Рішення від 12.02.2025 по справі 580/185/25

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року справа № 580/185/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08.01.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області щодо зменшення розміру пенсії позивачу з 76% до 70% грошового забезпечення;

зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату позивачу з 01.02.2023 пенсії у розмірі 76% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром.

В обґрунтування позивач вказує, що позивачу здійснено перерахунок пенсії, однак, під час здійснення перерахунку відповідач протиправно зменшив відсотковий розмір пенсії з 76% до 70% грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 13.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Позивачу з 16.06.2012 призначено пенсію за вислугу 27 років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ) у розмірі 76% грошового забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №580/4374/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Черкаській області від 14.02.2024 №6805-1121/6811, та здійснити виплату пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.

Також, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 01.03.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання вказаного рішення суду відповідач 08.07.2024 здійснив позивачу перерахунок його пенсії у розмірі 70% грошового забезпечення.

На звернення позивача щодо нарахування та виплати пенсії у розмірі 76% грошового забезпечення, відповідач листом від 06.11.2024 повідомив, що для обчислення пенсії у розмірі 76% грошового забезпечення.

Підставою зазначено, що ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції станом на час перерахунку передбачала, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати 70% сум грошового забезпечення.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся в суд з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 13 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) (у редакції до 1 жовтня 2011 року) передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

8 липня 2011 року прийнято Закон №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 1 жовтня 2011 року. Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри "90" замінено цифрами "80".

27 березня 2014 року прийнято Закон №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 квітня 2014 року. Пунктом 23 Розділу ІІ вказаного Закону внесено зміни до Закону №2262-ХІІ: у частині другій статті 13 цифри “80» замінено цифрами “70». Ці зміни набрали чинності з 1 травня 2014 року.

Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії для її перерахунку здійснювалася після призначення позивачу пенсії.

Статтею 63 Закону №2262-ХІІ (у редакції з 1 січня 2017 року) визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій. На підставі частин 1, 2 цієї статті перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Відповідно до ч.4 ст.63 Закону №2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 1 березня 2018 року (далі - Постанова №704), пунктом 1 якої затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (у редакції станом на час перерахунку позивачу пенсії) (далі - Постанова №103) постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.

Суд врахував висновки Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, викладені в постанові від 04.02.2019, яка набрала законної сили 16.10.2019 за наслідками її перегляду в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду. Вони обов'язкові для врахування відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Верховний Суд у вказаній справі вказав, що ст.13 Закону №2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку. Зміни до статті 63 Закону №2262-ХІІ ні Законом №3668-VI, ні Законом №1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися. Постанова КМУ №103 також не містить жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

У п.29 наведеної постанови Верховний Суд зазначив, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років, є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.

Тому Верховний Суд у п.30 вказаної постанови дійшов висновку, що під час перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Врахувавши зазначений підхід, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивача під час здійснення її перерахунку з 01.02.2023 з 76% грошового забезпечення до 70%.

Право позивача на відсотковий розмір пенсії підтверджений рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №580/5094/21.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, суд зазначає таке.

Згідно з ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII), яка набрала чинності з 1 січня 2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 гривень.

У пункті 2 резолютивної частини вказаного вище Рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 20.12.2016 констатується відсутність частини сьомої статті 43 в Законі №2262-ХІІ, яка з вказаної дати втратила чинність.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII.

При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року по справі №400/2085/19 дійшов висновку, що оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, то вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Таким чином, обмеження максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.

Наведене повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 грудня 2021 року по справі №400/2085/19.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.

Відповідно до вимог ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У пунктах 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України» від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном» або “виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону №2262-ХІІ, мав законні сподівання на своєчасну виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тому для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом повного захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити в порядку, межах, спосіб та строки, визначені законодавством, перерахунок та виплату з 01.02.2023 позивачу пенсії на підставі довідки Головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Черкаській області від 14.02.2024 №6805-1121/6811 з розрахунку відсоткового значення основного розміру пенсії 76% грошового забезпечення без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за відповідний період.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 76% до 70% грошового забезпечення з 01.02.2023.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) здійснити перерахунок та виплату з 01.02.2023 пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% сум грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених коштів.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ

Попередній документ
125338939
Наступний документ
125338941
Інформація про рішення:
№ рішення: 125338940
№ справи: 580/185/25
Дата рішення: 12.02.2025
Дата публікації: 25.02.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (12.02.2025)
Дата надходження: 08.01.2025
Предмет позову: про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії