Справа № 420/13251/22
21 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту Військово-Морський Сил Національного університету “Одеська морська академія», в якому просить:
- визнати протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні із ОСОБА_1 за період 19.04.2019 року по 12.09.2022 року;
- зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
З 1991 року по 2019 рік позивач проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.03.2019 року № 131 позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я. Відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 19.04.2019 року № 84, з 19.04.2019 року позивач був виключений зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія» та всіх видів забезпечення.
Вищезазначеним наказом позивачу було нараховано належні відповідно до законодавства виплати по звільненню, які він повинен був отримати відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 до його виключення зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія"'.
Під час проведення розрахунків з позивачем, Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» серед інших виплат позивачу не було виплачено індексацію за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. та грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку строком 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3351 -XXII, тривалістю 84 календарних днів (за період з 2014 року по 2019 рік включно).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року по справі №420/688/22 позов було задоволено: бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія» щодо не нарахування та не витати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. визнано протиправною; зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
26.08.2022 року на виконання вказаного рішення суду щодо виплати індексації на рахунок позивача було зараховано 4798,50 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року по справі №420/1769/22 позов було задоволено: бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тривалістю 84 календарних дні, за період з 2014 року по 2019 рік включно визнано протиправною; Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тривалістю 84 календарних дні, за період з 2014 року по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 квітня 2019 року.
12.09.2022 року на виконання рішення суду щодо виплати грошової компенсації на рахунок позивача було зараховано 74620,78 грн.
Позивач вказав, що відповідач повинен був повністю розрахуватися з ним 19.04.2019 року, а розрахувався 12.09.2022 року.
Позивач вважає дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з ним протиправними.
Ухвалою від 27.09.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 07.11.2022 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 420/3989/22 за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
У зв'язку зі звільненням з посади судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 у зв'язку з поданням заяви про відставку, згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 року, зазначена справа передана на розгляд судді Андрухіву В.В.
Ухвалою від 02.07.2024 року прийнято до провадження вказану справу. Ухвалено про розгляд справи спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 05.02.2025 року поновлено провадження у справі та продовжено розгляд справи зі стадії, на якій його було зупинено.
Ухвалою від 07.02.2025 року витребувано від Інституту Військово-Морський Сил Національного університету “Одеська морська академія» такі докази: відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували виключенню ОСОБА_1 зі списків особового складу Інституту Військово-Морський Сил Національного університету “Одеська морська академія» - за травень та червень 2019 року; відомості про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 розрахунку при звільненні, у тому числі всіх сум, що були йому нараховані та виплачені на виконання судових рішень, з окремим зазначенням сум нарахованих виплат за судовими рішеннями у справі № 420/688/22 та у справі № 420/1769/22.
02.11.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, зазначивши, зокрема, таке.
Наказом начальника Інституту від 19.04.2019 № 84 позивача, звільненого з військової служби, виключено зі списків особового складу Інституту з 19.04.2019.
При звільненні позивачу не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення та не було виплачено грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 по справі № 420/688/22 зобов'язано Інститут нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зазначене рішення суду набрало законної сили 23.05.2022.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 по справі № 420/688/22 Інститутом нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 4798,50 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2022 по справі № 420/1769/22 зобов'язано Інститут нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2014 по 2019 роки. Зазначене рішення суду набрало законної сили 24.05.2022.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2022 по справі № 420/1769/22 Інститутом нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, у сумі 74620,78 грн.
Таким чином, днем остаточного розрахунку при звільненні позивача є 12.09.2022, що підтверджується випискою з рахунку банківської установи позивача.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1991 по 2019 рр. проходив військову службу в Збройних Силах України.
Наказом Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.03.2019 року № 131 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я.
Відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" (по стройовій частині) від 19.04.2019 року №84 (додаток 4) ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" та всіх видів забезпечення.
Вищезазначеним наказом ОСОБА_1 було нараховано належні відповідно до законодавства виплати по звільненню, які ОСОБА_1 повинен був отримати, відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 до його виключення зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі № 420/688/22 визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 iндексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язано Інститут Вiйськово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 iндексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
На виконання зазначеного рішення суду від 13.04.2022 у справі № 420/688/22, 26.08.2022 відповідачем було здійснено перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 4798,50 грн. (а.с. 9).
Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2022 у справі № 420/1769/22 визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тривалістю 84 календарних дні, за період з 2014 року по 2019 рік включно; зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тривалістю 84 календарних дні, за період з 2014 року по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 квітня 2019 року.
На виконання зазначеного рішення суду від 22.04.2022 у справі № 420/1769/22, 12.09.2022 відповідачем було здійснено перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 74620,78 грн. (а.с. 10).
Також судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 420/3989/22 визнано дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» щодо передчасного виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» до повного розрахунку з позивачем протиправними; зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» внести зміни до наказу Начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 19.04.2019 року № 84 щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» з 11.07.2019 року; зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та його індексацію з 20.04.19 по 11.07.2019 року включно; зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» переоформити ОСОБА_1 грошовий атестат, довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення та надіслати їх до ІНФОРМАЦІЯ_1 для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 та для подальшого їх направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для проведення перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з моменту її призначення.
Отже, згідно судового рішення у справі № 420/3989/22 останнім днем військової служби позивача є 11.07.2019 року, і до цієї дати позивач забезпечений грошовим забезпеченням відповідно до рішення суду.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються, зокрема, Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбачено статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення, а саме: індексації як його складової та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Як вже встановлено судом, на виконання рішення суду від 13.04.2022 у справі № 420/688/22, 26.08.2022 відповідачем було здійснено перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 4798,50 грн. (а.с. 9).
Також на виконання рішення суду від 22.04.2022 у справі № 420/1769/22, 12.09.2022 відповідачем було здійснено перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 74620,78 грн. (а.с. 10).
Суд зауважує, що затримка розрахунку при звільненні розпочалася з 12.07.2019 року, а не з 19.04.2019 року, як зазначає позивач у позові з огляду на наступне.
Так, відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" (по стройовій частині) від 19.04.2019 року №84 (додаток 4) ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" та всіх видів забезпечення.
Разом з тим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 420/3989/22, зокрема, зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» внести зміни до наказу Начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» (по стройовій частині) від 19.04.2019 року № 84 щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» з 11.07.2019 року.
Отже, оскільки відповідно до вищевказаного рішення суду позивача з 11.07.2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, тобто 11.07.2019 року був останній день служби позивача, в який з ним мав бути проведений розрахунок.
Тому затримка розрахунку при звільненні розпочалася з 12.07.2019 року.
Спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-IX і після цієї дати.
Період з 12.07.2019 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 12.09.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Виходячи з наведених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також те, що згідно наказу №123 від 06.06.2018 року позивача виключено із списків особового складу 06.06.2018 року, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на дві частини:
- з 12.07.2019 по 18.07.2022;
- з 19.07.2022 по 12.09.2022 року.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З наявної в матеріалах справи Довідки про доходи, наданої відповідачем, судом встановлено, що за травень та червень 2019 року позивач отримав грошове забезпечення у загальній сумі 55916 грн. (травень - 27958 грн, червень - 27958 грн).
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день (31+30).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 916,66 грн (55916 грн. / 61 календарних днів).
При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 12.07.2019 по 18.07.2022 - 1103 календарних дні.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.07.2019 по 18.07.2022 складає 1 011 075,98 грн. (1103 календарних дні х 916,66 грн.).
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до Довідки про виплату, надану відповідачем, повна сума належного позивачу розрахунку при звільненні складається з:
- Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби - 377433,00 грн.; календарна вислуга на день звільнення складає 27 років (квітень 2019 р.)
- Грошова допомога на оздоровлення - 27958,00 грн. (квітень 2019 р.)
- Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2022 року у справі № 420/1769/22 виплачена компенсація відпустки (учасника бойових дій) за 2014-2019 роки - 75757,14 грн. (вересень 2022 р.)
При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу на картковий рахунок сума 74620,78 грн обчислена після утримання військового збору 1,5% (ПДФО утриманий та компенсований позивачу), тому нарахована за рішенням суду сума складає 75757,14 грн.
- Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 року у справі № 420/688/22 виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. - 4871,57 грн. (серпень 2022 р.)
Суд також враховує, що виплачена позивачу на картковий рахунок сума 4798,50 грн обчислена після утримання військового збору 1,5% (ПДФО утриманий та компенсований позивачу), тому нарахована за рішенням суду сума складає 4871,57 грн.
- Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року у справі № 420/15266/22 виплачена індексація грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. - 78753,66 грн. (червень 2023 р.)
- Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 року у справі № 420/3989/22 здійснено нарахування грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 20.04.19 по 11.07.2019 року включно - 76479,44 грн. (очікується фінансування)
- Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.02,2024 року у справі № 420/4653/23 здійснено розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 19.04.2019 року, відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 - 60847,61 грн. (очікується фінансування).
Загалом сума належного позивачу розрахунку при звільненні становить 702100,42 грн. (377433,00 + 75757,14 + 4871,57 + 78753,66 + 76479,44 + 60847,61 = 702 100,42).
Частка невиплаченої в день звільнення суми, щодо затримки виплати якої заявлено позовні вимоги (нарахована сума 80628,71 грн (75757,14 грн + 4871,57 грн)) у порівнянні із загальною сумою належного позивачу розрахунку при звільненні (702100,42 грн.) становить 11,48% (80 628,71 / 702 100,42 * 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, позивачу за період з 12.07.2019 по 18.07.2022 включно слід нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11,48% від суми 1 011 075,98 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.07.2019 по 18.07.2022), що складає 116 071,52 грн (1 011 075,98 грн * 11,48% = 116 071,52 грн).
Стосовно періоду з 19.07.2022 по 12.09.2022, суд зазначає наступне.
Період стягнення з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, згідно внесених змін до статті 117 КЗпП України порядок розрахунку середнього заробітку було змінено, принцип пропорційності до вказаного періоду не застосовується.
При цьому, судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року у справі № 420/31816/23, яке набрало законної сили 10.09.2024 року, зокрема, зобов'язано Інститут Військово-морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 по 23.06.2023 включно в сумі 169443,97 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
Тобто, цим рішенням суду на користь позивача вже було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 по 23.06.2023 (за який принцип пропорційності не застосовується), який відповідно включає, зокрема, період з 19.07.2022 по 12.09.2022.
Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки задоволення такої вимоги призведе до повторного присудження позивачу середнього заробітку в повному розмірі (без урахування пропорційності щодо затриманої суми розрахунку) за той самий період.
Отже сума належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 116 071,52 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивачем не понесені, а тому розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» (адреса: вул. Дідріхсона, 8, м. Одеса, 65029, код ЄДРПОУ 26614030) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні із ОСОБА_1 за період 12.07.2019 року по 18.07.2022 року.
Зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 року по 18.07.2022 року в сумі 116 071,52 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів