20 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/29813/23 пров. № А/857/18740/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року (суддя - Желік О.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/29813/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,
встановив:
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ЗРУ ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16 лютого 2019 року по 15 серпня 2019 року; 2) стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16 лютого 2019 року по 15 серпня 2019 року в розмірі 92617,7 грн..
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовної заяви відмовити.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 . Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000 грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 484 грн. 48 коп..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права, без дотримання норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єкт владних повноважень, нараховувало та виплачувало позивачу відповідні кошти під час звільнення відповідно до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими. Позивач не вказує в чому саме полягає бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , і такі до задоволення не підлягають. Зазначає апелянт, що позивач був звільнений з військової служби 25 січня 2019 і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. У цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині 2 статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. Крім цього, виплачені на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2023 у справі №380/2405/22 та від 26.05.2023 у справі №380/2390/22 (06.04.2023 та 24.10.2023 відповідно), з чого встановлено, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду в частині стягнення середнього заробітку у зв'язку з їх несвоєчасною виплатою.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що таку необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25 січня 2019 року №31-ОС (по особовому складу) припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом “б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у запас по ІНФОРМАЦІЯ_5 (І категорії) - підполковника ОСОБА_1 (а.с. 15).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11 лютого 2019 року № 65-ОС (по особовому складу) виключено із списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 (І категорії) та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 . Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 15 лютого 2019 року (а.с. 14).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2023 року у справі №380/2405/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за квітень 2017 року, за червень 2018 року, за лютий 2019 року та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
06.04.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2023 року у справі №380/2405/22 ІНФОРМАЦІЯ_6 на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано грошове забезпечення в розмірі 53738,67 грн. (а.с. 7).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року у справі № 380/2390/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2017 року по день фактичної виплати 22.12.2021.
24.10.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року у справі №380/2390/22 ІНФОРМАЦІЯ_6 на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано грошове забезпечення в розмірі 29566,47 грн. (а.с. 12).
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 380/14253/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2019 рік та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015-2019 рр. з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, виплату провести з урахуванням виплачених сум.
28.11.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №380/14253/22 Західним регіональним управлінням на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано грошове забезпечення в розмірі 29566,47 грн..
Вказані обставини визнаються сторонами.
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.91 (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення), - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу
Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Матеріалами справи підтверджується, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.02.2019 року № 65-ОС (по особовому складу) виключено із списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 (І категорії) та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 . Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 15 лютого 2019 року. Цим наказом вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію за 45 невикористаних щорічної основної відпустки за 2019 рік.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 380/14253/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2019 рік та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015-2019 рр. з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, виплату провести з урахуванням виплачених сум.
На виконання цього рішення суду відповідачем на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано грошове забезпечення в розмірі 29566,47 грн. лише 28.11.2023.
За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі №806/2473/18 від 30.10.2019, у справі №П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі №524/8023/16-а від 11.06.2019.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Як правильно встановив окружний суд, оскільки компенсацію за невикористані дні відпустки не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку і тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за період затримки такого розрахунку.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні лише 28.11.2023.
Водночас відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 10000,00 грн, що є співмірним з урахуванням розміру невиплачених сум та частки, яку вони становили у заявлених вимогах, враховуючи істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та період, за який вона підлягає сплаті.
При цьому, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, та полягають у тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Застосовуючи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки остаточний розрахунок за невикористані дні основної та додаткової відпусток із позивачем у зв'язку із звільненням проведено лише 28.11.2023, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, зокрема за 181 календарний день.
Суд врахував, що згідно архівних відомостей, грошове забезпечення за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило: грудень 2018 року - 15941,56 грн., січень 2019 року - 16145,37 грн..
Число календарних днів: у грудні 2018 року - 31 день; у січні 2019 року - 31 день. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 517,53 грн. ((15941,56 грн + 16145,37 грн) : (31+31)). Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача відповідно до норм статті 117 КЗпП України становить 93672,93 грн. (517,53 * 181).
Застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності, окружний суд вважав, що істотність частки виплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 29566,47 грн./ 93672,93 грн. (виплачена сума грошового забезпечення/середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,31.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 517,53 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,31 х 181 (днів затримки розрахунку) = 29038,60 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також з врахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку позивача становить 29038,60 грн..
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд ураховує, що позивач є менш захищеною у відношенні до відповідача стороною відносин публічної служби.
Водночас, у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Беручи до уваги наведе, слід зазначити, що відносини публічної служби, як різновид трудових відносин, повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати (часто неодноразово) із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем. Причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо компенсацій за невикористані дні основної та додаткової відпусток. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи №380/14253/22. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, окружний суд обґрунтовано вважав, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з відповідача на його користь середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 10000,00 грн. та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Колегія суддів зауважує, що з таким розрахунком суду погодився позивач, не оскарживши рішення суду у цій частині.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2019 рік та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015-2019 рр. з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 380/14253/22, позивач має право на отримання грошової компенсації відповідно до статті 117 КЗпП України за час затримки розрахунку і визначений судом першої інстанції розмір середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.
Такі висновки суду першої інстанції не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача, які зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними.
При цьому суд зауважує, що виплачені на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2023 у справі №380/2405/22 та від 26.05.2023 у справі №380/2390/22 (06.04.2023 та 24.10.2023 відповідно) суми грошового забезпечення проведені за іншими складовими грошового забезпечення позивача.
Колегія суддів також вважає, що необґрунтованими є покликання апелянта на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з військової служби з позивачем (на виконання рішення суду від 28.02.2023 у справі №380/14253/22) проведено лише 28.11.2023, а завернувся позивач із цим адміністративним позовом до суду 20.12.2023 року. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Апеляційний суд також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог, позивачем не оскаржене, а тому не являється предметом апеляційної перевірки.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року в адміністративній справі №380/29813/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль