Справа № 127/33857/24
Головуючий у 1-й інстанції: Каленяк Р.А.
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
04 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
представника позивача - адвоката Нефьодова С.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ББА №174541 від 04.10.2024, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП,
Позивач звернувся до суду з позовом до ДПП, про скасування постанови серії ББА №174541 від 04.10.2024, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Позов мотивовано наступним.
04 жовтня 2024 року командир взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП старший лейтенант поліції Черниш Єгор Іванович, неправомірно виніс постанову серії ББА №174541 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 (триста сорок гривень 00 коп.) грн. Зі змісту даної оскаржуваної постанови вбачається, що позивач 24.08.2024 близько 15 год. 05 хв. керував транспортним засобом марки “TOYOTA LAND CRUISER 200», з р/н НОМЕР_1 , на 245км АД М-21 - в с.Махнівка, Хмільницького району, Вінницької області, рухався зі швидкістю 73 км/год, чим перевищив дозволену швидкість руху на 23 км/год. Швидкість руху зафіксовано приладом TruСАМ LTI 20/20 (серійний номер ТС001146), чим порушив п.12.4 ПДР України.
Позивач вважав постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки він правопорушення у якому його визнав винним інспектор поліції не здійснював та ПДР України не порушував. При винесенні постанови, пояснення щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, інспектором безпідставно не було враховано, чим грубо порушено вимоги законодавства.
Також, на думку позивача, інспектором поліції порушено і процедуру розгляду адміністративної справи оскільки його неодноразові клопотання про надання можливості ознайомитися з матеріалами вчиненого ним адміністративного правопорушення - розглянуто не було, постанову винесено за його відсутності, без належного повідомлення щодо часу та місця розгляду справи та без врахування завчасно поданого ним клопотання.
Справу судом першої інстанції призначено за правилами спрощеного позовного провадження та розглянуто в порядку письмового провадження (а.с.42).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області постанову серії ББА №174541 від 04.10.2024, винесену командиром взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП старшим лейтенантом поліції Черниш Єгором Івановичем, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП залишено без змін, а позовну заяву адвоката Нефьодова Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - без задоволення.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивачем у справі подано до суду апеляційну скаргу в якій, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржене судове рішення, прийняти нове - про задоволення позову. Стягнути з Відповідача витрати по сплаті судового збору.
Сьомим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 23.01.2025 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Вислухавши пояснення представника апелянта - адвоката Нефьодова С.М., колегія суддів за згодою останнього, визначилась щодо можливості закінчення розглядом справи, з прийняттям остаточного у ній рішення, в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, щодо дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 04.10.2024 року, 09 год. 01 хв. командир взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП старший лейтенант поліції Черниш Єгор Іванович, винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ББА №174541, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень. Як вбачається зі змісту постанови поліцейським встановлено, що 24.08.2024 о 15:05 год. водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки “TOYOTA LAND CRUISER 200», з р/н НОМЕР_1 , на 245км АД М-21 - в с. Махнівка, Хмільницького району, Вінницької області, рухався зі швидкістю 73 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 23 км/год, швидкість вимірювалась приладом TruCАМ LTI 20/20 (серійний номер ТС001146), чим порушив пункт 12.4 ПДР - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України “Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з п.1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
У відповідності до п.12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.35 Закону України “Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі порушення Правил дорожнього руху.
Відповідно до ч.2 ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що інспектор поліції Черниш Є.І. представився позивачу та тим самим, відповідно до порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, розгляд справи розпочав у відповідності до ч.1 ст.279 КУпАП.
Позивачу було роз'яснено суть його правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.283 та п.1, ч.1, ст.284 КУпАП інспектор поліції Черниш Є.І. виніс постанову по справі про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн., відповідно до санкції статті ч.1 ст.122 КУпАП.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення, а надані суду докази, визнані такими, що підтверджують вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач, аргументуючи свою позицію послався на те, що інспектор поліції здійснював вимірювання швидкості його транспортного засобу у ручному режимі, що заборонено відповідно до ст.40 ЗУ “Про національну поліцію», та, що контроль швидкості працівником поліції здійснено в місці не облаштованому знаком 5.76 "Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін та наведеним доводам, колегія суддів зазначає, що загальні правила застосування, зокрема, технічних приладів, закріплені у статті 40 Закону України "Про Національну поліцію".
Так, згідно до ч.1 ст.40 вказаного Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, яка працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, яка перебуває в чужому володінні.
Зазначеною нормою права передбачено можливість використання поліцією технічних засобів з виявлення та/або фіксації правопорушень, а також визначено можливі місця їх розміщення. Такі технічні засоби дозволено монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель.
При цьому, спосіб монтажу чи розміщення технічних засобів з виявлення та/або фіксації правопорушень у статті 40 Закону України "Про Національну поліцію" не визначений. Вирішення цього питання не є предметом правового регулювання зазначеної норми права.
Положення ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" встановлюють лише загальні засади використання поліцією технічних засобів, які стосуються всіх типів технічних приладів (технічних приладів, призначених для вимірювання швидкості руху, відстані, визначення габаритно-вагових параметрів, встановлення відсотку алкоголю в крові людини тощо), що використовуються для цілей, задекларованих в цьому Законі.
Натомість особливості практичного застосування технічного засобу в залежності від його призначення, конструктивних особливостей тощо можуть бути визначені в підзаконному акті.
Водночас слід зазначити, що Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року №1026, не установлює порядок використання саме тих технічних засобів, що забезпечують вимірювання швидкості руху транспортних засобів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що доводи апелянта про те, що дії поліцейських були незаконними, оскільки вимірювання швидкості руху було здійснено приладом із функцією фото- та відео фіксації TruCam, який знаходився в руках працівника поліції, а не був встановлений стаціонарно, що суперечить статті 19 Конституції України та ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", спростовуються інформацією ДП “Укрметртестстандарт», відповідно до якої лазерний вимірювач ТruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач ТruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Щодо фіксування швидкості в місці не облаштованому знаком про здійснення відеофіксації то колегія суддів вважає, що знак 5.76 “Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху», є обов'язковим лише при фіксації правопорушень, зафіксованих в автоматичному режимі (камер автофіксації), про що зазначено у пункті 5 Порядку функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2017 року №833. Дорожній знак 5.76, передбачає: “Інформування учасників дорожнього руху про фіксацію (фотозйомку або відеозапис) фактів адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху стаціонарними технічними засобами (приладами контролю) здійснюється не пізніше початку роботи таких технічних засобів (приладів контролю) на визначених місцях (ділянках вулично-дорожньої мережі) шляхом установлення відповідних дорожніх знаків на вулично-дорожній мережі, а також шляхом розміщення відповідних відомостей на офіційних вебсайтах МВС та Національної поліції.
Разом з тим, слід зазначити, що наявність або відсутність дорожнього знаку 5.76 не звільняє водіїв від обов'язку виконувати вимоги ПДР щодо дотримання швидкості руху. За таких підстав і зазначене позивачем (апелянтом) обгрунтування не може слугувати підставою для скасування оскарженого рішення.
Що ж до дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення то судом встановлено, що на місці зупинки водія ОСОБА_1 , розгляд справи працівником поліції здійснено не було, оскільки було задоволено клопотання водія в частині відкладення розглядом справи на іншу дату. Так, 24.08.2024 року водію вручено письмове повідомлення (а.с.15) про запрошення до патрульної поліції, з адресою її місцезнаходження, для розгляду вчиненого ним адміністративного правопорушення - 02.09.2024 о 10 год. 00 хв.,
02.09.2024 року розгляд справи не відбувся. За клопотанням ОСОБА_1 від 29.08.2024 року (а.с.17) її розгляд було відкладено на 04.10.2024 року о 09.00 год. Повідомлення про відкладення розглядом справи відповідачем ОСОБА_1 надіслано 19.09.2024 року, а отримано останнім - 02.10.2024 року.
03.10.2024 року ОСОБА_1 вдруге заявлено клопотання про відкладення розглядом справи з наданням часу для обрання захисника його прав, можливості ознайомлення з матеріалами справи (вимогу заявлено вдруге) та за станом здоров"я надати можливість участі в розгляду справи в режимі відеоконференції з завчасним повідомленням щодо часу розгляду справи.
07.10.2024 року відповідачем на адресу ОСОБА_1 надіслано лист про розгляд клопотання де зазначено, що 04.10.2024 року о 09 год. 01 хв. командиром взводу патрульної поліції Чернишем Є., розглянуто щодо нього (за його відсутності) адміністративну справу з винесенням постанови за ч.1 ст.122 КУпАП. Врахувати клопотання не було можливості, оскільки останне надійшло на електронну адресу батальону патрульної поліції 04.10.2024 року о 09.03 год. то б то після винесення постанови ББА №174551.
У постановах Верховного Суду у справах №813/3415/18 від 12.06.2019 та №482/9/17 від 30.01.2020 висловлено правову позицію щодо повідомлення особи про розгляд справи про застосування адміністративного штрафу.
Так, касаційний суд вказав, особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти особу, що якої застосовується адміністративне стягнення не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи.
З'ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
Повідомлення має на меті забезпечити участь особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п'ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що за неналежного повідомлення позивача про розгляд справ, останній був позбавлений права надати пояснення щодо встановленого порушення. Факт навмисного неотримання кореспонденції відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами.
Посадовими особами патрульної поліції не вжито належних заходів для вчасного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи про правопорушення, не розглянуто заявлених клопотань та не відкладено розгляд справи, тобто суб'єктом владних повноважень не виконано належним чином обов'язку для забезпечення реалізації позивачем його прав.
Колегія суддів вважає, що позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.
Зазначене є достатньою підставою для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративного штрафу №174541 від 04.10.2024.
Що стосуються самого розгляду справи про адміністративне правопорушення то колегія суддів зазначає, що положеннями КУпАП України дійсно передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення, без складання протоколу.
Разом з цим, згідно із ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Апеляційний суд зауважує, що розгляд справи про адміністративне правопорушення має здійснюватися з дотриманням установленої процедури, яка створює умови об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Розгляд цієї категорії справ носить спрощений терміновий характер і здійснюється на місці вчинення адміністративного правопорушення. Зазначена процедура зумовлює учасників процесу до активних дій задля забезпечення повного і об'єктивного її вирішення. Одночасно, спрощений порядок розгляду справи не виключає обов'язок дотримання установлених процедур.
Закріплений на законодавчому рівні механізм притягнення особи до адміністративної відповідальності, серед іншого, передбачає, що розгляд справи розпочинається з представлення посадової особи, яка розглядає дану справу; оголошення посадовою особою, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності; роз'яснення особі, яка бере участь у розгляді справи, її прав і обов'язків; заслуховування особи, яка бере участь у розгляді справи; дослідження доказів і вирішення відповідних клопотань.
За правилами статті 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
У наведених вище положеннях норм процесуального права визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
У постанові від 17 липня 2019 року у справі №655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КУпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов'язаний дотримуватись вимог статті 283 КУпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Таким чином, положення КУпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на отримання юридичної допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги.
Колегія суддів констатує, що недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КУпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України та є достатньою і самостійною підставою для скасування прийнятої за результатами її проведення постанови, що унеможливлює перехід до суті покладених в її основу адміністративних правопорушень.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не вжито належних дій щодо завчасного повідомлення позивача (його представника) про час та місце розгляду справи (04.10.2024), надання реальної можливості позивачу реалізувати право на ознайомлення з матеріалами справи, скористатися правововою допомогою, розгляд справи відкладено не було та одразу винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, тому колегія суддів дійшла висновку, що такі обставини вказують на порушення працівником патрульної поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є самостійною підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ББА №174541 від 10.04.2024.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2020 року в справі №524/9827/16-а та від 26 травня 2020 року в справі № 640/16220/16-а.
Разом з цим, суд першої інстанції, неповно встановивши обставини справи та неналежно дослідивши наявні в матеріалах справи клопотання позивача, наявну в них інформацію, щодо вчасності повідомлення про час та місце розгляду справи, дійшов помилкового висновку про дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оскільки відповідачем не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, з урахуванням строків розгляду такої категорії справ, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
Таким чином, порушення вищенаведеної процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, є порушенням права особи і є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з положеннями частини 1 і 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У відповідності до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та зазначені вище положення законодавства колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про законність оскаржуваної постанови.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, колегія суддів вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31.12.2024 по справі №127/33857/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7 ст.139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з наявною в матеріалах справи платіжними інструкціями ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову по справі №127/33857/24 в розмірі 484,48 грн. (а.с.38) та апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31.12.2024 по справі в розмірі 908,40 грн.
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, керуючись статтею 139 КАС України слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову якою, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ББА №174541 від 04.10.2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Справу провадження закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (р.н. НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646) судові витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 1211,20 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 лютого 2025 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.