Справа № 560/7688/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
20 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 23.04.2024 включно.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 23.04.2024 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі №560/8483/22 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 27.07.2022 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 27.07.2022, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, за несвоєчасність виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - січня 2008, а тому, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду стосується невиплати мені грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 за період з 29.01.2020 по 06.05.2020, тобто за період проходження мною військової служби.
Через те, що грошове забезпечення не було виплачено мені під час проходження служби, Відповідач, з урахуванням положень ст. 116 КЗпП, зобов'язаний був виплатити їх в день мого звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, чого ним зроблено не було.
Водночас, оскільки такий обов'язок відповідачем виконано лише на виконання рішення суду, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період такого невиконання - з 06.05.2020 (день звільнення) по 23.04.2024 (день остаточного розрахунку).
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 560/8483/22 позивачу нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 27.07.2022, а тому з урахуванням положень ст. 117 КЗпП у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2020 №61 позивач виключений зі списків особового складу частини з 06.05.2020.
Позивач неодноразово звертався до суду.
Зокрема, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року по справі 560/13779/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 06.05.2020 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 06.05.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IХ.
На виконання рішення суду від 14.11.2023 року по справі 560/13779/23 відповідачем нараховано та 23.04.2024 виплачено позивачу 19503,25 грн.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив нарахувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по 23.04.2024.
Листом від 22.05.2024 №632/24/476 військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку.
Вважаючи такі дії військової частини протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами статей 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
При цьому, предметом розгляду у справі що розглядається є стягнення з Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.06.2023 по 30.11.2023.
Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ), внесені зміни до статей 116 та 117 КЗпП, які набрали законної сили 19 липня 2022 року.
Згідно зі статтею 116 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції як на час звільнення позивача так і на час виникнення спору, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23 та від 31 січня 2025 року у справі № 560/20438/23.
Так, згідно матеріалів справи, а саме згідно витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2020 №61 позивач виключений зі списків особового складу частини з 06.05.2020.
Разом з тим, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі №560/8483/22 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 27.07.2022. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 27.07.2022, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, за несвоєчасність виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - січня 2008.
Вказане судове рішення набрало законної сили 20.12.2022.
На виконання рішення суду від 14.11.2023 по справі 560/13779/23 відповідачем нараховано та 23.04.2024 виплачено позивачу 19503,25 грн.
Враховуючи що, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі №560/8483/22, яке відповідачем виконано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку - 27.07.2022, а тому у відповідності з ст. 117 КЗпП, чинною на час виникнення цих правовідносин стягнення з роботодавця середнього заробітку за період більш як шість місяців чинним законом не передбачено.
При цьому, колегія суддів зазначає, що аналіз ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 116 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку по ст. 117 КЗпП України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.