грн та в квітні 2022 року в сумі 967,74 грн.
Системний і цільовий способи тлумачення п. 1 Постанови №168 у його взаємозв'язку з нормами Інструкції №6232 і приписами Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» дає підстави для висновку, що додаткова винагорода є видом грошового забезпечення військовослужбовця, яка виплачується йому за період проходження служби під час дії воєнного стану. Ця винагорода має тимчасовий характер, а її виплата зумовлена виконанням службових обов'язків в обставинах військової агресії рф проти України. Тому статус військовослужбовця сам по собі автоматично не забезпечує особі права на отримання додаткової винагороди.
Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 18 вересня 2023 року у справі №420/6607/22.
Отже, правильними є висновки суду першої інстанції, у період 27 березня по 23 липня 2022 року ОСОБА_1 свої службові обов'язки в органі цивільного захисту не виконувала, в заходах, з якими пов'язана виплата такої додаткової винагороди, участі не брала, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а відтак не набула право на отримання додаткової винагороди за цей період відповідно до Постанови №168, оскільки у вказаний період перебувала на лікарняному.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що обставини які слугували підставою неможливості виконання ОСОБА_1 функцій, покладених на органи цивільного захисту, не впливають на право отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови в позові, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №260/177/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко