Справа № 420/21982/24
21 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 липня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв'язку) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2016, 2017, 2018 роки;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», під час проходження військової служби за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями 12.07.2024р. адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2024р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 72 від 04.03.2021р. був звільнений з військової служби та наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2021р. № 54 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У зв'язку з організаційними заходами у Збройних Силах України рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 39140 від 19.12.2019р. Військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020р. Під час проходження військової служби позивачу не нараховувалась та не була виплачена індексація грошового забезпечення у повному розмірі. У період проходження військової служби при виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки позивачу не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60 % грошового забезпечення, передбачена п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 161 від 13.03.2013р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889». Листом Військової частини НОМЕР_1 від 29.02.2024р. (вих. № 1277) позивачу відмовлено у виплаті належних коштів за його заявою, що є на його думку протиправним.
19.09.2024 року відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень постанови № 889 в системному зв'язку із нормами статей 9 і 15 Закону № 2011-XII та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 5 листопада 2013 року по справі № 21-210а13, 30 вересня 2014 року по справі 21-297а14, 03 березня 2015 року (справа №21-32а15). Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення виплачувалась за кожен повний календарний рік служби, але до складу місячного грошового забезпечення входять лише виплати, що мають постійний характер, а від так щомісячне додаткове грошове забезпечення має тимчасовий характер, може бути зменшене при відповідних підставах, за наказом командира військової частини. Така виплата як одноразова грошова допомога при звільненні та пенсія мають зовсім різні підстави для нарахування, а також регулюються різними нормативно-правовими актами, а тому ототожнення позивачем зазначених виплат, не дають жодних законних підстав вважати, що щомісячна додаткова грошова винагорода мала б включатись до складу одноразової грошової допомоги при звільненні. Позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є передчасною та не підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією послужного списку.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 72 від 04.03.2021р. позивач звільнений з військової служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2021р. № 54 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з організаційними заходами у Збройних Силах України рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 39140 від 19.12.2019р. Військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020р.
Позивач зазначив, що у період проходження військової служби при виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки позивачу не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60 % грошового забезпечення, передбачена п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 161 від 13.03.2013р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889». Листом Військової частини НОМЕР_1 від 29.02.2024р. (вих. № 1277) позивачу відмовлено у виплаті належних коштів.
19.02.2024 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій, зокрема, просив здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2016, 2017, 2018 роки, з урахуванням раніше виплачених сум, нарахувавши компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
29.02.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 за результатами розгляду заяви позивача повідомлено про те, що звернення аналогічного змісту вже було розглянуто та надано відповідь по суті, що свідчить про відсутність підстав для його повторного розгляду згідно ЗУ «Про звернення громадян».
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 2 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини 3 статті 9-1 Закону №2011-XII, при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Згідно з п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі-Постанова № 1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Постанова № 889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Згідно з п.2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Відповідно до п.п. 5 п. 1 Постанови № 889 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 704 , яка набрала чинності з 01.01.2016) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям крім тих, що зазначені в підпункті 1 вказаного пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (далі - Інструкція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Отже, Міністерство оборони України наказом «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 № 260 (далі - Наказ № 260) визначило порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно пункту 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пункт 30.3 визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 38.1 розділу XXXVIII Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Суд звертає увагу, що приписами ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Тобто, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.
Вказане питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду. Отже, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 №522/2738/17 у спірному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 29.08.2019 у справі № 820/375/18, від 21.11.2019 у справі № 815/5547/17 та від 09.01.2020 у справі № 809/1489/16.
Судом встановлено, що позивачу проводились нарахування та виплати, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема, грошова допомога на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди нарахованої відповідно, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №889.
Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, суд дійшов висновку про те, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Водночас, як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу протягом 2016-2018 років щомісячно, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий (разовий) характер.
Згідно з відомостями особистих карток грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині, позивачу проводились нарахування та виплати, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення 2016, 2017, 2018 роках, без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди нарахованої відповідно, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», і така виплачувалась протягом 2016-2017 років щомісячно, що не спростовано відповідачем.
Отже, у спірному випадку, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 19.10.2020 у справі № 826/2205/17, постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що виплативши позивачу допомогу на оздоровлення без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, відповідач порушив право позивача на отримання належної суми грошового забезпечення.
З урахуванням зазначеного, наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, отже позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159, відтворюють положення Закону № 2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Оскільки наразі не має місця нарахування та виплата доходу, позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають як передчасні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена та не обґрунтована.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат сторонами не понесено, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби за 2016, 2017, 2018 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889», під час проходження військової служби за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ).
Суддя М.М. Аракелян