21 лютого 2025 р. Справа № 480/3478/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 18.11.24 по справі № 480/3478/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не переданні документів (наказів) про виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 21.04.2022 по 31.12.2022 безпосередньої участі до ІНФОРМАЦІЯ_2 для нарахування та виплати додаткової винагороди протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити передачу документів (наказів) про виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 21.04.2022 по 31.12.2022 безпосередньої участі;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити нарахування та виплату позивачу, у повному обсязі додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 у розмірі 100000 грн за прийняття безпосередньої участі у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у бойових діях чи заходах за періоди з 21.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 виходячи з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 у спірний період залучався командуванням до виконання завдань із здійснення заходів з національної безпеки і оборони. Зазначає, що діяльність позивача повністю підпадає під ознаки п. 3 доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, що надає право позивачу отримати додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі, за періоди, якими Сумська область визнана районом ведення бойових дій.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що у період з 21.04.2022 по 31.12.2022 позивач залучався командуванням до виконання завдань із здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії військових формувань російської федерації на території Сумської області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, та витягом з журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.04.2022 №3/дск та від 01.12.2022 № 22/дск.
Зазначає, що через протиправну бездіяльність відповідачів, яка полягає у безпідставному не наданні документів у відповідь на адвокатський запит, позивач для захисту своїх прав та для підтвердження правових підстав звернувся до суду з проханням витребувати документи у ІНФОРМАЦІЯ_5 та у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Вказує, що позивачем вжито всіх заходів щодо отримання доказів на підтвердження своєї участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки i оборони, відсічі i стримування збройної агресії. Стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що надати вищевказані документи не є можливим, оскільки 13.09.2023 о 03:30 в результаті атаки бойовими дронами російської федерації типу "Герань-2" в кількості 4-х штук було повністю знищено поверх адміністративної будівлі ІНФОРМАЦІЯ_7 разом з матеріальними засобами, що в ній перебували.
Однак, на думку позивача, накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 з 30.03.2022 по 21.11.2022 збереглись, а це саме той період коли позивач приймав участь у бойових діях (з 21.04.2022 по 31.12.2022), але через протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_7 яка полягає у не переданні цих наказів, до ІНФОРМАЦІЯ_8 , позивачу не нараховано та не виплачено додаткової винагороди встановленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Суд не врахував, вище вказані факти, адже наданий акт повністю спростовує всі доводи позивача щодо відсутності таких наказів.
Окрім того з матеріалів справи вбачається неоднозначна позиція відповідача з приводу надання рапортів командира підрозділу про безпосередню участь позивача у бойових діях з 21.04.2022 по 31.12.2022. Так у відзиві на позовну заяву відповідач спочатку зазначає, що вказані рапорти про виконання бойових завдань не видавалися, а потім вказує, що не може їх надати внаслідок руйнування та пошкодження будівельних елементів ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв'язку з атакою ворожих ударних безпілотних літальних апаратів “SHAHED-136/131». Таким чином, на думку позивача, відповідач намагається приховати свою бездіяльність.
Позивач вважає, що він має право на отримання збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, таке право виникло у зв'язку з виконанням бойових завдань, що повністю підтверджується наданими документами, інших документів таких як рапорт командира чи накази про виплату позивачу додаткової винагороди позивач надати не в змозі, оскільки такими документами не володіє, а з вище викладеного вбачається, що відповідачі свідомо перешкоджають у наданні таких документів.
Наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_10 мав обов'язок щомісячно до 5 числа передавати документи (накази, рапорти) та іншу інформацію між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, оскільки позивач перебував безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 21.04.2022 по 31.12.2022.
Також позивач вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000 гривень.
ІНФОРМАЦІЯ_3 скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивач у період проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_11 не приймав участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки i оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, які чітко визначені пунктом 1 окремих доручень Міністра оброни України від 25.03.2022 №248/1298 та від 23.06.2022 №912/з/29.
Вказує, що підтверджуючі документи про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки i оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 про виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень на місяць до ІНФОРМАЦІЯ_8 не надходили. Стверджує, що протиправних дій по відношенню до позивача з боку ІНФОРМАЦІЯ_8 вчинено не було, а відтак його позовні вимоги щодо стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_8 додаткової винагороди з розрахунку 100 000 гривень на місяць є безпідставними.
Крім того, звертає увагу, що з 31.03.2023 ІНФОРМАЦІЯ_10 не перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_12 на підставі розпорядження заступника директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 13.03.2023 № 248/1341 та самостійно здійснює фінансово-господарську діяльність. ІНФОРМАЦІЯ_3 наголошує, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_13 і не відряджався до інших частин чи формувань.
Зауважує, що сам по собі факт виконання посадових обов'язків на території Сумської області та визнання окремих районів Сумської області районом ведення бойових дій, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України “Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» від 30.04.2022 № 125 (з 01.04.2022 до 20.04.2022 (включно), з 21.04.2022 до 30.04.2022 (включно)), від 02.06.2022 № 157, від 01.07.2022 №184 (з 01.06.2022 до 30.06.2022 (включно)), від 01.08.2022 № 212 (01.07.2022 до 18.07.2022 (включно)) не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. Право на таку винагороду у військовослужбовців виникає виключно за умов та виконання військовослужбовцями завдань із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 та від 23.06.2022 № 912/з/29, підтверджений сукупністю таких документів, як бойовий наказ (розпорядження), журнал бойових дій, рапорт командира, зміст яких відображає суть виконаного завдання та період його виконання. Документи, зміст яких підтверджував би участь ОСОБА_1 у спірний період саме у бойових завданнях, пов'язаних з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), виконання яких зумовлює виникнення права на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди - відсутні.
При цьому, ОСОБА_1 не зазначив конкретні бойові завдання із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 та від 23.06.2022 №912/з/29, які ним виконувались у спірний період, а також не надав доказів виконання таких завдань, зокрема, бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, рапортів командира.
Отже, як вважає відповідач, ОСОБА_1 виконував свої функціональні обов'язки та відповідно не виконував бойових завдань, пов'язаних з безпосередньою участю в бойових діях та/ або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), що надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
ІНФОРМАЦІЯ_1 також надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, де зазначає, що за спірний період 2022 року позивач отримував грошове забезпечення, визначене Порядком №260, а також додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 у розмірі 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
Вказує, що як на підставу для отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за період з 06.06.2022 по 31.12.2022 позивач посилається на довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Стверджує, що сам по собі факт виконання посадових обов'язків на території Сумської області та визнання Сумської області районом ведення бойових дій, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Право на таку винагороду у військовослужбовців виникає виключно за умов та виконання військовослужбовцями завдань із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 та № 912/з/29 від 23.06.2022, підтверджений сукупністю таких документів, як бойовий наказ (розпорядження), журнал бойових дій, рапорт командира, зміст яких відображає суть виконаного завдання та період його виконання.
При цьому, збільшена до 100000 гривень додаткова винагорода виплачується не за виконання виключно всіх бойових розпоряджень, а за виконання конкретних завдань, які визначених Окремим дорученням.
Зазначає, що документи, які б підтверджували виконання позивачем бойових розпоряджень, які визначені пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 року чи відрядження його до органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу) та підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах - довідки згідно додатком №1 чи № 2 до Окремого доручення, за спірний період, у ІНФОРМАЦІЯ_13 відсутні, через те, що позивачем такі завдання не виконувалися і останнім до відділу не надавалися, про їх існування не відомо.
При цьому, і сам позивач не посилається у позовній заяві на конкретні бойові завдання із переліку, встановленого пунктом 1 Окремих доручень Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 та №912/з/29 від 23.06.2022, які ним виконувались у спірний період.
Оскільки протягом 2022 року позивачем не виконувалися завдання визначені пунктом 1 Окремого доручення, рапорти про виконання таких бойових розпоряджень не подавалися, а відтак і накази про виплату збільшеної до 100000 гривень додаткової винагороди начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 не видавалися.
Всі ці обставини були предметом дослідження суду першої інстанції та викладені в рішенні, а тому вважаю, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає, що позивачем порушений строк звернення до суду, та позивачем безпідставно заявлена вимога про стягнення витрат на правову допомогу.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 26.03.2022 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді офіцера групи матеріально-технічного забезпечення, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.12.2023 №93.
За позицією позивача, під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді офіцера групи матеріально-технічного забезпечення, у період з 21.04.2022 по 31.12.2022 він залучався командуванням до виконання завдань із здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії військових формувань російської федерації на території Сумської області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також витягом з журналу бойових дій.
Враховуючи, що у період з 21.04.2022 по 31.12.2022 збільшена до 100 000,00 грн додаткова винагорода згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 не нараховувалась та не виплачувалась позивачу, останній ініціював даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, в розмірі 100 000,00 грн, за період з 21.04.2022 по 31.12.2022.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".
В решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, у 2022 році не змінювався.
Аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України №168, доповненого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, яка підлягала застосуванню з 24 лютого 2022 року, порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Телеграмою від 07.03.2022 №248/1217 Міністр оборони України (зміст телеграми відтворено в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 № 560/1216/23) довів до відома, зокрема, командирів (начальників) військових частин, вимогу щодо виплати військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у розрахунку на місяць (пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
У пункті 2.1 цієї телеграми зазначено, що порядок документального підтвердження (в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022 (додається, далі - Порядок).
Пунктом 4 вказаної телеграми встановлено, що командири військових частин, до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин, щомісяця не пізніше 25 березня і в подальшому щомісячно до 5 числа повідомляють військові частини за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях за минулий місяць.
Згідно з Порядком, затвердженим Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022, для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Збройних Сил України у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів можуть використовуватися такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); наказ (по стройовій частині); журнал бойових дій (вахтовий журнал), журнал ведення оперативної обстановки; список особового складу, який залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань.
Крім цього, можуть використовуватися такі документи (за наявності): бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань; книга служби нарядів та подій, що відбувалися; постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад.
У телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 визначений перелік бойових завдань і заходів, які підпадають під поняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».
Абзацом третім пункту 3 цієї телеграми наказано здійснювати документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.
Крім того, абзацом четвертим пункту 3 і пунктом 4 телеграми від 25.03.2022 №248/1298 на командирів військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), покладено обов'язок надавати довідки про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах та щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.
Телеграмою Міністра оборони України від 18.04.2022 №248/1529 пункт 4 телеграми від 25.03.2022 №248/1298 і додаток №1 до неї викладено в новій редакції та, зокрема, деталізовано, що в підставах про видання довідки (додаток №1) необхідно обов'язково зазначати документи, визначені абзацами третім або четвертим та абзацом п'ятим пункту 3 телеграми від 25.03.2022 №248/1298.
23.06.2022 Міністр оборони України видав окреме доручення №912/з/29, яке підлягало застосуванню з 01.06.2022, тоді як попередні телеграми Міністра оборони України наказано вважати такими, що з 01.06.2022 не застосовуються (пункти 13, 14 окремого доручення).
У пункті 1 вказаного окремого доручення розширено перелік бойових завдань і заходів, які підпадають під поняття «безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів».
Водночас визначений в абзацах третьому і четвертому пункту 3 окремого доручення перелік документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців, у тому числі відряджених, у бойових діях або заходах, залишився таким самим, як у телеграмі Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298.
Аналогічним залишився й обов'язок керівників органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення (абзац перший пункту 4 окремого доручення).
Алгоритм дій посадових осіб щодо документування безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах наочно розкритий у Методичних рекомендаціях щодо заходів з організації документального підтвердження (оформлення) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, які затверджені начальником Генерального штабу Збройних Сил України 18.05.2022 (далі по тексту - Методичні рекомендації).
У вступі до Методичних рекомендацій зазначено, що ці рекомендації визначають механізм дій посадових осіб під час заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачених пунктом 1 рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 25.03.2022 №248/1298, а їхнє застосування сприятиме забезпеченню своєчасної виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.
Відповідно до Методичних рекомендацій документальне підтвердження (оформлення) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях схематично здійснюється в такому порядку:
1) після отримання військовою частиною бойового розпорядження вищого штабу про передачу її в підпорядкування створеного угрупування військ та висування у район виконання бойових завдань: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, готує проєкт наказу по стройовій частині щодо вибуття особового складу, який залучено до виконання бойового завдання; командир підрозділу подає рапорт про особовий склад підрозділу, який буде виконувати отримане завдання; начальник штабу робить відповідний запис у журналі ведення бойових дій та готує проєкт бойового наказу; командир частини видає бойовий наказ (бойове розпорядження) щодо сил і засобів та порядку виконання поставлених завдань;
2) після прибуття визначених підрозділів до району ведення бойових дій та початку виконання бойових завдань: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, готує проєкти наказів по стройовій частині щодо прибуття в район виконання завдань визначеного особового складу; командир підрозділу виконує бойові завдання та подає рапорти (донесення, звіти) про результати виконання бойових завдань; начальник штабу робить відповідні записи у журналі ведення бойових дій; командир частини видає бойові розпорядження щодо виконання бойових завдань;
3) під час здійснення військовою частиною заходів з організації виплати додаткової винагороди за минулий місяць: посадова особа, що відповідає за облік особового складу, перевіряє, зокрема, наявність документальних підстав для видачі довідок про безпосередню участь у бойових діях військовослужбовців приданого підрозділу іншої військової частини та готує проєкти відповідних довідок за формою, визначеною додатком 1 до рішення Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298; начальник штабу підписує відповідні довідки; командир частини підписує наказ про виплату додаткової винагороди підпорядкованому особовому складу.
Отже, виплата військовослужбовцю Збройних Сил України додаткової винагороди в розмірі до 100 000 гривень на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження військовою частиною (установою) безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах та повідомлення нею про це у встановленому порядку військової частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовця.
При цьому, якщо в першій телеграмі Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/1217 перелік документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, був визначений альтернативно й передбачав можливість використання з цієї метою насамперед таких документів як бойовий наказ (бойове розпорядження), наказ (по стройовій частині) і журнал бойових дій, а рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань - в разі його наявності, то в наступних розпорядчих документах Міністра оборони України, починаючи з 25 березня 2022 року, перелік відповідних документів визначений імперативно та має обов'язково включати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад) та рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №560/1216/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
При цьому, перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою №168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2024 року у справі №200/4100/23.
За обставинами справи, ОСОБА_1 з 26.03.2022 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді голови військово-кваліфікаційної комісії відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.12.2023 №93.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження наявності права на отримання передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн, ОСОБА_1 надав до суду копію довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, видану начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 та копії витягів з журналів бойових дій №3/дск від 17.04.2022 та №22/дск від 01.12.2022.
Колегія суддів дослідивши зміст наданих позивачем документів встановила, що вони не підтверджують участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, тобто, не є достатнім свідченням того, що військовослужбовець на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов'язків в районах проведення воєнних (бойових) дій під час дії воєнного стану у спірний період не створює для відповідача обов'язку щодо нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі.
Колегія суддів зазначає, що надані ОСОБА_1 витяги з журналів бойових дій містять інформацію щодо бойових розпоряджень про перехід ІНФОРМАЦІЯ_5 в оперативне підпорядкування ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_14 »; про залучення ІНФОРМАЦІЯ_1 до заходів щодо виявлення ДРГ (ДРС) противника та їх ймовірних зразків; інформацію щодо бойових розпоряджень про добовий наряд позивача з метою підтримання внутрішнього порядку, охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна ІНФОРМАЦІЯ_1 ; відрядження позивача до населеного пункту Покровка, Краснопільської селищної територіальної громади Сумської області з метою забезпечення процесу передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора; відрядження до батальйонних районів оборони першого ешелону населений пункт АДРЕСА_1 з метою здійснення заходів щодо забезпечення правопорядку та військової дисципліни серед військовослужбовців підпорядкованих військових частин оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_14 ".
Тобто, інформація щодо виконання позивачем бойових завдань із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 та №912/з/29 від 23.06.2022, у зазначених журналах бойових дій відсутня.
Щодо довідки позивача про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, колегія суддів зазначає, що оскільки ця довідка видавалась на виконання Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №413 від 20.08.2014, тому вона не є підставою для нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Колегія суддів звертає увагу, що виконання бойових розпоряджень та участь у бойових діях або забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не є тотожними поняттями.
Верховним Судом у постанові від 11.04.2024 у справі №560/3153/23 зазначено, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах у відповідності до повноважень, наданих йому абзацом 3 пункту 3 та абзацом 4 пункту 4 окремого доручення від 23.06.2022 №912/з/29.
Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справах №560/3159/23 та №560/3141/23.
В даному випадку, позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 і не відряджався до інших частин чи формувань, його твердження про недотримання відповідачами пунктів 4, 5 окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022, колегія суддів вважає помилковим.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт виконання посадових обов'язків на території Сумської області та визнання окремих районів Сумської області районом ведення бойових дій, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" від 30.04.2022 № 125 (з 01.04.2022 до 20.04.2022 (включно), з 21.04.2022 до 30.04.2022 (включно)), від 02.06.2022 № 157, від 01.07.2022 №184 (з 01.06.2022 до 30.06.2022 (включно)), від 01.08.2022 № 212 (01.07.2022 до 18.07.2022 (включно)) не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Право на таку винагороду у військовослужбовців виникає виключно за умов та виконання військовослужбовцями завдань із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 та № 912/з/29 від 23.06.2022, підтверджений сукупністю таких документів, як бойовий наказ (розпорядження), журнал бойових дій, рапорт командира, зміст яких відображає суть виконаного завдання та період його виконання.
Оцінюючи вказані доводи позивача, колегією суддів не встановлено документів, зміст яких підтверджував би участь ОСОБА_1 у спірний період саме у бойових завданнях, пов'язаних з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), виконання яких зумовлює виникнення права на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди.
При цьому, сам ОСОБА_1 не зазначив конкретні бойові завдання із переліку, встановленого пунктами 1 окремих доручень Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 та №912/з/29 від 23.06.2022, які ним виконувались у період з 21.04.2022 по 31.12.2022, а також не надав доказів виконання таких завдань, зокрема, бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, рапортів командира.
Водночас, за твердженням відповідачів ОСОБА_1 виконував свої функціональні обов'язки та відповідно не виконував бойових завдань, пов'язаних з безпосередньою участю в бойових діях та/або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), що надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди.
Отже, відповідачами вказано про відсутність у них таких доказів, а позивачем їх не надано.
Щодо заявленого клопотання апелянта про витребування доказів у справі, колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Положеннями частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_5 належним чином завірені копій документів, а саме наказів про виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 21.04.2022 по 31.12.2022 безпосередньої участі та рапортів командира підрозділу на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про участь позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 21.04.2022 по 31.12.2022 безпосередньої участі.
15.05.2024 до Сумського окружного адміністративного суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідачем зазначено, що надати вказані документи не є можливим, оскільки внаслідок руйнування та пошкодження будівельних елементів службових приміщень ІНФОРМАЦІЯ_7 , було знищено майно відділення персоналу штабу зокрема і витребувані документи.
Таким чином, колегія суддів не вбачає необхідності у повторному витребуванні вищезазначених документів, та доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Колегія суддів звертає увагу, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст. 77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак колегія суддів повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, де вказано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що у ході розгляду справи відповідачем доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та положень ч. 2 ст. 2 КАС України, оплата часу військової служби позивача у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об'єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, то вимоги позову належить залишити без задоволення.
Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі позивачем мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та обставин справи і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні спірного рішення.
Щодо доводів ІНФОРМАЦІЯ_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023 року.
Отже, карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року №651).
Оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023 року та після цього карантинні обмеження не продовжувалися та були скасовані в Україні 30.06.2023 року, позивач протягом трьох місяців з цієї дати мав право на звернення до суду із позовом в цій справі.
Таким чином, з урахуванням наведеного, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме: з 01 липня 2023 і завершується 01 жовтня 2023 року.
За матеріалами справи, оскаржуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 21.04.2022 по 31.12.2022, позивач звернувся до суду 29.04.2024 згідно штампу вхідної кореспонденції Сумського окружного адміністративного суду, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що звернутись до суду із позовом позивач вчасно не зміг через те, що є військовослужбовцем, знаходиться в районах несення військової служби та постійно виконує завдання із захисту та оборони держави. Вказує, що позивач також був позбавлений можливості ознайомитись із власними розрахунковими листами та отримати відомості щодо конкретних складових грошового забезпечення та періодів, за які така виплата не здійснювалась, оскільки відповідних документів ІНФОРМАЦІЯ_15 не надавав, а позивач, в свою чергу, весь час задіяний у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та виконує бойові завдання на російсько-українській ділянці кордону. Стверджує, що ознайомитися з відомостями про розмір грошового забезпечення позивач та його представник так і не змогли. У відповідь на адвокатські запити розрахункових листів за 2022 рік позивачем не отримано.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постановах від 15.04.2020 року у справі №15/2973/18, від 22.04.2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Колегія суддів звертає увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Також суд враховує, що Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та триває й досі.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у вказаній справі №500/1912/22 позивач є учасником бойових дій та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС), а тому суд зробив висновок, що вказані обставини можуть свідчити про пропуск ним строку звернення до суду за захистом його прав з поважних причин.
Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.
Також колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 встановлено, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Проаналізувавши доводи, зазначені у заяві про поновлення строку на звернення до суду щодо неотримання у відповідь на адвокатські запити розрахункових листів та відомостей щодо конкретних складових грошового забезпечення позивача та періодів, за які така виплата не здійснювалась, постійного знаходження позивача в районах несення військової служби та виконання завдань із захисту та оборони держави, що унеможливило звернення до суду з адміністративним позовом в межах строків звернення, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, враховуючи те, що пропущений процесуальний строк є не значним, направленість дій позивача, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, колегія суддів зазначає, що питання про строк звернення позивача до суду вже було вирішено судом першої інстанції в ухвалі від 18.11.2024 року.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року по справі № 480/3478/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 по справі № 480/3478/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.А. Спаскін
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич