21 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3106/24 пров. № А/857/14716/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року про повернення позовної заяви, прийняту суддею Мартиць О.І. в м. Тернополі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-
встановив:
15.05.2024 ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (надалі - ГУНП в Тернопільській області, відповідач) про визнання незаконним і скасування наказу начальника ГУНП в Тернопільській області №353 виданий 26.09.2023 та поновлення на службі в Національній поліції України на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення №2 (м. Бучач) Чортківського районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області з 26.09.2023.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, шляхом звернення до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду з такими позовними вимогами, зазначивши інші поважні причини з підтвердженням їх відповідними доказами, які перешкоджали вчасно звернутися до суду із даними позовними вимогами.
На виконання вимог ухвали, позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої зазначив, що відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Стаття 233, зокрема, цього Закону встановлює, що в у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Відповідно до статті 234 у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Оскільки позивач до дня подачі заяви в суд не отримав наказу про звільнення, то вважається, що строк звернення до суду не пропущений. Разом з тим, написавши під психологічним тиском заяву на звільнення за власним бажанням, та отримавши через місяць грошові виплати, позивач мав розуміння, що його звільнено з роботи.
Проте, в результаті настання стресових для нормального життя обставин (неправомірного кримінального обвинувачення, неправомірного звільнення зі служби на якій він провів більше ніж двадцять років) позивач захворів на психічну хворобу, розголошення симптомів якої призведе до надмірного втручання в його приватне життя. І ці обставини є дійсно поважними, реальними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Проте, як тільки стан здоров'я позивача покращився, враховуючи, що він і дальше перебуває на лікуванні, позивач уклав угоду з адвокатом для звернення до суду про захист порушеного права.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції критично оцінив доводи позивача, зазначені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, оскільки процесуальний закон пов'язує обчислення строку звернення до суду з моментом, коли особа дізналася про порушення своїх прав або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто позивачу було відомо про прийняття наказу ГУНП в Тернопільській області №353 від 26.09.2023 на підставі особисто поданого рапорту від 25.09.2023 про його звільнення, та таким наказом передбачено проведення позивачу відповідних виплат грошових компенсацій.
Суд також відхилив твердження позивача про те, що в результаті настання стресових для нормального життя обставин (неправомірного кримінального обвинувачення, неправомірного звільнення зі служби на якій він провів більше ніж двадцять років) позивач захворів на психічну хворобу, розголошення симптомів якої призведе до надмірного втручання в його приватне життя, оскільки доказів наведених обставин суду не представлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порахував, що позивач просить поновити пропущений строк звернення до суду більш як на два роки та два місяці та вимагає доведення підстав поважності саме цього строку. Проте, зазначене твердження є помилковим, оскільки позивач просить поновити строки приблизно на шість місяців.
Позивач не заперечує того факту, що він зрозумів, що його звільнено зі служби, проте помилковим твердження суду щодо неповажності строку в оцінці захворювання, підтвердження якого надав позивач. Якби захворювання мало фізичний характер, то однозначно з позицією суду можна було би погодитися. Проте, психологічна природа захворювання якраз і зумовлює той стан людини, коли оцінка можливості укласти угоду з адвокатом ( як пропонує суд) чи якимось іншим шляхом звернутися до суду в межах встановленого строку є надто суб'єктивною та у випадку сумніву підлягає роз'ясненню фахового спеціаліста.
Просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач у відзиві наводить аргументи, аналогічні мотивації судового рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом із матеріалів справи встановлено, що 25.09.2023 ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення .
Наказом начальника ГУНП в Тернопільській області №353 від 26.09.2023 останнього було звільнено зі служби.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
За змістом ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, служба в органах поліції є різновидом публічної служби, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на таку службу, її проходження та звільнення зі служби встановлюється місячний строк.
Покликання апелянта на ст. 234 КЗпП України, якою передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року не заслуговує на увагу, враховуючи предмет позову. ОСОБА_1 оскаржує наказ про звільнення з саме з публічної служби, відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати саме норму ч.5 ст.122 КАС України як спеціальну норму.
Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 № 340/1019/19).
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Апеляційний суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Апеляційний суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Апелянт не заперечує того факту, що він зрозумів, що його звільнено зі служби, однак, покликається на те, що в результаті настання стресових для нормального життя обставин (неправомірного кримінального обвинувачення, неправомірного звільнення зі служби на якій він провів більше ніж двадцять років) позивач захворів на психічну хворобу, тому не міг своєчасно звернутися до суду.
З приводу зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що доказів наведених обставин суду не представлено, ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду позивача упродовж встановленого законом строку, а наведені позивачем обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб'єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов'язаний повернути позовну заяву позивачу (залишити таку без розгляду).
За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, а наведені причини не є поважними.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. 243, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 500/3106/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар