Справа № 240/14049/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
20 лютого 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
- визнати відповідь Державного агентства лісових ресурсів України на запит ОСОБА_1 від 23.07.2024 "23.07.24 ДАЛУ запит Столичний офіс" яка викладена в листі від Г№ 05-40/4155-24 від 25.07.2024 протиправною;
- зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 23.07.2024 "23.07.24 ДАЛУ запит Столичний офіс" згідно з нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) ОСОБА_1 подав до Держлісагентства запит на інформацію, в якому просив надати інформацію про:
- вибуття з права власності чи користування нерухомого майна (адміністративного приміщення бувшого Житомирсього обласного управління лісового та мисливського господарства) в м. Житомир, по вул. Хлібна, 41, яку просив підтвердити копією відповідного розпорядчого документу та актом приймання передачі;
- вибуття з права власності чи користування земельною ділянкою під адміністративного приміщенням в м. Житомир, по вул. Хлібна, 41. Просив вказати кадастровий номер земельної ділянки, надати копію відповідного розпорядчого документу та акта приймання передачі;
- погодження Фондом державного майна України вибуття з права власності чи користування нерухомим майном (адміністративного приміщенням) та земельною ділянкою під адміністративного приміщенням за адресою: в м. Житомир, вул. Хлібна, 41. Просив вказати загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документу.
У відповідь на вказаний запит, відповідач листом №05-40/4155-24 від 25.07.2024 повідомив позивача, що адміністративний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з сфери управління Держлісагентства не вибув. Додатково повідомлено, що під час реорганізації Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство" адміністративний будинок передано до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом приєднання. Інформацію стосовно земельної ділянки під вказаним адміністративним будинком Держлісагентство позивачу не надало, у зв'язку із її відсутністю. На третє питання Держлісагентство посилаючись на положення вимог Цивільного кодексу України повідомило позивача про відсутність необхідності, отримання погодження Фонду державного майна України щодо передачі майна, прав та обов'язків юридичних осіб при їх припиненні шляхом приєднання. На підтвердження викладеної інформації, Держлісагентство до листа-відповіді надало позивачу копію наказу та передавального акту.
У свою чергу, позивач, вважає, надану відповідачем відповідь на його запит протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон №2939-VІ.
Відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 вищевказаного Закону визначене право на доступ до публічної інформації, яке гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст.4 Закону №2939-VI).
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з ст.12 вказаного Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Пунктом першим частини першої статті 13 вищенаведеного Закону, передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
За приписами ч.1 ст.14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
При цьому, порядок оформлення запитів на інформацію визначено ст.19 Закону №2939-VI.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч.1 ст.19 цього ж Закону).
Строк розгляду запитів на інформацію врегульований ст. 20 Закону № 2939-VI, згідно з частиною першою якої розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами частини четвертої статті 20 Закону №2939-VI визначено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У даній справі позивачем оскаржується зміст отриманої відповіді на запит, викладеної у листі Держлісагентства №05-40/4155-24 від 25.07.2024. Позивач вважає отриману відповідь на запит протиправною оскільки надана без належного обґрунтування.
Статтею першою Закону України "Про управління об'єктами державної власності" №185-V від 21.09.2006 (далі - Закон №185-V) передбачено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 2 Закону №185-Vдо об'єктів управління державної власності віднесено зокрема державне майно, надане суб'єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.
Суб'єктами управління об'єктами державної власності згідно ст. 4 даного Закону є зокрема міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.
Пунктом 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №521 від 08.10.2014 (далі - Положення), Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Відповідно до пп.30 п.4 Положення Державне агентство лісових ресурсів України здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства.
Адміністративний будинок, який знаходиться за адресою в м. Житомир, по вул. Хлібна, 41 є державною власністю та перебуває на балансі державного підприємства, що належить до сфери управління Держлісагентства.
Як встановлено судом першої інстанції, на поставлене перше питання у запиті на інформацію позивача від 23.07.2024, відповідач роз'яснив, що приміщення, яке є об'єктом запиту з сфери управління Держлісагентства не вибуло, а внаслідок реорганізації передано шляхом приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". На підтвердження вказаного, відповідач долучив до листа наказ голови Державного агентства лісових ресурсів України №120 від 12.01.2023, яким затверджено передавальний акт Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство", яке координується Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Контроль за виконанням наказу покладено на голову ліквідаційної комісії з ліквідації Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства Венгерчука В.С. Крім того, позивачу надано копію передавального акту, який свідчить про проведення безоплатної передачі активів та пасивів Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство" на баланс Спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" станом на 02.01.2023.
Тобто позивачу повідомлено про факт невибуття адміністративної будівлі, інформацію по якій запитувалася, з права власності чи користування сфери управління Держлісагентства та на підтвердження наведеної інформації надало запитувачу необхідні документи (наказ №120 від 12.01.2023, яким затверджено передавальний акт від 02.01.2023).
Додатково позивачу роз'яснено, що вказаний адміністративний будинок під час реорганізації Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство" передано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Аналізуючи викладене, суд вважає, що відповідачем надане повне роз'яснення на перше питання позивача, поставлене у запиті від 23.07.2024, зокрема повідомлено факт невибуття адміністративного будинку, інформацію по якому витребовувалася позивачем, із сфери управління Держлісагенства.
Щодо розгляду другого питання поставленого відповідачем у запиті від 23.07.2024, поданому до відповідача слід вказати наступне.
Механізм складання та подання запитів на інформацію, розпорядником якої є Держлісагентство або його територіальні органи визначає Порядок складання та подання запитів на інформацію, розпорядником якої є Державне агентство лісових ресурсів України або його територіальні органи, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №82 від 15.02.2018 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.03.2018 за № 298/31750 (далі - Порядок №82).
Пунктом 17 Порядку №82 передбачено, що у разі якщо Держлісагентство або його територіальний орган не володіє запитуваною інформацією, але йому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, запит направляється належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
У задоволенні запиту на інформацію може бути відмовлено. Підстави для відмови та інформація, що має міститися у письмовій відмові, визначені статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Про відмову у задоволенні запиту запитувач повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (п.18 Порядку №82).
Якщо у запиті поряд з питаннями, що належать до компетенції Держлісагентства або його територіального органу, порушуються питання, які підлягають вирішенню в інших органах виконавчої влади або органах місцевого самоврядування, у наданій Держлісагентством або його територіальним органом відповіді запитувачу має міститися роз'яснення щодо порядку вирішення таких питань (п.21 Порядку №82).
Як свідчить зміст листа №05-40/4155-24 від 25.07.2024 відповідач пояснив позивачу, що не володіє інформацією стосовно земельної ділянки під адміністративним будинком, який знаходиться за адресою: в м. Житомир, вул. Хлібна, 41. Крім того, слід врахувати, що відповідач роз'яснив позивачу інформацію про проведення безоплатної передачі активів та пасивів Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство" на баланс Спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
А тому, в контексті наведеного, суд вважає, що відповідачем надано відповідь на поставлене питання та роз'яснено додаткову інформацію.
Стосовно затребуваної інформації про погодження Фондом державного майна України вибуття з права власності чи користування нерухомим майном (адмінприміщенням) та земельною ділянкою під адміністративним приміщенням за адресою: в м. Житомир, вул. Хлібна, 41, слід врахувати наступне.
Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ч.1 ст.1 Закону України "Про Фонд державного майна України" №4107-VI від 09.12.2011, далі - Закон №4107-VI).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону №4107-VI передбачено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
У той час, порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення передбачений ст.107 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.107 Цивільного кодексу України юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно.
Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.107 Цивільного кодексу України ).
З огляду на викладені норми та встановлені обставини справи, суд враховує, що адміністративна будівля, інформація по якій затребувана позивачем не відчужена, не вибула з зі сфери управління Держлісагенства, а лише передана Спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в процесі реорганізації шляхом приєднання, а тому не потребує отримання погодження Фонду державного майна Україні.
При цьому, позивачем у запиті не вказано ні періода часу вибуття з права власності чи права користування адміністративною будівлею, яка знаходиться за адресою в м. Житомир, по вул. Хлібна, 41, ні суб'єкта з власності чи користування якого на думку Позивача мало вибути майно.
Таким чином, на думку суду, позивачу у повному обсязі надано Держлісагенством відповідь на поставлене третє питання у запиті з посиланням на нормативно-правові акти, які регулюють такі правовідносини.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідь Державного агентства лісових ресурсів України, викладену в листі №05-40/4155-24 від 25.07.2024 на запит ОСОБА_1 від 23.07.2024 правомірною та обґрунтованою. Твердження позивача щодо протиправності отриманої відповіді на запит, не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами справи.
Враховуючи встановлені обставини справи та дослідженні матеріали, суд вважає, що права та охоронювані законом інтереси позивача з боку відповідача не порушені.
Таким чином, на підставі наведених доводів та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.