20 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 300/4697/24 пров. № А/857/20080/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року (суддя - Могила А.Б., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 у червні 2024 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача здійснити з 29.02.2024 перерахунок та виплату такого підвищення до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно зі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вона визнана реабілітованою особою, що підтверджується відповідним посвідченням. Як наслідок, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Позивач вважає, що згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на її звернення щодо здійснення перерахунку пенсії, відмовлено у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, оскільки порушують її право на отримання пенсійного забезпечення в повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.03.2024 перерахунок та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач має право на підвищення до пенсії за віком як особі, яка була примусово переселена як член сім'ї репресованих та згодом реабілітованих - на 25% мінімальної пенсії за віком, а суд першої інстанції невірно зобов'язав виплачувати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50%.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника - чоловіка ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (зі змінами) (а.с.30).
Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 31.10.1964, громадянин ОСОБА_2 і громадянка ОСОБА_3 одружилися 31.10.1964. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_4 » (а.с.9).
Згідно з довідкою УМВС Івано-Франківської області від 12.10.1992 за №3/3-25429 батьки позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 15 травня 1950 року виселені з с. Забережжя Лисецького району Станіславської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край. З ними вивезені неповнолітні, серед яких і дочка - ОСОБА_3 1943 року народження. Вказані особи звільнені зі спецпоселення 10 липня 1957 року (а.с.8).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-ХІІ позивач визнана реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.11.2014, згідно з яким ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.7).
Позивач 29.02.2024 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про перерахунок її пенсії з нарахуванням підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком (а.с.10).
За наслідками розгляду вищевказаної заяви відповідач листом від 27.03.2024 №3342-1939/З-02/8-0900/24 повідомив позивача, що підвищення, передбачене Постановою КМУ №654, виплачується в розмірі 43,52 грн. (а.с.11-12).
Позивач, вважаючи протиправною таку відмову відповідача, звернулася до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі яку згодом було реабілітовано.
Так, 17.04.1991 прийнятий Закон України № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII.
Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин пенсійний орган не ставить під сумнів право позивачки на пільги та компенсації, встановлені Законом № 962-XII, однак вказує, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи, а відповідні виплати підвищення до пенсії повинні здійснюватися у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час виселення 15.05.1950, позивачка 1943 р.н., була малолітньою та виселена разом з батьками з с. Забережжя Лисецького району Станіславської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край та у подальшому реабілітовано.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Доплата до пенсії позивачці нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а, 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.
Щодо віднесення позивачки до категорії «репресованих осіб», то суд апеляційної інстанції зауважує, що поняття «репресована особа» введено Законом № 2325-VIII і такою є: «особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом».
На час набуття позивачкою статусу «реабілітованої» відповідно до статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» «реабілітованим» визнавались: «особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону».
Законом № 2353-12 від 15.05.92 дію статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» поширено на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Стаття 3 Закону № 962-XII, у первинній редакції, містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Аналіз положень Закону № 962-XII надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом, проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах), натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв'язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв'язки, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв'язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань, а тому підлягає реабілітації відповідно до Закону.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка у віці 7 років разом з батьками виселена з конфіскацією майна з с. Забережжя Лисецького району Станіславської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Хабаровський край та у подальшому разом з батьками визнана реабілітованою.
Враховуючи наведене, оскільки позивачка виселена саме як член сім'ї (дитина) репресованої особи, яку було примусово виселено на спецпоселення, тоді як матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивачки була застосована репресія в розуміння норм Закону № 962-XII, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо права позивачки на отримання підвищення до пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, проте позивачка має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до вищенаведеного пункту як член сім'ї реабілітованого у розмірі 25 процентів, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням того, що за перерахунком пенсії позивачка звернулася з заявою 29.02.2024, а тому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 45 Закону № 1058-IV, перерахунок пенсії позивачці слід здійснити з 01.03.2024, тобто з першого числа наступного місяця після звернення.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачка має право на перерахунок підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.03.2024, тоді як правові підстави для задоволення решти позовних вимог відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов повністю, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про задоволення позову частково.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 300/4697/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.03.2024, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) здійснити з 01.03.2024 перерахунок та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.03.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська