Справа № 711/6718/24 Суддя (судді) першої інстанції: Демчик Р.В.
19 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Штульман І.В.,
суддів - Заїки М.М., Черпака Ю.К.,
при секретарі - Шіндер Ю.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Павленко Мар'яни Василівни на проголошене о 10 годині 30 хвилин рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 22 жовтня 2024 року, повний текст якого складено 22 жовтня 2024 року, у справі за адміністративним позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Павленко Мар'яни Василівни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
У серпні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) - адвокат Павленко Мар'яна Василівна звернулася до Придніпровського районного суду міста Черкаси з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просила:
- скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 17.08.2024 №1063/2024 у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП);
- закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 22.10.2024 у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що розгляд справи про адміністративне правопорушення та накладення на позивача адміністративного стягнення здійснювався уповноваженою на те особою, а матеріалами справи підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Крім того, суд підкреслив, що належними і допустимими доказами не спростовано наявність поважних причини неприбуття позивача за повісткою 01.04.2024, а накладення адміністративного стягнення саме за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка набрала чинності 19.05.2024, є обґрунтованим та мало місце у межах строків притягнення особи до відповідальності, оскільки правопорушення є триваючим.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не враховано ненадання відповідачем будь-яких доказів наявності у ОСОБА_2 повноважень на розгляд справи про адміністративне правопорушення та притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Підкреслює, що всупереч висновків суду оскаржувана постанова не містить викладу обставин і суті правопорушення, як і відомостей про час і місце його вчинення. Окремо наголошує, що матеріалами справи не підтверджується вручення позивачу виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Після усунення визначених в ухвалі від 08.11.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 30.01.2025.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.02.2025.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін у судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 09.06.2009 знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , 22.01.2009 позивач визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено здатний у воєнний час, а 19.08.2023 - взятий на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією тимчасового посвідчення від 09.06.2009 № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 30.03.2024 вручено повістку №1-03-24, в якій позивачу приписано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 о 09:00 01.04.2024.
У зв'язку з неявкою позивача за викликом відповідачем направлено до начальника Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області звернення від 10.06.2024 №3/9087 щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП, до обласного, районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складання протоколів про адміністративні правопорушення.
17.08.2024 ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 працівниками Національної поліції України, де у цей же день оператором відділення військового обліку і бронювання сержантів і солдатів запасу старшим солдатом ОСОБА_3 на підставі статті 235 КУпАП складено протокол №1063/М/2024 про адміністративне правопорушення щодо позивача.
У вказаному протоколі зафіксовано, що у ході перевірки облікових даних з'ясовано, що стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 було 11.06.2024 направлено звернення згідно ст. 259 КУпАП щодо доставлення для складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП, оскільки позивач ухиляється від явки за повісткою, яка була йому вручена під особистий підпис 30.04.2024. За повісткою мав з'явитися 01.04.2024. З пояснень ОСОБА_1 було встановлено, що за викликом (повісткою) для визначення його призначення на особливий період до ІНФОРМАЦІЯ_4 з його слів не прибув, оскільки вважав, що повістка була заповнена неправильно, та перебував у лікарні. Своєю бездіяльністю, як зазначено у протоколі, позивач порушив вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_4 прийнято постанову від 17.08.2024 №1063/2024 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 за ухилення від явки за повісткою 01.04.2024 та неповідомлення в установлені строки причин неприбуття, що є порушенням вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 17000 грн.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів, зокрема, статей 1, 7, 9, 210-1, 235, 251, 280, 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 17 Закону України «Про оборону України», статей 17, 29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду підтвердження належними і допустимими доказами факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та дотримання відповідачем порядку і процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно статті 210-1 КУпАП (у редакції, чинній станом на 17.08.2024) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина перша).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина третя).
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Згідно частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній станом на 30.03.2024 - 01.04.2024) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
З аналізу вищезазначених норм вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Невиконання такого обов'язку в особливий період тягне за собою відповідальність, передбачену частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Матеріали справи свідчать, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 було складено повістку №1-03-24 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 о 09:00 01.04.2024. Указану повістку позивачу вручено особисто 30.03.2024, що останнім не заперечується.
Отже, позивач був обізнаний про необхідність з'явитися до відповідача 01.04.2024. Разом з тим такого обов'язку у визначений день, передбаченого частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 не виконав.
Посилання апелянта на те, що він вважав вручену повістку такою, що не підлягає виконанню, оскільки остання містила виправлення, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки внесення виправлення шляхом зазначення чіткої назви ТЦК та СП й адреси прибуття не може вважатися таким, що унеможливлює виконання військовозобов'язаним свого обов'язку прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Колегією суддів враховується, що абзацом третім частини дев'ятої статті 29 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України) для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №673.
Водночас, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження існування поважних причин неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 , передбачених указаною постановою Уряду України, ОСОБА_1 не надано.
Посилання апелянта на перебування позивача на лікуванні у зв'язку із загостренням хронічної хвороби як на підставу неможливості прибуття до відповідача 01.04.2024 колегія суддів оцінює критично, оскільки із змісту виписки №8682 із медичної картки стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 02.04.2024. Крім того, після завершення лікування 08.04.2024 позивач не повідомляв відповідача про причини свого неприбуття 01.04.2024.
Відтак, за встановлених вище обставин неявка ОСОБА_1 01.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 є датою вчинення правопорушення. При цьому, всупереч позиції суду першої інстанції, у спірному випадку порушення вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить ознак триваючого, адже таке вважається завершеним з моменту неприбуття особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки без поважних причин в означені у повістці час та дату.
Разом з тим колегією суддів враховується, що 01.04.2024 стаття 210-1 КУпАП була викладена в двох частинах наступного змісту.
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Викладене свідчить, що станом на 01.04.2024 відповідальність за вчинене позивачем адміністративне правопорушення була передбачена частиною другою статті 210-1 КУпАП у редакції від 14.10.2023.
При цьому, станом на 01.04.2024 розмір штрафу у грошовому виразі, який міг бути накладений на громадянина, винного у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 210-1 КУпАП, складав від 3400 грн до 5100 грн.
У свою чергу частина третя статті 210-1 КУпАП, яка посилює відповідальність за невиконання вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», адже встановлює розмір штрафу у грошовому виразі від 17000 грн до 25500 грн, та на підставі якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, набрала чинності лише 19.05.2024.
Відповідно до частин першої і другої статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Указані норми Кодексу адміністративного судочинства України кореспондують частині першій статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, притягнувши позивача до відповідальності за правопорушення, яке передбачене нормою, що не набрала чинності на час вчинення такого правопорушення, відповідач не дотримався вимог статті 58 Конституції України та статті 8 КУпАП, що свідчить про протиправність спірної у цій справі постанови по справі про адміністративне правопорушення від 17.08.2024 №1063/2024 безвідносно до встановленого вище факту порушення позивачем вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Водночас суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення та ухвалення спірної постанови від 17.08.2024 №1063/24 здійснювався не уповноваженою на те особою з огляду на таке.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Матеріали справи свідчать, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 19.07.2024 №224 покладено тимчасове виконання обов'язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 на заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 - начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_2 . Отже, всупереч доводів апелянта, станом на 17.08.2024 підполковник ОСОБА_2 , як т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , був наділений повноваженнями на розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 210-1 КУпАП.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 4 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Крім того, приписи частини шостої статті 139 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного оскільки за наслідками апеляційного перегляду судового рішення позовні вимоги задоволені у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 підлягають присудженню витрати, пов'язані із сплатою судового збору, в загальній сумі 1514,00 грн, з яких 605,60 грн за подання позовної заяви та 908,40 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 139, 229, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Павленко Мар'яни Василівни - задовольнити.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 22 жовтня 2024 року по справі №711/6718/24 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Павленко Мар'яни Василівни - задовольнити.
Скасувати постанову тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 17 серпня 2024 року №1063/2024 у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Справу про адміністративне правопорушення за фактом притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані із сплатою судового збору, в сумі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді М.М. Заїка
Ю.К. Черпак