21 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/10614/23 пров. № А/857/12757/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі №260/10614/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - Рейті С. І.,
дата ухвалення рішення -11 квітня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді та неприйнятті рішення за поданим сержантом ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби та зобов'язати в/ч НОМЕР_1 розглянути його рапорт від 24 травня 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти по ньому рішення, про що письмово повідомити позивача.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт сержанта ОСОБА_1 від 24 травня 2023 року про звільнення з військової служби відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти по ньому рішення, про що письмово повідомити позивача.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що при подачі свого рапорту 24 травня 2023 року позивач не дотримався нормативно-правових актів, які регулюють порядок проходження військовослужбовцями військової служби та порядку звільнення з військової служби таких військовослужбовців, а суд під час прийняття рішення не врахував наступного: у рапорті від 24 травня 2023 року позивач просить звільнити його з військової служби, покликаючись на неіснуючий Закон України; докази надсилання на адресу військової частини НОМЕР_1 (опис вкладення, накладна №8800020983286, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення) рапорту від 24 травня 2023 року не підтверджують факту його отримання військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки згідно з відомостями зі сайту АТ «Укрпошта» відправлення з таким номером відсутнє в системі; військова частина НОМЕР_1 не отримувала рапорту позивача від 24 травня 2023 року; на рапорті від 24 травня 2023 року, який долучений до матеріалів справи, відсутні клопотання безпосередніх командирів (якщо він поданий на ім'я «командира взводу», відповідно на ньому має бути його клопотання, а також командира 3 механізованої роти та командира військової частини НОМЕР_2 ); у рапорті позивача від 24 травня 2023 року вказана неактуальна посада самого позивача; з 24 березня 2023 року, тобто з дати зарахування позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з утримуванням у списках військової частини НОМЕР_2 , рапорт про звільнення з військової служби позивач мав подавати безпосередньо на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 ; з 01 лютого 2023 року по дату подання позову позивач безпідставно відсутній на військовій службі. Враховуючи наведені вище обставини, командування Військової частини НОМЕР_1 діяло обгрунтовано та у передбачений законом спосіб у межах своїх повноважень на підставі поданих документів. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що в назві Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» допущено описку, АЛЕ, яка не змінює назву чи зміст закону, або порядок чи підставу для звільнення з військової служби, оскільки в обох випадках використано єднальний сполучник, а тому, вважаємо, що вказаний факт не впливає на обставину щодо порушення прав позивача на розгляд рапорту про звільнення з військової служби. Вказує, що він, володіючи інформацією про своє звання, посаду та безпосереднього командира, подав по команді рапорт на звільнення з військової служби до свого безпосереднього командира. Крім того, військовослужбовці вказують лише свого безпосереднього командира, а уповноважені посадові особи військової частини вже зазначають в ньому «актуальних» командирів, зокрема безпосередній командир військовослужбовця має можливість самостійно зазначити на рапорті свої дані та підписати рапорт з клопотанням перед вищим командуванням за звільнення військового. Звертає увагу на те, що у двох відповідях на адвокатський запит, які були долучені самим же відповідачем, чітко вказано про те, що спірний рапорт був отриманий посадовими особами військової частини НОМЕР_1 . Також зауважує, що даних щодо внесення до ЄРДР про вчинення ним кримінального правопорушення немає, тому відсутні перешкоди для прийняття рішення про його звільнення з військової служби. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2023 року ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю дружини ОСОБА_2 , яка є особою із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №294599.
До рапорту були долучені наступні документи: нотаріально посвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 (дружини); нотаріально посвідчена копія Свідоцтва про одруження НОМЕР_3 ; нотаріально посвідчена копія Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №294599; нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення про отримання пенсії по інвалідності серії НОМЕР_4 .
Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, рапорт позивача на звільнення з військової служби був складений на ім'я безпосереднього командира, а саме: командира взводу, направлений засобами поштового зв'язку та отриманий посадовими особами військової частини 26 травня 2023 року.
З огляду на ненадання відповідачем інформації щодо розгляду рапорту позивача, 26 червня 2023 року представником останнього було направлено на адресу в/ч НОМЕР_1 адвокатський запит №20/06-2 від 20 червня 2023 року для отримання інформації про результати розгляду вказаного рапорту.
Листом від 22 липня 2023 року за №9020 командир в/ч НОМЕР_1 повідомив, що фактично сержант ОСОБА_1 бажає звільнитись з лав Збройних Сил України без подання рапорту «по команді» належному командиру, без надання оригіналів документів, що підтверджують підстави звільнення, перебуваючи за межами району виконання завдань в/ч НОМЕР_1 та будучи безпідставно відсутнім на військовій службі. За таких обставин, рапорт про звільнення з військової служби сержанта ОСОБА_1 не може бути розглянутий командиром військової частини.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення, звернувся з цим позовом у суд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, чим допущено протиправну бездіяльність, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ч.1-3 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2262-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За змістом ч.1-3,6 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до пп.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац восьмий підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, який стосується спірних правовідносин);
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За змістом пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі- Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пункт 12 Положення №1153/2008 передбачає, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпункт 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, тощо.
Щодо порядку звільнення пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Згідно з п.12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року №438/16454 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
За змістом п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких, така обставина як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю IIІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з п.31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту “по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
За змістом п.66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки. Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 24 травня 2023 року звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв'язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи та небажанням продовжувати проходження військової служби. Вказаний рапорт адресований командиру взводу. Позивач у порядку пункту 233 Положення №1153/2008 подав рапорт по команді своєму безпосередньому керівнику - командиру 2 механізованого взводу, який, зазначивши свою думку щодо поданого рапорту, мав скерувати його далі (а.с.17).
Доводи апелянта про те, що позивач просить звільнити його з військової служби, покликаючись на неіснуючий Закон України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки допущена позивачем помилка у назві закону, а саме: зазначення сполучника «та» замість правильного «і» не впливає на правильність визначеного закону та вирішення розглядуваного питання.
При цьому, покликання скаржника те, що правом звільнення позивача з військової служби наділений командир ВЧ НОМЕР_2 як командир бригади, якій підпорядковується ВЧ НОМЕР_1 , при цьому командир ВЧ НОМЕР_1 як командир окремого батальйону (окремої військової частини), не наділений правом остаточного вирішення питання по суті рапорту ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби, колегія суддів вважає підставними.
Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що рапорт позивача направлений засобами поштового зв'язку військової частині НОМЕР_1 з описом вкладення (перелік документів для вирішення питання, порушеного у рапорті) та отриманий відповідачем 26 травня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.18), що спростовує доводи військової частини НОМЕР_1 про не отримання такого рапорту, однак такий не розглянутий, доказів на спростування цього матеріали справи не містять.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано зазначеними вище нормативно-правовими актами: Положенням №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання цього Положення. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На думку колегії суддів, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів розгляду вищевказаного рапорту та відповідачем таких не подано.
Однак у матеріалах справи міститься відповідь військової частини НОМЕР_1 №9020 від 22 липня 2023 року на адвокатський запит адвоката Пушкаренка О. О. від 20 червня 2023 року.
Так, зі змісту вищевказаної відповіді вбачається, що фактично сержант ОСОБА_1 бажає звільнитися з лав ЗСУ без подання рапорту «по команді» належному командиру, без надання оригіналів документів, що підтверджують підстави звільнення, перебуваючи за межами району виконання завдань військовою частиною НОМЕР_1 та будучи безпідставно відсутнім на військовій службі. За таких обставин, рапорт про звільнення з військової служби сержанта ОСОБА_1 не може бути розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 . У разі, якщо сержант ОСОБА_1 бажає подати рапорт про звільнення з військової служби, рекомендуємо йому повернутись в район виконання завдань військової частини НОМЕР_1 (а.с.20).
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, листом від 22 липня 2023 року відповідач надав відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 з роз'ясненнями, які не можна розглядати як вирішення питання по суті, оскільки відповідач не висловлюється з приводу тієї підстави для звільнення, щодо якої звернувся позивач (у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю).
Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач, не вживши будь-яких дій щодо розгляду рапорту позивача, порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення №1153/2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України щодо порядку звільнення військовослужбовців, які бажають звільнитися з військової служби за сімейними обставинами.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач безпідставно відсутній на військовій службі, то колегія суддів зазначає, що згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_1 перебуває в статусі такого військовослужбовця, з яким військова служба призупинена, матеріали справи не містять та відповідачем таких не подано, а тому колегія суддів не приймає доводи апелянта в цій частині з наведених вище мотивів.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, чим допущено протиправну бездіяльність, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення зі служби.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 21 лютого 2025 року.